Історії

Захисник Михайло Шеремет потребує підтримки своїх. Допоможіть воїну не втратити надію на одужання

Наталія ЛУГОВСЬКА

24 жовтня 2023 17:38

Михайлу Шеремету 38. Він родом з Лиману. Чоловік завжди мріяв бути військовим. Спочатку служив прикордонником, а потім став артилеристом. Повномасштабну війну зустрів на службі у Харкові. Відтоді разом з побратимами боронив Україну від окупанта. У серпні 2023 Михайло отримав важкі поранення під час бойового завдання — потрапив під ворожий обстріл на Харківщині, поблизу російського кордону. Нині на нього чекають тривале лікування і реабілітація. Дружина захисника Олександра для Свої розповіла історію коханого та просить небайдужих українців допомогти Михайлові не втратити надію на одужання.

Нас поєднала любов до собак

Олександру та Михайла Шеремет об'єднала любов до чотирилапих. Бо саме на майданчику для тренування собак вони зустрілися багато років тому. І більше не розлучалися. Вони й зараз разом. Долають наслідки жахливих поранень Михайла, які він отримав у зоні активних бойових дій, на Харківщині, захищаючи нашу країну від окупантів.

"Я народилася та виросла у Краматорську, Михайло виріс у Лимані, а потім переїхав до Краматорська. Ми познайомилися у 2010 році на майданчику для тренування собак. Бо обидва дуже любимо цих тварин, і взагалі будь-яких тварин.

Олександра і Михайло ШереметиАвтор: особистий архів

Ми спочатку просто спілкувалися, як друзі. Зустрічатися почали у 2013 році і вже через пів року Михайло освідчився мені. Але я відповіла, що подумаю. Бо був попередній досвід не дуже вдалих стосунків і я не хотіла його повторювати. Але Михайло не здавався і через деякий час знову запитав про шлюб. Я знову не дала йому чіткої відповіді. І у 2016 році Михайло сказав, що все, він чекати більше не буде, бо йому потрібно буде їхати на службу. Він узяв наші паспорти і просто пішов у відділ РАЦС. Він подав заяви. І сам організував весілля, друзів покликав… Так ми стали чоловіком та дружиною".

Михайло мріяв стати прикордонником-кінологом, бути військовим. І мрію свою здійснив.

"Ще тоді я дізналася, що він мріє бути прикордонником-кінологом. І він збирався їхати і навчати собаку для прикордонної служби. Процес був доволі тривалий, але вже у 2014 році Михайло служив інструктором-кінологом у Держприкордонслужбі у Харківській області, з 2015 року — у Краматорському прикордонному загоні. У нього вже була собака мінно-розшукова на прізвисько Рекс. І до 2021 року Михайло служив у ДПСУ разом з Рексом. Тобто мрію він свою здійснив.

Михайло з РексомАвтор: особистий архів

Потім Рекс вийшов на пенсію, собак відправляють на заслужений відпочинок у 9 років. Михайло тоді забрав його зі служби додому. Взагалі він виховав не одну собаку.

Коли у чоловіка закінчився контракт, він все одно залишився у ЗСУ. Він пішов у артилерію. У нього не було ніяких сумнівів щодо подальшого життя. Військова справа — його покликання. Він завжди прагнув захищати Україну, бо є справжнім патріотом, щирим українцем".

Довго не погоджувалася стати його дружиною

Олександра каже, ніколи не шкодувала, що вийшла заміж за військового. Навпаки, пишалася й пишається цим.

"Життя з військовим — це як життя з моряком далекого плавання. Бо це людина, яка завжди у відрядженнях, людина, яку ти завжди чекаєш. Але це мене не зупиняло і це не є проблемою для мене. Він приїздив додому, я до нього теж їздила. Страху виходити заміж за військового не було. Навпаки, була гордість, що мій чоловік військовий. І кожна наша зустріч — як побачення. Кожен приїзд додому — свято і романтика.

Мій Михайло — прекрасна людина. Серед рис характеру, які йому притаманні, я ставлю на перше місце мужність. Він справжній чоловік. З ним ніколи немає якихось непорозумінь. Завжди все чітко та ясно. За ним я почуваюся саме "за мужем". Є опора, є сильне плече. Це дуже важливо.

Михайло дуже добрий, чесний, життєрадісний, та водночас суворий тоді, коли це потрібно. У ньому все в міру. Скільки ми живемо разом, ми ніколи не сварилися, бо просто немає причин для сварок, завжди все можна обговорити.

Михайло для Олександри - надійна опора і сильне плечеАвтор: особистий архів

Михайло любить подорожувати на машині, рибалити… Ми скрізь були завжди разом. Одна з пам’ятних подій — це знайомство з родичами мого чоловіка.

Перед весіллям Михайло організував поїздку до Львова, бо так склалося, що більшість членів його родини мешкає саме там. Це була чудова подорож, щирі емоції рідних людей. Родина у Михайла прекрасна. Ніяких непорозумінь стосовно того, що ми з Донеччини, а вони — зі Львівщини не було. Нас прийняли гостинно, я подивилася красиве місто… Одним словом, спогади найкращі…

Початок повномасштабної війни співпав з днем народженням мого чоловіка. Так от його привітали зі святом. Війну він зустрів на Харківщині, де служив у бригаді особливого призначення "Гайдамаки".

