“Кохатиму тебе, мій герою, вічно”. Аеророзвідник з Маріуполя Данило Подибайло загинув у Кліщіївці
Майже одразу Подибайло приєднався до лав 128-го батальйону 112-ї бригади ТрО, служив в окремому підрозділі аеророзвідки “Янголи”. Брав участь в обороні Київщини, пізніше воював у Харківській області та під Бахмутом. 1 червня 2023 року рідним прийшла звістка — їхній Данило загинув у Кліщіївці, виконуючи бойове завдання. Через 4 місяці, до Дня захисників та захисниць України, Указом Президента солдату Данилу Подибайлу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота зірка”.
“Моє серденько” — так Віолетта Остра називала і продовжує називати Данила. А він свою дружину — “душа моя”. Вони познайомилися на початку 2015 року.
Данило ПодибайлоФото: Сайт города Мариуполя
“Даня був зіркою всієї компанії, тому, звичайно, на нього гріх не було звернути увагу. Познайомив мене з ним мій тодішній хлопець, найкращий друг Данила, який нині вже другий рік у російському полоні. Ми спочатку дружили, а потім наші душі зв'язались. Були моменти, коли ми дуже близько спілкувалися, ми допомагали один одному після розставань з нашими тодішніми половинками. Були періоди ненависті один до одного, але згодом він зізнався, що так хотів задушити почуття до мене”, — згадує Віолетта, цивільна дружина Данила, у якого був позивний “Наруто”.
Співав український гімн в окупованому Маріуполі
Данило Подибайло народився у Донецьку. Коли хлопцю було п’ять років, родина переїхала до Маріуполя, бо звідти родом його батько. Хлопець навчався в україномовній школі. Захоплювався літературою, музикою. І відеоіграми — це допомогло йому після повномасштабного вторгнення стати спеціалістом аеророзвідки.
Повернемося на 10 років назад. Одинадцятикласник Данило з мамою поїхав до Києва на Майдан. Вони також брали участь у донецькому Євромайдані, а пізніше збиралися з однодумцями-маріупольцями біля драмтеатру. За словами Марії Подибайло, син закінчував школу, коли Маріуполь був окупований, то було на початку літа 2014-го. Але на випускній лінійці Данило зі своїми однокласниками тримали синьо-жовті прапори й виконували гімн України.
Данила Подибайла знали у рідному Маріуполя як поета і музиканта, а ще волонтера і активістаФото: Сайт города Мариуполя
З початком війни, з 2014 року, Данило брав активну участь у роботі волонтерського центру “Новий Маріуполь”, головою якого була його мама. Для неї він був правою рукою — разом формували самооборону, організовували медичну підготовку, вишколи, влаштовували проукраїнські мітинги. Як волонтер Громадського телебачення Приазов'я, Данило фіксував наслідки обстрілу Східного мікрорайону Маріуполя 24 січня 2015-го. Коли місто звільнили від окупантів, Данило продовжив займатися улюбленими справами: музикою та віршами, паралельно вчився на історика у Маріупольському державному університеті.
У підлітковому віці опанував гру на гітарі, з авторськими піснями виступав на патріотичних мітингах у Маріуполі та різноманітних фестивалях. У 2015 році хлопець став ведучим та учасником фестивалю “Червона рута”, який відбувався саме у його рідному місті. Данило Подибайло здобув III премію в категорії “Акустична музика” “за розкриття патріотичної тематики” — він виконав пісню під назвою “Спочинь, мій брате”.
Виступ Данила Подибайла
У Бердянську всю ніч катували через тактичний ремінь
У 2018-2019 роках служив у маріупольській військовій частині №3057. Пізніше вивчав IT та прагнув запустити власний стартап. Повномасштабна війна застала Данила у рідному Маріуполі. У рідному місті він залишався скільки міг. Разом із волонтерами вільного простору “Халабуда” допомагав цивільним та військовим, також організовував людей, розподіляв обов’язки, допомагав із забезпеченням їжею, водою, ліками, рятував поранених, нотував пересування російських військ. А ще одним із перших повідомив світу про авіаудари по місту: знімав руйнування Маріуполя російською армією і поки був зв’язок відправляв ці відео.
Віолетта і Данило були щасливими і кохали один одного
На початку квітня Данилу з ріднею вдалося покинути Маріуполь — вони їхали вдев'ятьох у одній автівці. Віолетта каже, в машині була її хвора бабуся, маленька донька і величезний кіт. Дорога зайняла багато часу — 10 годин з Маріуполя до Бердянська і потім ще сім на блокпосту біля міста.
