Мрію про паркан на кордоні з росією. Зруйнована Авдіївка очима працівника коксохіму Руслана Колисова

“Місто в мені” — спецпроєкт видання Свої, у якому ми збираємо історії людей з найбільш зруйнованих росією міст сходу України. Серед них Авдіївка, Бахмут, Красногорівка, Максимільянівка (Мар'їнська громада) та інші. Попри втрати та біль, нині наші герої продовжують говорити про свої міста та розповідають їхню історію усупереч всьому.

Руслан Колисов одразу відчував, що події 2014-го року приведуть до великої війни. На той момент чоловік працював на Авдіївському коксохімічному заводі. Коли коксохім обстріляли вперше, на заводі почали горіти печі, адже з них не було евакуйовано газ.

Це одноповерхова будівля з тонким дахом. Я розумів, що нам всім дістанеться, якщо туди щось влучить

З першими обстрілами Авдіївки життя в місті стало дуже складним через відключення світла і відсутність води, але місцевим пощастило, що зима була теплою. На думку Руслана, саме через це багато людей тоді залишилися в Авдіївці, а згодом мешканці міста пристосувалися до таких умов.

На момент 24 лютого Руслан також жив у Авдіївці. Про початок повномасштабної війни він дізнався від доньки, яка жила в Харкові. Вона подзвонила йому о 5-й ранку і сказала, що їх обстрілюють. Натомість в Авдіївці, на думку Руслана, особливо нічого не змінилося. Активно обстрілювали лише околиці міста, а безпосередньо в Авдіївку щось потрапляло дуже рідко. Втім, перший тиждень повномасштабної війни був однаково дуже напруженим, адже родина Руслана була в паніці й намагалася вивезти доньку з Харкова до Чернівецької області.

Згодом Руслан виїхав з Авдіївки й сам. Зараз він живе у Покровську, але за час повномасштабної війни він приїжджав до рідного міста, щоб збирати речі й прибирати. Крім цього, раніше чоловік доглядав за парком неподалік від свого будинку. Це не лише допомагало йому заспокоїтися і відволіктися, а і дозволяло змінювати місто на краще. З 2013 року Руслан також долучався до організації мотокросів і завжди брав участь в різних міських подіях, а зараз місто, яке він дуже любить, практично знищене.

Те, що зараз зробили з містом... За це вони будуть горіти в пеклі. Ті, хто віддає накази, ті, хто цьому радіє, ті, хто скидає бомби, ті, хто це підтримує.

У Руслана є мрія — зібрати всі будівельні матеріали зі зруйнованих міст і звести паркан на кордоні з росією, щоб більше ніколи нічого не чути й не знати про них. Він каже: "Що там за стіною? Ну, якісь там живуть орки, дикуни. А чим вони займаються? Це неважливо".

Cталеві нерви, жодних емоцій. Олександр Іванцов пройшов 200 кілометрів, щоб врятуватися з Азовсталі

Боляче дивитися на розтрощені рідні вулиці. Зруйнована Попасна очима спортсменки Ганни Кадацької

Мого сина–”азовця” росіяни засудили на чверть століття. Історія родини волонтерки Світлани Богдан