Захисника Маріуполя Сергія Макєєва окупанти засудили на 29 років. За нього борються всі його близькі
Олена Маскаєва познайомилася з Сергієм Макєєвим у 2018 році. Між ними одразу спалахнула іскра, й дружба швидко переросла у кохання. Пара будувала плани, мріяла про спільне майбутнє, та втілити всі задуми не вдалося через повномасштабну війну. Сергій з перших днів обороняв Маріуполь, а 15 квітня з території заводу імені Ілліча потрапив у російський полон. Понад рік близькі не знали про його долю. Та нещодавно дізналися, що окупанти засудили Сергія на 29 років колонії. Історію кохання, переживання та боротьбу за Сергія Свої розповіла його кохана.
Насолоджувалися кожним днем разом
Олена родом з Добропілля. Після закінчення школи, у 2014 році, вступила до донецького вишу.
"Та навчатися там я не змогла через початок російської агресії проти України. Пам’ятаю, як довелося фактично бігти з Донецька. Коли виїжджала, думала, що то ненадовго".
Того ж року Донецьк окупували. Олена ще майже рік не могла забрати з вишу оригінали своїх документів. На рік дівчина призупинила навчання, та забрала документи, вступила до університету у Дніпрі.
У 2018 році Олена познайомилася із Сергієм Макєєвим.
Олена та Сергій познайомилися у 2018 році
"Наше знайомство відбулося через інтернет. Спочатку ми багато переписувалися. Сергій жив у селі Вільному на Дніпропетровщині. Дуже швидко ми зрозуміли, що спілкування онлайн нам замало. І він приїхав до Дніпра".
Олена згадує, коли вперше побачила Сергія, між ними одразу промайнула іскорка.
"Високий, сильний, сміливий, галантний. Але водночас такий відкритий, щирий та добрий. Нам було так легко разом й наша дружба стрімко переросла у стосунки. Сергій завжди був готовий прийти на допомогу. Він дуже цінує дружбу і завжди бореться за справедливість. Сергій — душа компанії, з ним завжди можна поговорити на будь-яку тему".
Фактично весь вільний час пара проводила разом. Найбільше вони любили гуляти містом разом зі своєю собакою.
Найбільше пара любила гуляти містом із собакою
"Ми ходили в кіно, гуляли набережною й насолоджувалися кожним днем. Нам було дуже добре разом: ми щиро сміялися, насолоджувалися кожним моментом, будували плани на майбутнє".
Головне — бути поруч
Та вже через декілька місяців Сергій пішов на строкову службу.
"Я не була у захваті від цього, але й не виступала проти. Ми підтримували одне одного в усіх питаннях, й це не стало винятком. Я настільки закохалася, що була готовою їхати за ним будь-куди, аби бути поруч. Тож на його присягу я рушила до Миколаєва".
Олена приїхала на присягу до Миколаєва
Через чотири місяці Сергію запропонували підписати контракт.
"Він продовжив служити у Миколаєві, тому я переїхала туди. У Сергія були часті відрядження, але вихідні ми завжди проводили разом: ходили в кафе, їли морозиво, багато гуляли. Вечорами дивилися фільми. Нам було дуже затишно та комфортно разом".
В середині 2021 року Сергій поїхав на чергові збори.
"Та коли повернувся, я його не могла впізнати. Він був дуже стурбований й фактично весь час мовчав. Я не могла зрозуміти, що з ним. Та потім він сказав, що може статися щось недобре й доведеться їхати".
Спочатку, згадує Олена, вона не могла повірити, що трапиться щось масштабне.
"Я пам’ятаю 2014 рік, як все відбувалося тоді. Допускала, що може статися загострення на лінії фронту, але не уявляла, що все зайде так далеко".
У кожному повідомленні відчувалося прощання
На початку повномасштабного вторгнення Сергій був у Маріуполі, Олена — у Дніпрі.
"З перших днів Сергій часто виходив на зв’язок й говорив, що треба виїжджати. Я не хотіла цього робити, але він дуже наполягав. Для нього було важливо, аби я була у безпеці. Тому в березні я евакуювалася до Чехії".
Весь цей час за можливості Сергій писав Олені.
Сергій боронив Маріуполь
"Він не говорив про те пекло, яке відбувається в Маріуполі. Та з новин ми самі це знали. У кожному повідомленні відчувалося, що коханий наче прощається. Йому здавалося, що з оточеного міста живим він не вибереться. Та попри все, вони з побратимами продовжували боротьбу".
В середині березня зв’язок із Сергієм обірвався. Олена не знаходила собі місця, хвилювалася за коханого, та вірила, що він живий. Дівчина намагалася знайти бодай якусь зачіпку, зв'язувалася зі знайомими Сергія.
Олена дуже переживала за коханого
"Якось написала його ліпшому другу. Той повідомив, що Сергій пропав зі зв’язку через втрату телефону. Коли випала можливість, він написав йому. Сказав, що живий й перебуває на території заводу імені Ілліча".