Окупанти з автівок виводили всіх чоловіків, роздягали, ретельно обшукували. У Данила знайшли тактичний ремінь, який носять військові. Стали допитувати, де служить. Потім погрожували автоматом Віолетті та доньці. Далі російські загарбники поставили Данила на коліна роздягненим: так він чекав близько години, доки не приїхав автозак рашистів. Потім Данила відвезли до відділку поліції окупованого Бердянська, де протягом ночі катували.
“Під ранок пролунав дзвінок, то дзвонив мій коханий. Зізнаюся, був страх, що почую не його голос, але це був він. Данило сказав, що його десь викинули, не знає, де він. Ми поїхали його шукати. Знайшли, моєму щастю не було меж. Попри весь біль, якого ці звіри йому завдали, він із захватом розказував, як психологічно знищив окупантів. Я ним дуже пишаюся, і це дійсно диво, що Данилу тоді вдалося вийти побитим, але живим з відділку поліції”, — розповідає Віолетта.
Заповів розвіяти прах над Азовським морем
На початку літа 2022-го Данило приєднався до територіальної оборони. Він брав участь у боях за звільнення Харківської області, стояв на захисті Київської. Останній його фронт — Бахмут. У складі 128-го батальйону 112-ї бригади ТрО “Наруто” на посаді оператора БпЛА знищив чимало ворогів.
Данило звільняв Харківщину від окупантів, а потім нищив ворога під БахмутомФото: Сайт города Мариуполя
А у перший день літа цього року російський снаряд забрав одразу два життя — “Наруто” і його побратим “Раста”. Обидва бійця загинули під час виконання чергового бойового завдання у Кліщіївці, під Бахмутом. За словами побратимів, хлопці були неймовірно відважними, вони брали участь у вибиванні тилів та резервів окупантів у Кліщіївці, що створило умови для просування флангів.
Попрощалися з Данилом Подибайлом 5 червня у Києві. Як “Наруто” і просив, його кремували. Поки прах Героя України залишається в урні, яка похована на Лісовому кладовищі в Києві, поруч з побратимом “Растою”. Данило хотів, щоб його прах був розвіяний в Маріуполі над Азовським морем. Йому назавжди 26 років.
У день прощання із Данилом телеканал ICTV випустив документальний фільм “Без права на дубль” про роботу аеророзвідки. Фільм знімався восени 2022-го і одним із героїв став Данило. Стрічка вийшла вже після загибелі бійців.
Пам'яті “Наруто” і “Расті”
“Мамо, мені погано від того, що ти постійно плачеш!”
Віолетта завжди вважала Данила ідеалом краси — худорлявий хлопчик з довгим волоссям, з неймовірними очима і найщирішою посмішкою, яку вона тільки бачила.
“Завжди захоплювалась його розумом, вмінням читати людей, навіть не знаючи їх. Мати Данила завжди казала, що головним показником його щирого кохання до мене була наша донечка. Так вийшло, що він не біологічний батько. Ми обидва травмовані на цій темі: Данило не знав батьківської любові, я теж. І ми дійсно переживали з цього приводу. Ще в Маріуполі я бачила: він відчуває до доньки те, що ми б з ним хотіли відчути від своїх батьків. Наша малявочка завжди його називала Даніло, ми вирішили, що не будемо наполягати чи якось змушувати. Якось після ротації з-під Харкова ми разом прийшли за нею в садочок і яким було наше здивування — Даміана побігла до нього в обійми зі словами: “Тато приїхав! Знайте всі — мій тато приїхав!”, — згадує Віолетта той важливий момент.
Даміана, Данило і Віолетта
Дівчинці зараз всього чотири, але вона не по роках мудра. Коли застає Віолетту в істериці зі сльозами, вона каже: “Матусю, треба рідше дивитися його світлини. Мені погано від того, що ти постійно плачеш. Ми всі пам’ятаємо татуся”.
Даміана теж сумує за Данилом, вона почала його звати татком
“Ми не були одружені офіційно. Данило завжди казав, що це неважливо, не потрібно, але завжди називав мене своєю дружиною. Згодом він майже щодня казав про те, коли повернуться наші хлопці з полону, ми зіграємо ельфійське весілля. У мене і досі у шафі висить весільна сукня, яку я, на жаль, вже ніколи не вдягну. Ельфійські вушка також, їх Данило мене змушував одягати, щоб сфотографувати”, — Віолетта поділилася моментами їхнього життя.
Вірші про біль і втрати
Данило писав вірші. Віолетта каже, її коханий був надзвичайно поетичним.
