Я ризикнула і евакуювалася за кордон з 12 дітьми. Ми жили у Нідерландах, а зараз — в Америці

Оксана каже, з Краматорська вони поїхали одразу після 24 лютого, як тільки пролунали перші вибухи. Сіли у другий евакуаційний потяг. А у Нідерланди потрапили випадково — за рекомендацією волонтера у Польщі. Дорогою вони познайомилися ще з однією багатодітною родиною і поїхали до Нідерландів разом.

"Місцеві за нами спостерігали, бо ми були першими біженцями. Але ставлення було дуже щире, дружнє. Нас навіть бургомістр приходив привітати зі святами. Діти пішли до школи, старші почали працювати. Нам допомогли орендувати будинок. Нормально жили. Не подобався тільки климат, бо сирість, вітри, дощі".

Поїхати до Америки — давня мрія

За словами Оксани, поїхати до Америки — давня мрія. Така можливість була ще у мирний час, однак чоловік тоді відмовився, а з початком повномасштабної війни Оксана скористалася цією можливістю.

"Я у Нідерландах одразу сказала, що ми у вас ненадовго, бо поїдемо до Америки. Хоча мене багато людей відмовляли їхати туди. Мовляв, у вас все добре, що ще потрібно. Але Нідерланди — це не моя країна. Я не почувалася там, як вдома. Я розуміла, що там я ніколи не стану своєю. Я так відчувала, моє серце, моя душа. Я б ніколи не стала голландкою. Бо для цього тут потрібно народитися. А в Америці я вважала, що все буде інакше. І не помилилася. Тут я почуваюся своєю, відчуваю себе американкою. Мені тут скрізь комфортно, у мене немає комплексів, що я біженка, що я приїжджа...".

Оксана МамченкоАвтор: архів Оксани

Сім’ї Мамченків допоміг волонтер з Америки, їхній спонсор, як вони його називають.

"Нам його знайшла моя коліжанка. Вийшло це випадково. Він сказав, що допоможе людям з якоюсь історією, які самі не мають можливості поїхати до Америки. І коліжанка розповіла йому про нас. Так ми познайомилися".

Оксана каже, що вони спочатку спілкувалися і з ним, і з його дружиною. Він розпитував про родину, про дітей, про мету візиту до Америки.

"Ми спілкувалися на різні теми. І він запитував у мене, чи я просто хочу побувати в Америці, чи хочу там жити, хочу залишитися. І я відповіла, що, звичайно, ми будемо їхати, щоб залишитися, щоб жити в Америці. Я сказала, що моїм дітям потрібна домівка, щоб їм було де зростати. Йому дуже сподобалася моя відповідь. І він почав активно працювати над нашим питанням.

Мої діти швидко ростуть і ми не можемо чекати поки закінчиться війна, щоб жити. Бо війна йде, і життя теж йде

І жити потрібно зараз. Дехто мені каже, що я забула Україну, не люблю її. Це не так. Я всім серцем люблю свою країну. Переживаю за її майбутнє, з болем сприймаю те, що зараз там відбувається. І я сподіваюся, що коли закінчиться війна, ми відвідаємо нашу красиву, квітучу Україну".

Дорога до Америки тривала приблизно дві доби

Документи, які давали змогу полетіти до Америки, родина чекала багато місяців.

"Подали документи і чекали відповіді довго, приблизно з березня по грудень. Причому на мене дозвіл прийшов, а на дітей — пізніше. Так склалося, що у Вашингтоні жили мої друзі, вони запрошували до себе. Та поки ми чекали документи, вони встигли переїхати до Північної Кароліни. Ми цьому навіть зраділи, бо почитали про цей штат — там чудовий клімат і природа красива. І він спокійний, комфортний для проживання людей.

Родина Мамченків в АмериціАвтор: архів Оксани

Зі мною поїхали 11 дітей. А Лія, моя донька, зустріла свого майбутнього чоловіка у Нідерландах. І вони вже планують весілля. То вона залишилася там. А ще одна донька, Єва, повернулася з Америки до Нідерландів, бо там залишився її хлопець, з яким вона зустрічалася. Єва попрацювала кілька місяців і повернулася. А потім мені сказали, що вона і працювала, щоб заробити грошей на квиток на літак. Що вона постійно була на зв’язку зі своїм коханим. Ну, що тут скажеш, значить кохання витримало перевірку відстанню та часом. Я радію за своїх дівчат. Вони молодці, самостійні. Так і має бути".

Дорога до Америки зайняла приблизно дві доби. Найважче було летіти до Нью-Йорка, у повітрі родина провела 9 годин.

