Російський військовий побив так, що втратила слух. Історія жительки Святогірська

Били запалювальними снарядами по вулицях міста

У районі, де живе пані Тамара, сильні вибухи почали лунати 1 червня 2022 року. Так російські окупанти розпочали свій наступ на Святогірськ.

“Почали стріляти першого червня. Пожежі почалися — ось навпроти будинок горів. А потім наче 2-3 дні було затишшя. А потім одного дня я почула такий сильний гуркіт. Я виходжу, дивлюся — танки йдуть один за одним. У нас у лісі стояли українські військові, тому я подумала, що, можливо, це якась передислокація”, — згадує початок бойових дій у Святогірську пані Тамара.

У наступні два дні Святогірськ перетворився на пекло — росіяни били запалювальними снарядами. І вдень, і вночі звідусіль лунали вибухи, а снаряди свистіли фактично над головою.

“У той день я чогось рано-вранці встала, о четвертій годині. Почався обстріл, і я зайшла в будинок. Посуд тріщить, усе стукає. Усе трясеться. Думаю, зараз складеться будинок. Я вийшла з будинку й пішла у двір під дерево. Накрила голову, бо було страшно — все літало. Я нічого не розуміла”.

Російський танк зламав паркан, а військовий сильно побив

Проте раптом пані Тамара почула якийсь дивний гул — це їхав танк. І їхав він прямісінько до неї у двір.

“Чую якийсь звук. Я так повертаюся, дивлюся — танк їде. Ламає паркан і шурує геть. Ви ж бачили дуло? Ось це з нього залишилося у мене біля двору, коли його підірвали. І прямо на мене їде. Мене часто запитують, чий танк? Там можна впасти від страху. Чорт його знає, що воно мчить кудись”.

Будинок пані Тамари був сильно пошкоджений обстрілами, а огорожу та браму зніс російський танкФото: Свої

Проте поява танку у дворі виявилася не найстрашнішим — з нього вийшов чоловік у військовій формі, який був очевидно агресивно налаштований.

“За кілька хвилин я глянула — чоловік стоїть у військовій формі. Я думаю, що це танкіст. І кажу йому: “Мій хороший, треба ж було постукати, ворота я вам відкрила б і заїхали, щоб не ламати паркан”. Ну, я ж добра людина, розумієте. Він озвірів і почав мене бити. Він мене колов всюди, кров іде. Він мене вдарив так, що я тепер глуха, чую погано. А потім ще раз б’є”.

Тоді пані Тамара зрозуміла, що танк був явно російським. Бо з українськими військовими, які боронили Святогірськ, вона подружилася — носила їм їжу, закрутки, воду.

“Страшно було, страшно. Ось там паркан, він весь посічений. Танк стріляв у цей паркан, а уламки прямо в мене летіли. У мене весь бік був побитий. Я до сусідів прибігла, у мене кров тече, синці кругом. І потім уже я думаю, все-таки це, напевно, російський танк. Ця людина явно неадекватна. Він робить мені боляче, і він сміється. Нормальна людина буде так реагувати? Якщо ти вже катуєш цю людину, то ти маєш бути злий. Я не знаю, хто це, але мені робили боляче і все. І мені страшно, правда”.

Пані Тамара й досі не розуміє, що так розлютило ворожого військового, який вирішив катувати жінку похилого віку — бабусю.

“Я нікого ніколи в житті не образила. Я ні з ким в житті не сварилася. Чому так усе сталося, не знаю. Я не захотіла їхати, я не думала, що ми дійдемо до такого жаху, правда. Я думала, що у нас немає ні заводів, нічого тут немає. Ну, за що тут воювати? Тут практично одні пенсіонери живуть”.

Їхати нікуди, тому саджу город і залишаюсь

Їхати зі Святогірська пані Тамара не збирається. Жахи окупації, голод та побиття російським військовим не змогли змусити жінку покинути рідну землю.

“А куди їхати? Онучка у Львові — там 50 осіб разом живуть у спортзалі. Мені просто нікуди піти. От і все. У мене тут чоловік похований, недавно помер. Понад 30 років тому батьки померли — це батьківський дім. А мій дім — слов'янський. Там діти мої жили, а тепер його нема. Я практично все життя живу в Україні, я люблю Україну. За кордон я не хочу, я взагалі не розумію цього. Так, у нас складна країна зараз, важка. Але їхати кудись — ні”.

У Святогірську пані Тамара вирощує город та займається бджільництвом, щоб вижити, бо пенсії не вистачаєФото: Свої

Із занять у пані Тамари тут — тільки город та бджільництво, про яке мріяла все життя.

“Я люблю бджіл. Через це я пожертвувала грошима. Мені важко, дуже важко — пенсії тільки 3 тисячі гривень. Ну, а що зробиш? Життя таке. Скільки відкачала меду — роздала. Я все людям даю. Тепер на зиму бджоли ось готові, тільки тепер від кліща буду обробляти. На городі ще морква росте, картоплю вже викопала. Так і живемо. Мені складно вже фізично це все робити, але як по-іншому?”, — каже жінка.

У Білицькому розташований останній зоопарк Донбасу. Там живуть близько 300 видів тварин

З мого двору витягли 11 снарядів, які не розірвалися. Як оговтується після деокупації Святогірськ

Роботи немає, селище вимирає. Чим живе Новий Донбас, що на Донеччині