“Його вірші про свій біль, про свої втрати. Про щось більше, що ми, смертні, не бачимо навколо себе і за межами себе. Мені він писав найромантичніші вірші, які я коли-небудь читала. Навіть винайшов формулу нашого з ним кохання. Данило полюбив життя зовсім недавно і мені жаль, що він так рано покинув цей світ. Але я всім кажу: зараз він пізнає нові світи, він просто вирушив у подорож, про яку нам всім потім обов'язково розкаже”, — впевнена Віолетта.
Це один з останніх віршів, який написав “Наруто”.
“Він читається трохи між рядків, але сенс на поверхні”, — зазначила Віолетта.
Фантомные крики белым пламенем в голову дышат
Каждый шаг, может кто-то заметить, хоть он еле слышен.
Вчера что-то пугало во мне, растворяло голову в дне,
А теперь содрогает, и треморно тянет вслепую, наощупь все выше.
Цели нет, а может не вижу, но теперь загорелся путь,
Его подсветили горящие крыши, когда я пытался в них заглянуть.
Смело ступив на эту тропу, я вытащил свой огненный меч,
Чтобы им опираться на крыши и еще больше сжечь.
Когда догорит последний дом, я попытаюсь уснуть,
И всем расскажут пугающий сон, как пламя нагоняет тьму,
Те, кто услышит его, возненавидят, соберут с крыши золу.
Засунут мне в рот, зальют все слезами, а я на вдохе глотну.
На пути вдруг увижу как люди на кухне зачинали войну,
Сначала каждый свою, а потом, они слились в одну.
Я напишу стих о каждой, и прочту в каждом сожженном окне.
Меня возненавидят дважды, кого прятал от снарядов во мне.
Я защитил всех тех, кто погиб, я рассказал все то, что забыл.
Теперь я оставлю здесь след от ноги, вернусь, как не уходил.
Я лишь смотрел, как гасится свет, чтобы зажечь в том месте огонь.
Я не хотел брать того, чего нет, не дышал, чтоб не чувствовать вонь.
Стихи нашептали мне круги на полях и черные стены.
Попытаюсь я оправдаться, пока в кругу меня обступают гиены.
Злые глаза заслонят мне дорогу, но это будет в конце,
А пока нужно жечь, чтоб видеть тропу, не наткнуться случайно на цель.
Крыши приведут меня в лес, прямо на могилу цветов.
Я выложу застывшие лица из обгорелых зубов и бинтов,
Вытащу мятый стих, под песню немого весла спою,
А когда человечество закончит эту войну, я начну свою.
Кохаю і кохатиму вічно, мій герой!
Вже пройшло понад чотири місяці з дня загибелі воїна, а Віолетта і досі зранку прокидається і відчуває, що коханий десь поруч. Він вийшов, але скоро повернеться…
“Я впевнена, що час не вилікує такі глибокі рани. Найважливіша людина для мене просто в один момент зникла фізично, але кохання наше ще живе. І навряд коли-небудь воно так само зникне”, — впевнена вона.
Найважче Віолетті дивитись на реакцію дитини. Каже, донька була дуже прив'язана до Данила. Мабуть, вік їй ще не дозволяє проявити свої емоції, які дівчинка відчуває, повністю.
“Донька дуже любить малювати, і свої переживання вона показує через мистецтво. Інколи вона вбиває мене своїми малюнками. На прохання намалювати татуся, вона зобразила місце, де він похований.
Малюнок Даміани
Ці малюнки показують, що донька не замкнулась, а проживає ці емоції. Вона молодець, тримається, хоча їй, як і мені, дуже боляче від втрати”, — поділилася Віолетта.
Напередодні Дня захисників та захисниць України президент Володимир Зеленський за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові присвоїв звання Героя України солдату Данилу Подибайлу, посмертно, і удостоїв ордена "Золота Зірка".
Данило Подибайло - Герой України. Йому назавжди 26
Віолетта каже, Данило ніколи не гнався за нагородами. Всі медалі, які отримував, віддавав “мамі на зберігання”.
“Йому було важливо зробити все правильно і якомога скоріше наблизити перемогу, щоб більше нічого не турбувало. Але зараз ця медаль та звання, як на мене, просто підтверджує його суть. Данило — наш захисник, наш герой і ми завжди до нього так ставились. Тепер вся Україна пишається нашим Данилком. Завжди в наших серцях наш “Наруто”, — сказала кохана Героя України.
Віолетта і Данило
Наостанок Віолетта сказала, що завдяки Данилу вона відчула, що таке справжнє кохання.
“Мені багато хто писав і досі пише, що ми були настільки гармонійною, красивою парою. І це дійсно так. Кохаю і кохатиму вічно!” — зізналася Віолетта.
Свої в Telegram 