Побачила на відео, що коханий потрапив у полон — відтоді почалась боротьба
Олена постійно передивлялася новини з Маріуполя.
"В середині квітня натрапила на відео, де росіяни беруть у полон наших воїнів. Датоване воно було 12-м квітня. І в кадрі побачила свого Сергія. Це був для мене шок. Він був такий втомлений, в очах — повна невідомість. Мене тішило тільки одне: він живий. Але відчуття безпорадності розривало мене на шматки".
Одразу Олена зателефонувала матері Сергія. Говорила їй, що треба боротися за його звільнення усіма можливими способами.
Родина Сергія почала звертатися до Координаційного штабу, Червоного Хреста, СБУ, поліції, написали листа до Ірини Верещук. Так його внесли до списку на обмін.
Ця новина, ділиться Олена, взагалі вибила їх з колії.
"Ми не вірили, що Сергія вже немає. Скоріш за все такими жорстокими методами намагалися позбутися від нашої нав’язливості. Ми ж зверталися до державних органів. І телефонували їм ледь не щодня. Цим й спровокували такі їхні дії. Взагалі, як з’ясувалося згодом, це не поодинокий випадок. З такими "новинами" приходили й до інших близьких військовополонених".
Лише згодом через Червоний Хрест родина Сергія дізналася, що йому можна написати листа.
"Представники Червоного Хреста мали бути посередниками й передавати повідомлення. І ми писали кожні два тижні. Та відповідь від Сергія отримали лише один раз, минулого року".
Засудили на 29 років
Нещодавно друг Сергія знайшов в одному з пропагандистських пабліках, що окупанти влаштовують судилище над захисником. Вони звинувачували Сергія у начебто вбивстві двох цивільних маріупольців. За це його засудили на 29 років колонії.
"Про це я дізналася, коли друг Сергія виклав фото на своїй сторінці у соцмережі із закликом про допомогу у звільненні. І для мене це стало "зеленим світлом" — я зрозуміла, що тепер просто зобов’язана діяти, говорити на загал про Сергія. Матері коханого я навіть не телефонувала. Зібрала всю інформацію, яка в мене була й почала у мережі розповсюджувати фото та історію Сергія".
Сергій до полону та зараз
Лише нещодавно мати Сергія, дізнавшись про це, нарешті підтримала дії Олени.
"Вона вірить та чекає на нього. І сподівається, що розголос може дати хоч якийсь шанс на скоріше звільнення її сина. Нам дуже допомагає ліпший друг Сергія В’ячеслав Повзік. Хлопці товаришують ще зі школи. Він не лише шукає ресурси, розповсюджує історія та говорить про Сергія, а й підтримує нас морально. Я щаслива, що в коханого є справжній друг, який бореться за його звільнення".
Сергій, Олена та В’ячеслав
Коли Олена зателефонувала до Координаційного штабу, щоб повідомити, що Сергія засудили росіяни, ті були дуже здивовані.
"Сказали, що то жах й попросили додати про це інформацію в особистому кабінеті. На цьому все. Тільки днями, коли я знову їх набирала, один з працівників мене заспокоїв й наголосив, що звинувачення окупантів ніяк не вплинуть на подальший обмін. У Сергія є всі шанси повернутися додому".
Хоча вважається, що близькі мають право на листування із полоненими, наразі цього не відбувається.
"Ми навіть не знаємо, де саме знаходиться Сергій. Нам вдалося найняти приватного російського адвоката, але навіть йому не відома ця інформація. Єдине, що кажуть: ми можемо приїхати на окуповані території й там вже розбиратися. Та ми розуміємо, що це чергова провокація".
Коли коханого визволять, я першим рейсом приїду в Україну
Зараз, ділиться Олена, понад усе вона мріє, аби коханий був на свободі.
"Я й досі не можу дивитися на те, що з ним зробили у полоні. Він дуже схуднув, втомлений. Мені навіть важко уявити, через яке пекло він проходить, як почувається та як тримається".
Тепер, коли історія Сергія розповідається всюди, Олені часто пишуть й друзі, й ті, кого вона раніше не знала. Це, каже, дуже підтримує її та вкотре запевняє, що її коханий — справжній герой, друг та відкрита людина.
"Мені написала моя подруга-волонтерка Анастасія. Вона опікувалася хлопцем, який на війні втратив руку та ногу, був у полоні із Сергієм. Цей хлопець потім розповідав, що мій коханий врятував його в Маріуполі".
Олена каже, тільки-но вона дізнається, що Сергія обміняли, першим же рейсом приїде в Україну.
"Я часто уявляю нашу зустріч. Але напевно не можу сказати, як відреагую, коли його побачу. Знаю точно, що буду плакати. Але нарешті ті сльози будуть від щастя. Мені страшно, що я можу його не впізнати, бо того блиску в очах, того оптимізму тепер немає. І доведеться дуже довго працювати над тим, щоб повернути Сергія до звичного життя. Проте я не боюся цих труднощів. Впевнена, ми з усім впораємося".
Свої в Telegram 