"Наш спонсор придбав нам квитки за свої гроші. Та через те, що нас 11, а квитки на літак дорого коштують, ми летіли з трьома пересадками. Для мене ця подорож була стресом, бо це був мій перший політ. Наш друг і помічник попередив, якщо ми запізнимося на літак або щось трапиться з нашої провини, то він не зможе купити квитки ще раз. Я й сама це розуміла, тому ми з дітьми продумали, хто за ким буде слідкувати у дорозі, щоб ніхто не загубився і все було добре. Хочу сказати, що діти поставилися до своїх обов’язків з відповідальністю.

А я в ніч перед дорогою майже не спала, мабуть, далось взнаки хвилювання. Передивлялася фотографії з України, з Нідерландів, поринула у спогади... Я розуміла, що це дуже серйозно такий крок зробити... Я прийняла рішення за всіх дітей. Це велика відповідальність. Старші діти мене підтримували, а молодші вагалися, бо вже знайшли друзів у Нідерландах.

Оксана з донькою у Америці Автор: архів Оксани

У нас все пройшло в принципі непогано, хоча були і різні нюанси. Ми дуже втомилися від перельотів. До Франкфурта долетіли з Амстердаму нормально, за 45 хвилин. Зробили пересадку до Нью-Йорка, а звідти вже 9 годин летіти. Важко, звичайно. І ще літак не міг довго сісти, бо був сильний вітер. Кружляв над містом і такі робив викрутаси, що витримати складно. Це були справжні американські гірки.

Коли летіли, я дуже хотіла побачити статую Свободи, але сиділа не з того боку. Взагалі, Нью-Йорк такий красивий та величезний, вражає. Я дуже хочу поїхати і подивитися це місто без поспіху, спокійно".

“Ласкаво просимо до нової оселі”

З Нью-Йорка родина мала летіти до Атланти. Але процедура перевірки документів зайняла багато часу і на літак вони запізнилися. Але там, в аеропорту Нью-Йорка, працівник міграційної служби сказав фразу, яка змусила серце стукати сильніше і надала наснаги. Він сказав сину Оксани: "Ласкаво просимо до твоєї нової оселі, синок".

"Від цих слів у мене навіть сльози на очі навернулися, так це було чуйно. А потім ми завершили перевірку документів, пішли обміняли квитки і вранці полетіли до Атланти. А вже звідти нас повезли до містечка, де ми живимо зараз".

Родина Мамченків аеропорту Atlanta Hartsfield-Jackson International AirportАвтор: архів Оксани

Родина Мамченків оселилася у невеликому місті неподалік від Гринвиллу. У ньому немає навіть громадського транспорту. Але все необхідне для життя є. Оксані і дітям подобається там жити. Діти одразу пішли до школи. Старші влаштувалися на роботу. Зараз на канікулах працюють і менші. Бо тут рано починають працювати, це дозволено на законодавчому рівні.

Американський друг допоміг знайти будинок, за оренду якого родина не платить, а тільки за комунальні послуги. За словами Оксани, вони невеликі. Газ дешевий, найдорожче коштує електроенергія.

"Ми вдячні за допомогу, бо знайти будинок для такої великої родини було нелегко. Справа в тому, що американці вважають, що кожній людині потрібна спальня у будинку. А нас же 11 було спочатку. То нам треба було б дуже великий будинок орендувати. А таких будинків немає у нашому містечку. І знайшовся українець, що живе в Америці, який погодився нам надати житло.

Щодо транспорту, то так, його тут немає. Є в обласному місті, від якого наше у 30 хвилинах їзди знаходиться. То ми їздимо на машині. Я маю права, вмію водити. Зараз і старші діти вчаться водінню і скоро отримають права. Син пішов працювати на завод, відклав гроші і купив машину. Так, не круту, звичайно, але його влаштовує. За пару місяців зміг купити. Також нам купив машину і наш спонсор, наш друг. Бо без машини тут просто неможливо жити. Навіть до магазину пішки не дійдеш, відстань велика. Машина тут — це як взуття для ніг. Без неї в Америці ніяк не обійдешся".

Я тут почуваюся, наче вдома, наче на Батьківщині

Родині Мамченків подобається життя в Америці. Вони вже встигли полюбити і своє містечко, і країну.

"Мені дуже подобається наше містечко, бо тут чисте повітря, немає заторів на дорогах, красива природа. Також у цьому містечку багато молоді, сімей. Наш штат взагалі дуже красивий, багато лісів, тварин.