Михайло Шеремет мріяв стати військовимАвтор: особистий архів

Він був у лавах ЗСУ і у 2014 році, і у 2022 році. Але зараз все було складніше пережити, бо бойові дії інші за масштабом. Тому, звісно, я переживала за нього набагато більше. Важко було усвідомлювати, що ми не будемо разом у складні моменти життя. Бо треба було якось вивозити родичів, організовувати життя по-іншому… Але ми впоралися з цим

З початку війни я допомагала переселенцям, приймала їх у нас вдома, намагалася відволікати людей від важких думок. А також вивозила тварин із зони активних бойових дій".

Михайла у лікарні збирали по частинах

Перелік поранень, які Михайло отримав на фронті, шокує. Його лікарі, можна сказати, збирали по частинам. Змогли повернути до життя, але попереду ще операції та тривала реабілітація.

"Поранення він отримав 19 серпня під час виконання бойового завдання. Це було на Харківщині, поблизу російського кордону. Він потрапив під ворожий обстріл. Поранення дуже важкі.

Виписка з лікарні. Поранення у Михайла дуже важкі.Автор: особистий архів

Михайло вже переніс декілька важких операцій. Дякуємо харківським лікарям, які змогли його реанімувати. Перша операція тривала 6 годин, коли йому діставали уламки з голови, шиї та обличчя. Зібрали, те що змогли зібрати. Щелепу, суглоби. Встановили металеві пластини, але здебільшого нижню щелепу майже не вдалося зберегти. Суглоби та металеві пластини і деякі частинки щелепи. Лікарі кажуть, процес дуже довготривалий приживання пластин та цих уламків щелепи, що йому зібрали на пластини. Це буде тривати десь 6 місяців. Два вже пройшло, ще 4 попереду. Потім можуть бути проміжні операції. І тільки потім, ще через 6 місяців, може відбутися пересадка кістки з ноги або ребра, щоб наростити щелепу. Бо підборіддя немає.

Михайло отримав дуже важкі поранення і нині на нього чекають тривале лікування і реабілітаціяАвтор: особистий архів

Після цих операцій перевели на лікування до Львова, де чоловіку зробили ключицю. Бо середня частина роздроблена. І також зібрали на металеву пластину.

Потім вже нас перевели в Ужгород. Тут зібрали ноги. Зараз вже чоловік навіть може ставати на ліву ногу. У правій сильно роздроблені кістки. І зараз от зробили тільки одну кістку — зібрали, теж на металеву пластину. Одна рука в нього також сильно травмована. Лікарі сказали, що поки на цьому все, оперувати поки не можна. Бо організму треба відновитися. Потрібен час".

У день, коли Михайло отримав поранення, помер його батько

У Олександри у день поранення чоловіка було погане передчуття. І, на жаль, воно справдилося. У родину прийшло одразу дві біди — поранення коханого і смерть його батька, майже в один і той же час.

"Того дня я з важким серцем прокинулася вранці. О п'ятій ранку у лікарні у Харкові помер батько Михайла. Та було відчуття, що це ще не все, що має статися ще щось… Були думки, що щось не так з Михайлом… Так і сталося… Протягом дня я намагалася вийти з ним на зв'язок, але марно. Я вже купила квитки, щоб їхати у Харків, бо на душі було неспокійно. А потім мені зателефонували його товариші по службі і розповіли, що сталося. Виявилося, що поранення він отримав теж о п'ятій ранку, в один час зі смертю батька. Я з першого дня поруч з коханим, 24/7.

Найстрашніше було, коли їхала до нього, дуже хвилювалася, бо не знала у якому він стані, та коли приїхала і побачила, що живий — наче камінь з душі впав

Прийшов лікар, розповів про травми, що немає ока, не чує на одне вухо… Але будемо берегти те, що є. І підтримувати всіма силами. Мені стало легше, що я тепер поряд з ним.

Сили триматися мені дає кохання. Я дуже люблю Михайла і ніколи не покину. Ми пройдемо разом цей шлях — від операцій до одужання. Я зроблю все можливе, щоб поставити на ноги мого чоловіка.

Михайло тримається дуже мужньо, попри пережите. Він довго не міг розмовляти, писав мені записки лівою рукою. Писав приємні слова і намагався мене підтримувати. Звісно, підтримують родичі, донька зараз на господарстві з бабусею та чотирма собаками. Вони нині у Львові".

Михайло потребує тривалого лікування, та нам не впоратися самотужки

Михайло Шеремет потребує довготривалого лікування. Сама родина вже впоратися не може і просить про допомогу.

"Місяць ми були зі своєю бідою сам на сам. Нічого ні у кого не просили. Так, держава допомагає, але є ще додаткові витрати. І зараз нам важко впоратися самим. На день ми витрачаємо на лікування десь одну тисячу гривень. Я працювала регіональним менеджером на одному з підприємств Краматорська, але підприємство евакуювалося. Я вирішила попросити допомоги у наших людей, у тих, хто небайдужий до чужої біди.

Триматися нині Олександрі допомагає кохання - вона любить свого чоловіка і вірить у його одужанняАвтор: особистий архів

Кожен українець перебуває у складній ситуації: хтось залишився зовсім без нічого, хтось знову починає життя з нуля за кордоном чи в інших областях та містах. Але те, як наші люди відгукуються на проблеми один одного, не зважаючи на власні складнощі, дуже цінне нині.

Будь-яка допомога безцінна для нас зараз. Складно підібрати слова, але не втомлюся говорити "Дякую" за допомогу та підтримку! Я пишаюся мешканцями Донеччини і дуже дякую всім від щирого серця".