Наших рідних стратили в полоні. Підпишіть петицію в пам’ять про загиблих в Оленівській колонії
16 місяців минуло відтоді, як з "Азовсталі" вийшли останні оборонці Маріуполя. Загалом за п’ять днів за наказом вищого військового керівництва склали зброю 2439 українських військовослужбовців, заблокованих на території металургійного заводу. Серед них і ті бійці, які згодом будуть страчені в Оленівській колонії. Виявляється, коли вони здавалися у "почесний полон", востаннє стояли на українській землі…
За словами Лади Лісової, представниці спільноти Olenivka Families Community, дуже важливо продовжувати боротьбу за пам’ять про полеглих і за тих, хто досі перебуває за ґратами.
Рідні захисників Маріуполя на акції у Києві, 20 вересня 2023 рік
"На жаль, не всі змогли повернутися живими, тому ми вирішили, що обов'язково в цю дату маємо зібратися. Згадати про загиблих, нагадати про теракт, про тих, хто досі залишається в полоні. Наша спільнота намагається щомісяця проводити акції, ми не можемо мовчати, адже у полоні залишаються наші рідні й кожна хвилина, проведена в нелюдських умовах, для них — це жах. А ще треба враховувати, що понад 130 бійців були важко поранені, і в якому вони в стані через майже 500 днів полону без якісної медичної допомоги, нам важко уявити".
Наснився сон, який віщував смерть брата
На акції були присутні батьки та молодша сестра бійця "Азову" Євгена Пашнюка-Пашнєва на псевдо "Жим". Наталія Борисівна, Сергій Євгенович і Анастасія зробили прапор на честь свого загиблого героя, якому на момент загибелі було двадцять дев’ять.
Наталія Борисівна, Сергій Євгенович і Анастасія Пашнюки-Пашнєви
Анастасія свого брата називає творчою натурою: Євген писав вірші та писав пісні у стилі реп, а незадовго до повномасштабного вторгнення вчився малюванню і захопився фотографією.
"Брат завжди вірив у мене і мої таланти, підтримував мої ідеї та допомагав втілювати їх у життя, мотивував мене на нові звершення. Купував мені книжки, тим самим прищеплював любов до читання. Останній проведений день з ним мене дуже зворушив: нам було нудно і ми вирішили щось разом прочитати та обговорити. Женя читав для мене "Квіти для Елджернона". Цей науково-фантастичний твір-розповідь, брат читав з такою виразністю, з всім серцем, ніжністю, любов'ю, що я аж відчула себе маленькою дівчинкою. Цей момент в моєму серці назавжди, а книгу я бережу".
Ніхто в родині Пашнюк-Пашнєвих і подумати не міг, що Євген буде військовим. Бо він був м’яким за характером, але, за словами Анастасії, бажання бути справжнім чоловіком та боронити свою країну його не покидало.
За два місяці до повномасштабного вторгнення Євгена запросили на службу до "Азову". Він був у захваті від нового оточення, від нових знайомих, від їхніх тренувань. Для нього це було як натхнення почати нове життя.
"Перебуваючи в оточеному Маріуполі, брат на зв'язок виходив лише двічі: дзвінок та сторіс в Інстаграмі. А потім був вихід у полон, і мама на одному з відео в ТікТок впізнала нашого Женю — він виносив пораненого побратима на спині. Дихати стало на мить легше — він живий вийшов, на своїх ногах з "Азовсталі". Ми вірили, що він скоро повернеться. Президент був гарантом, що всі наші воїни вийдуть з полону за 3-4 місяці, ми йому повірили та мали надію, що саме так і буде. Місяць полону і тиші, вся родина цілодобово не випускала з рук телефони — а раптом Женя подзвонить".
"Жим" із сестрою
Ранок після трагедії в Оленівці для сім’ї Пашнюк-Пашнєвих розпочався зі сліз. І болю, який і досі живе всередині кожного. У списках загиблих значився Євген. Рідні до останнього не вірили у загибель сина та брата.
"Інтуїція мені намагалась підказати про страшну подію. За кілька днів до страти військовослужбовців мені наснився сон — прохолодний вечір і я повертаюся додому, бачу як Женя розмовляє з татом. Я обійняла брата, і кажу: "Ти повернувся!" Я була уві сні така рада цьому. Ми у трьох пройшли по нашому двору в селі на Херсонщині й вийшли на вулицю. А вдалині йшли хлопці, і від них залишалися лише чорні сліди. Їх було багато, всі вони йшли від нас, у протилежному напрямку. Я говорю, що це окупанти, тому треба ховатися, на що Женя відповів — то його хлопці і він піде з ними. Зранку розповіла про сон батькам, ми всі були в шоці, розуміли, що з Женею не все добре. А 29 липня все встало на свої місця. Сон був пророцьким…"
Понад 11 місяців тривала ідентифікація. Поховати Євгена рідні змогли 4 липня. На жаль, він не встиг створити родину, стати чоловіком та батьком. Пам’ять про "Жима" будуть нести не тільки тато, мати та сестра, а ще кохана дівчина. Ангеліна з Євгеном були разом ще з 9 класу. З "Азовсталі" він зателефонував дівчині, освідчився, сказав такі слова: "Треба було, щоб три снаряди розірвалися над головою і я зрозумів, що хочу з тобою одружитися". На жаль, Євген та Ангелина не встигли один одному сказати "так".
