Зводили укріплення і робили окопні свічки. Як на Донеччині працюють волонтерки “Крамчар”

Тетяна народилася і виросла у Дружківці, вийшла заміж та народила дитину. Має дві вищі освіти. 10 років працювала у "Приватбанку" на керівній посаді. А потім з чоловіком вони пішли у бізнес. 20 років Тетяна керує Краматорським IT-центром. І вважає себе вже і дружківчанкою, і краматорчанкою. З початком повномасштабної війни росії проти України Тетяна разом зі своїми подругами стали займатися волонтерством.

Війна застала Тетяну та її родину у рідному місті, де вони мешкають і нині. За словами волонтерки, у те, що буде така велика війна вона, як і багато інших українців, не вірила.

Тетяна МеркушинаАвтор: особистий архів

"Те, що щось планується, щось буде — відчувалося. У перший день війни ми були вдома, прокинулися від звуків вибухів і мій чоловік тоді сказав: "Почалося". Потім я почала моніторити чати, побачила, що є потреба у побудові укріплень. Ми поїхали туди і працювали, допомагали укріплювати блокпости. Було звернення краматорського голови з проханням про допомогу у соцмережах".

Волонтерка розповідає, думки одразу поїхати з міста й області не було. Бо регіон і військові потребували допомоги.

"Ми допомагали чим могли нашим містам, нашим військовим. Ти читаєш, бачиш, що є потреби, і потреби великі. Бачиш, хтось збирає взуття, хтось ще щось. І я почала стукатися до наших дружківчан, до депутатів. Була велика потреба у ліках тоді, коли тільки почалася війна. Ми давали і свої гроші, і зараз даємо, як представники бізнесу.

Волонтерки з Донеччини з перших днів повномасштабки орієнтувалися на допомогу захисникамФото: ГО "Краматорські чарівниці", Facebook

У Дружківці організувався гуманітарний штаб, де збиралася гумдопомога. Туди люди приносили речі, їх там перебирали по потребам і відправляли військовим. Так вийшло, що я і мої коліжанки одразу стали допомагати військовим.

Тоді було дуже холодно, і з лютого по квітень була потреба у теплих речах для наших захисників. А хлопці були реально роздягнені. Ми возили їм і взуття, і одяг своєю машиною, інколи навіть майже до позицій. Та з часом потреб ставало більше, і вже були потрібні не тільки светри та шкарпетки. Були потрібні і генератори та ще багато чого. Тож ми почали стукати у всі двері, писати у соцмережі, і так воно все й пішло.

Фото: ГО "Краматорські чарівниці", Facebook

Мені допомогло те, що я по своїй специфіці я керівниця. Краматорський IT-центр, яким я керую, є дистриб'ютором по Донецькій та Луганській областях по програмному забезпеченню. І, попри війну, наша дилерська мережа збереглася. Хоча є і окупована територія, і розбиті міста. Але люди працюють. І ми стали також обмінюватися серед дилерів, друзів інформацією та допомагати ЗСУ".

Пізніше жінки заснували громадську організацію "Крамчари". На її заснування Тетяну і подруг надихнув досвід інших українок.

"Наша громадська організація — вона молода. Бо ми починали працювати з початку повномасштабного вторгнення просто, як волонтери. Дівчата, які об’єдналися з однією ідеєю і почали працювати разом. Далі нас взяв під крило Всеукраїнський жіночий фонд, вони звернули на нас увагу, побачили, що є такі дівчата і його представники запросили нас на навчання в Академію лідерства жінок. Ми поїхали, подивилися, які наші українки, що вони роблять, надихнулися і вирішили, що ми теж так можемо.

Автор: особистий архів

Тобто можемо створити громадську організацію. Скажу, що нелегкий процес цей був, але 31 грудня 2022 року ГО "Крамчари" була створена. У нас суто жіноча організація, хоча нам допомагають і чоловіки. Звісно, без чоловіків ми нікуди. Але кістяк наш — це саме жінки. Спочатку були тільки місцеві, з нашого регіону. Це Дружківка, Краматорськ, Слов’янськ, Семенівка. А потім підтягнулися дівчатка з Дніпра, Кам'янського, Львову. Долучаються також волонтерські групи".

Жінки "Крамчар" допомагають переважно військовим, хоча, за словами Тетяни, доводиться допомагати і цивільним — роздавали гуманітарні набори.

"Ми робили дуже багато і продовжуємо. Ми — військові волонтерки. Тому нині розуміємо, що потрібно виходити на інший рівень, на грантові проєкти, бо самотужки вже дуже-дуже важко. Ми патріотичні, дуже патріотичні, як то кажуть, волонтернуті на всю голову, працюємо 24 на 7. Ми намагаємося максимально допомогти українським воїнам.

Передавали на фронт багато чого: від шкарпеток, трусів, матраців, грілок до коліматорних прицілів, тепловізорів, теплогенераторів, кисневих балонів тощо.

Фото: ГО "Краматорські чарівниці", Facebook

Фото: ГО "Краматорські чарівниці", Facebook

От зараз, наприклад, у нас великий збір на зарядні станції. Ми вже багато їх передали, але потреба все одно не зменшується. Мабуть, пішов слух, що там роблять зарядні станції. І вони в нас стоять на складах (сміється).

Ми або починаємо збори грошей, або стукаємося до бізнесу, або шукаємо меценатів, просимо знижки, міняємося… Що тільки не робимо, але намагаємося запити всі закривати".

Тетяна Меркушина пишається своїми коліжанками-волонтерками, які самовіддано працюють, не шкодуючи сил, часу та здоров’я.

