За Сєвєродонецьком люди сумують 100%. Дизайнер Дмитро Прудов про рідне місто та творчість
Дмитро Прудов був дизайнером номер 1 у нині окупованому Сєвєродонецьку. Чоловік першим у місті відкрив дизайн-студію, долучався до проєктування та оформлення головних міських будівель останніх років — пабів, спортзалів, мовних шкіл, бізнес-центрів. У інтерв'ю для YouTube-каналу Свої Дмитро розповів про рідне місто, ностальгію та творчість.
Дмитро Прудов рік у Києві. Зізнається, перші пів року було дуже складно — інше життя, інший ритм. Переїзд Дмитра до столиці співпав з активними ракетними обстрілами, тому важко було пристосовуватись до реалій. Дмитро довго жив спогадами і з думками: "Ну, ось зараз-зараз, ще трішечки". Та все затягувалося. Хоча, каже Дмитро, зараз надія ця теж є, але трішки змінилася ситуація з роботою, тому стало легше жити у новому місті. Однак ностальгія за Сєвєродонецьком і нині живе у серці дизайнера.
"Сєвєродонецьк — то руський пздц". Як і коли народилася ця фраза?
— Це був день, коли Сєвєродонецьк ще не був в окупації. Це був квітень, і на той момент я був у Івано-Франківську. І коли всі дізнавалися, звідки я, ставили багато питань, бо на той час ситуація у місті була дуже напруженою.
І у мене був крик душі. Мені хотілося кинути щось мотиваційне на заставку, мовляв, що Сєвєродонецьк не здасться і його не зможуть захопити. Я написав "Сєвєродонецьк — то руський пздц" й закинув допис. Він дуже швидко розлетівся. Тоді було досить скрутне становище, і я навіть зрадів, що люди понесли це у маси.
І зараз ця фраза теж має право на існування. Я думаю, вона в різні часи та різні ситуації буде мати якусь свою вагу. У мене є родичі та друзі, які виїздили із вже окупованого міста. Вони розповідали, що там відбувалося й порівнювали нинішню окупацію з окупацією німецьких часів, з історіями бабусь про Другу світову війну. Тож я дуже хочу, щоб ця фраза була і зараз там дуже актуальною, як ніколи.
Зараз ви робите різну сувенірну продукцію з назвами міст. Ностальгія все ще продається?
— Так. Наприклад, ностальгія по Сєвєродонецьку дуже популярна. Ідея, яку ми вигадали та швидко реалізували — ароматизатори. І то був якийсь "бум". Мій напарник, з яким ми все це робили, питав, чому саме така ідея. Але я не можу напевно сказати. От наскільки я не дуже люблю такі "пахучки", собі би повісив таку. За Сєвєродонецьком люди сумують 100%.
Згодом ми зробили такі ж з Лисичанськом та Рубіжним. У нас була ціль не стільки заробити, скільки погратися. Ностальгія ж самих мучить, вона не відпускає. І думаєш: ну, приємно ж було зробити щось. Та потім, коли людям це "зайшло", ми продовжили працювати.
росіяни ремонтували 11 школу, на якій був мурал з совою. І вони надрукували банер та затягнули його. Як вам ця сова?
— Я знаю історію створення цього муралу. Він був, наче крик душі. Над робою працювала не одна людина: багато спілкувалися із вчителями, радилися, як краще все оформити. Це була творчість.
А що там зараз? Це надруковано на банері і повішено замість ручної творчості. І це блюзнірство. Я би дуже хотів, щоб його хтось підпалив чи заляпав. Це було б приємно.
Більше про роботу дизайнера в евакуації дивіться у повній версії інтерв'ю з Дмитром Прудовим.
Свої в Telegram 