Матері до останнього не казала про загибель її Котіка
Нема кому продовжити рід Істратових — боєць "Азову" з позивним "Граніт" настільки був захоплений військовою справою, що на серйозні стосунки у нього не залишалося часу. Костянтин Істратов родом з Херсонщини, з тієї частини, яка нині окупована. Старша сестра Ірина Кролевецька до останнього не казала матері про перебування Кості в Маріуполі, на "Азовсталі" та у полоні.
"Брат загалом з багатьох причин, пов’язаних зі здоров’ям, не придатний до військової справи. Але у 2015-му він вирішив піти у військо і підписав контракт з "Азовом". Був у званні старшого солдата на посаді кулеметника".
Костянтин "Граніт" Істратов
Після вторгнення російською армії Костянтин зміг вперше поспілкуватися з сестрою лише через три дні. Радив з племінниками, яким тоді було 3 та 10 років, якомога швидше поїхати за кордон. І вона поїхала до Німеччини. Пройшов місяць і Костянтин вийшов не зв’язок, сказав сестрі, що з ним все добре.
"Я запитала, а ти раптом не на "Азовсталі". Брат відповів стверджувально. Як я тоді розплакалася, а він на відстані втішав, заспокоював. Наступного разу Костя зателефонував 14 травня і повідомив, що його контузило і вони отримали наказ про вихід у полон. Голос у брата вже був настільки пригнічений, я ніколи його таким не чула. У голосі була безнадійність, втома, розпач. Він був впевнений, що їх відвезуть до Туреччини…"
Тоді "Граніт" попросив сестру від свого імені купити племінникам все, що вони бажають. То була остання розмова брата з сестрою. Далі теракт в Оленівці. У списках, які вранці 29 липня виклали на російських пабліках, Костянтин Істратов значився під номером 14.
"Приблизно в цей час я через волонтерку змогла вивезти лежачу маму з окупованої частини Херсонської області. Вона щодня питала, як там її Котік, так вона ласкаво називала брата. А я вже знала, що брата вбили в полоні, але мовчала, бо ця новина могла вбити матір".
Ірина з Костянтином рідні лише по матері, то вкрай було необхідно, щоб літня жінка здала ДНК для ідентифікації.
Ірина Кролевецька - сестра загиблого в Оленівці Костянтина Істратова, прийшла вшанувати пам'ять брата та його побратимів
"Через 8 місяців був перший збіг. Через місяць — другий. У день, коли я мамі повідомила новину про смерть Котіка, нашпигувала її таблетками. Звичайно, стан її здоров’я погіршився, я навіть не хотіла її везти на поховання. Але мама, яка пересувалася переважно на візочку, сказала, що заради сина навіть буде стояти".
Поховали Костянтина "Граніта" Істратова 23 червня на Лісовому кладовищі у Києві. У закритій труні. За словами Патронатної служби "Янголи Азову", від оборонця Маріуполя майже нічого не залишилося.
Підпишіть петицію — вшануйте пам’ять страчених військовополонених
Сім’ї спільноти Olenivka Families Community створили на сайті Президента петицію: вони просять владу країни започаткувати на державному рівні 28 та 29 липня днями скорботи та вшанування пам’яті захисників, страчених у колонії №120 смт Оленівка.
"Ми хочемо, щоб ці дні пам’ятали українці через покоління, щоб віддавали шану військовим, які обороняли місто Маріуполь та за наказом вищого військового керівництва України вийшли із заводу "Азовсталь" у період з 16 по 20 травня 2022 року і, всупереч домовленостям та гарантіям збереження життя та здоров’я, були вбиті росіянами", — говориться в петиції.
У ніч на 29 липня 2022 року росіяни вбили у колонії в Оленівці понад 50 українських військовополонених
Часу на збір голосів залишилося мало, щоб петиція потрапила на розгляд, не вистачає 5 тисяч голосів.
Свої закликають підписати петицію на підтримку започаткування Днів скорботи та вшанування пам’яті захисників Маріуполя, підло вбитих росіянами в Оленівці.
Свої в Telegram 