Мені подобається Америка, бо тут можна знайти все, що тобі потрібно: своїх людей, свої крамниці... Як вдома, як в Україні. Я тут і почуваюся, як вдома, як на Батьківщині. Я не відчуваю себе біженкою. І іноді їду на машині, повертаюсь додому, після того, як відвезу дітей у табір, де вони поглиблюють знання з англійської мови, і радію подумки тому, що їду по Америці".

Перший день народження Оксани у Америці у своєму новому місті Simpsonville, South CarolinaАвтор: архів Оксани

Оксану вразила місцева школа тим, що дітей безкоштовно годують не тільки у школі, а ще й дають їжу з собою.

"У школу ми нічого не купували — всім забезпечили там. Годують дітей там безкоштовно і навіть їжу дають додому. На той випадок, якщо батьки будуть на роботі і дитина не зможе поїсти. Або для тих, хто йде у групу подовженого дня. Але вона знаходиться не у школі, а в таких спеціальних центрах, хоча принцип роботи такий, як у нас. А ще у школі у нас запитали, чи можна дітям давати одяг. Я не заперечувала. І дійсно, їм дали багато нового одягу. Мабуть, школа співпрацює з магазинами, які допомагають. Це класно, звичайно".

Тут важливо, щоб всі були нагодовані і у безпеці

Оксана вважає, що рівень життя в Америці високий. І дає можливість людям гідно жити.

"Рівень життя тут високий. Люди живуть добре, хоча і працюють багато. Взагалі, американці дуже працьовиті, як і українці. Вони постійно працюють, дуже багато працюють. Та ще вони багато подорожують, люблять відпочивати у цікавих місцях, багато американців має гарні будинки, машини. Тут багато людей працює на себе, тобто я маю на увазі, що тут процвітає малий та середній бізнес. І держава сприяє цьому. Я б сказала, що Америка — це колиска для бізнесу, стільки тут можливостей.

Оксана Мамченко з дітьми у АмериціАвтор: архів Оксани

Взагалі, я бачу, що держава піклується про людей. Тут важливо, щоб всі були нагодовані і у безпеці. Це головне для них. Щодо їжі, то з нею взагалі немає проблем. Бо крім того, що ти можеш купити в магазині все, що хочеш, є ще й допомога у вигляді продуктових наборів. На неї можуть податися всі охочі. Окрім того, їжу роздають на вихідних у різних церквах, благодійних організаціях тощо. Тут за продукти я не турбуюся. А в Нідерландах було дорого, бо нас багато і я витрачала 50 евро щодня на продукти. Це дорого для нас.

Безпека ще полягає в тому, що люди дотримуються законів, закони тут працюють".

Кредитна історія має велике значення

За словами Оксани, в Америці важливо мати роботу. І гарну кредитну історію.

"Буде робота — буде все добре. Бо якщо є робота, ти вже можеш користуватися кредиткою. Мати свою кредитну історію. Американці всі так живуть, у кредит. Користуються, а потім виплачують. І я скажу, що це зручно. Кредитна історія — це як твоя візитна картка. Вона розповідає про тебе, яка ти людина. Кредитна історія має велике значення".

Поки що дозвіл на проживання родині надали на 2 роки. Але губернатор штату подав законопроєкт, щоб українцям після 2 років перебування в Америці дали грін-карту. Не всім, а тим, хто добре себе проявив, хто працює, приносить користь суспільству.

Йти до своєї мети. І нічого не боятися

Тим людям, які хочуть переїхати жити до Америки, але мають побоювання, Оксана радить йти до своєї мети і нічого не боятися.

"Не потрібно нічого боятися, бо страх — це ілюзія, яка гальмує наш рух вперед, яка заважає розвитку. Можна приїхати, подивитися, якщо не сподобається — поїхати назад. На квиток тут завжди заробити можна, це не проблема.

Оксана Мамченко задоволена життям у АмериціАвтор: архів Оксани

Але у нас все добре, ми задоволені, що нарешті змогли сюди потрапити, задоволені своїм тутешнім життям. І дякуємо людям, що нам допомогли і продовжують допомагати.

Я знаю, що багато хто всупереч мені може знайти якісь негативні моменти життя у цій великій країні. Але кожен бачить те, що він хоче. Мені все подобається. Бо я живу на позитиві, радію кожному дню і життю в цілому".

Ми евакуювалися в Британію. Нашій родині несподівано подарували авто, а я знайшла роботу в пекарні

Це — наша перша кав’ярня. Подруги відкрили кафе на Північній Салтівці після повернення з евакуації

Картина — моє прощання з домом. Художниця з Маріуполя написала її грифелями зі згорілої квартири