Волонтерки громадської організації "Крамчари"Автор: особистий архів

"У нас волонтерство, робота, дружба — все переплелося. З перших днів ми працювали і працюємо разом з Ганною Ощепковою, Наталією Василішиною, Вікторією Лазарчук, Світланою Зуєвою, Світланою Пономаренко. Ми — люди різних професій та сфер діяльності. Але нас об’єднала війна та бажання наблизити Перемогу. Так, ми всі різні, але працюємо разом, вирішуємо разом питання, підтримуємо одна одну. Невдовзі у нас буде вже своє приміщення. Я дуже вдячна Краматорській міській раді за те, що вони допомогли з вирішенням цього важливого для нас питання.

Фото: ГО "Краматорські чарівниці", Facebook

Фото: ГО "Краматорські чарівниці", Facebook

У нас вже навіть є свій осередок у Дніпрі — керівництво підприємства, де працює наша Вікторія, надало кімнату для ГО "Крамчари" безкоштовно. Ми почали там плести сітки. Кинули клич, і відгук є. Люди приходять, на годину-дві, скільки можуть, і плетуть. Навіть з дітьми приходять. Це дуже радує і надихає. Діло йде. Бо попит на маскувальні сітки є, хлопці на фронті чекають їх. А восени і взимку ми робили окопні свічки, вдома, на кухні, і передавали на фронт".

Назва організації була обрана не випадково. Бо дівчата-волонтерки є справжніми чарівницями і в житті, і в роботі.

"Коли ми були просто волонтерками, ми щось знаходили, передавали. І ми казали одна одній: "Боже, Ганна (Свєта, Наталя), ти — чарівниця". Потім я створила групу у Вайбері для спілкування і назвала її "Чарівниці". Коли ми йшли після навчання у Львові, натхненні такі, і стали думати, як же назвати нашу тоді ще майбутню громадську організацію. Були варіанти і "Берегиня", і "Червона калина"…

Тетяна Меркушина каже, як би складно не було, та вона пишається кожною волонтеркою "Крамчар"Автор: особистий архів

А потім ми подумали, навіщо шукати назву, коли вона вже в нас є "Краматорські чарівниці". Але "Крамчарів" з нас зробила юстиція. Вони запропонували таку скорочену назву і ми з ними погодилися, бо це красиво. Загалом, як корабель назвеш, так він і попливе. І це дійсно допомагає. Коли ти вже не можеш, видихаєшся, а потім приходить допомога".

Тетяна Меркушина вдячна всім, хто допомагає. Хто всім серцем любить Україну і розуміє потреби військових.

"Я вдячна нашим людям за небайдужість. І я хочу звернутися до людей, щоб не перегортали нашу сторінку у Фейсбуці, а зупинялися і допомагали. Інакше ми не подолаємо цю навалу, тільки разом, тільки гуртом. Долучайтеся, ми відкриті до контактів, співпраці.

Плести сітки, збирати медикаменти, робити все що завгодно, що наближатиме Перемогу - пріоритет для "Краматорських чарівниць"Автор: особистий архів

Нещодавно до нас прийшла жінка з Кам'янського, вона мати військового і він боронить Донеччину. Ми і її сину допомагали. І вона сказала, що хоче бути з нами, що хоче допомагати більше. Або дніпрянки, знаєте, як вони відповідають: "Тут "Крамчари" працюють", хоча вони дніпрянки. Бо зараз немає різниці — звідки ти, з якого регіону, ми всі єдині, ми — українці".

На думку військової волонтерки, війна закінчиться тільки тоді, коли всі українці будуть працювати на Перемогу.

"Коли ніхто не буде Перемогу просто чекати. Коли кожен українець не буде пасажиром на тому човні, де хтось гребе, а він просто пливе. Люди, які на території України, люди, які за територією України, мають зараз працювати на Перемогу. Щодня. Якщо день пройшов і людина не зробила нічого для Перемоги, значить він пройшов даремно. Так не можна зараз. Хоч трошечки, хоч щось…

Якщо є сили — працюй волонтером, допомагай цивільним, допомагай військовим. Допомагати потреба величезна

Я вже мовчу про деокуповані території. Там, де люди потерпають. Коли до мене постукалися люди з Херсонщини, коли ти бачив ті фото, чув їх розповіді… Я не розумію, як зараз можна не допомагати, як можна тихо спати в своєму теплому ліжку…

"Крамчари" - команда, яка працює 24/7, аби наблизити ПеремогуАвтор: особистий архів

"Крамчари" — це команда. І я озвучила зараз думки кожної нашої волонтерки. Вони втомлені, але вони гребуть. І коли ти телефонуєш комусь з них і кричиш, що більше не можеш, то вона тебе заспокоює і каже: "Я з тобою". А через деякий час ти можеш почути такі ж слова від неї. Але ми всі разом і ми підтримуємо одна одну.

Один з військових нещодавно сказав такі жахливі слова: "Волонтери втомлюються, а ми закінчуємося". Оце найстрашніше, що може бути. І тому очікувати, що війна сама по собі пройде не можна. Не та ситуація. Тому долучайтеся. Здобудемо Перемогу разом!".

"Пес Дюк" — кав’ярня подружжя Бугайчук зі сходу. Тут зустрічаються відпочити й допомогти армії

У Покровську працює кав’ярня перемоги. Тут молодь плете кікімори на передову для своїх земляків

Світ дізнався про мій Бахмут, тільки коли його знищила росія. Це екскурсія містом, якого вже немає