Ми вимірюємо рівень “зрадництва” за часом перебування в окупації? 6 цитат з інтерв’ю офіцера “Азову”
Про небезпеку виїзду з окупації
Не треба вважати усіх людей, які знаходяться на тимчасово окупованій території, зрадниками. Дійсно, є люди, які не виїхали, тому що підтримують окупаційну владу. Але є люди, які не виїхали з об’єктивних причин. Наприклад, наджорсткі фільтраційні процедури, введені окупантами, починаючи з літа 2022 року.
Здатність виїхати — це не питання лише бажання чи небажання. Людина хоче виїхати, але при виїзді — на блокпостах чи під час фільтрації — у неї можуть знайти на телефоні чи у соцмережах, наприклад, фотографію з прапором України або будь-який інший контент, який демонструє проукраїнську позицію, і все — він вважатиметься нацистом, його відправлять на СІЗО у Донецьк та звинуватять в “свержении конституционного строя ДНР”.
Про тих, хто лишився на ТОТ
Чи розумію я людей, які не виїхали? Звісно, розумію. Їм реально хоч є де жити та що їсти. Мені кажуть: “Виїду я, наприклад, у Вінницю. Кому я там потрібен і навіщо, якщо у мене, в умовному Мангуші, під Маріуполем, є будинок, який не розбило, є світло, електрика, є кури, дві свині і корова, і я можу себе прогодувати?”.
Дмитро Андрющенко
Так, люди живуть під окупаційною владою, але чи глобально винна ця людина? Ні, вона не винна, і вона так само не хоче жити під окупацією. І не обирала так жити. І має право ставити запитання, чому держава її не захистила.
Про осуд людей, які не виїхали з окупації
Яке ми маємо моральне право засуджувати? Я вважаю, що осуд людей з окупованих територій підігрівається Росією для розгойдування українського суспільства зсередини. Як і тема мови, типу: “О, там русскоязычные, они сами звали Путина”, — це ІПСОшна операція з розгойдування і зіштовхування чолом до чола нашого суспільства. Ці наративи просуваються Росією для того, щоб виправдати легальність виборів — парламентських та президентських — на окупованих територіях, бо вони зможуть сказати: "За нас же там проголосували, і люди, яких ви вважаєте "сепарами", кацапами, ватниками тощо. А раз вони тут живуть, це їх територія, а вони проголосували за нас, значить, це наша територія”.
Про "зрадників" і "не зрадників"
Приклад Бучі. Місто захопили, воно декілька тижнів було окуповане. І люди, які там залишилися та дочекалися звільнення — вони ж не стали зрадниками та "сепарами", правда? Чому тоді люди, які залишилися у Донецьку чи Ялті, чи Мелітополі, чи будь-якому іншому окупованому Росією українському місті, вважаються зрадниками? Чи ми вимірюємо рівень “зрадництва” за часом перебування в окупації? Тобто, якщо ти в окупації два тижні — ти не зрадник, а якщо в окупації два роки, десять — то зрадник? От Херсон майже рік був окупований, але зайшла українська армія, яку херсонці зустрічали й плакали від радості. Тобто — вони були “зрадниками”, “сепарами”, “ватниками” тощо, але після деокупації різко стали українцями? І всі, хто називав їх зрадниками, які не виїхали, раптом почали рвати на собі вишиванку з криками: “кавунчики, потяг “Київ-Херсон”, Херсон — наш рідний”.
Дмитро Андрющенко Фото:
Виходить, що ті, хто був в окупованій Бучі два тижні й Херсоні майже рік — не зрадники й колаборанти, а ті, хто залишається у Маріуполі два роки та Луганську майже 10 років — зрадники?! Це нелогічно.
Про людей в окупації, які чекають на Україну
Також є люди, які чекають на Україну, українську армію і владу, і кажуть мені: “Дивіться, я народився в українському Маріуполі (припустимо), тут мій дім, він уцілів. Чого я повинен його віддавати кацапам? Я вважаю Маріуполь територією України”. У цьому є логіка. Це держава Україна, зокрема на чолі з Президентом України як гарантом Конституції, повинна переживати за те, щоб повернути окуповані території. Чи мають право громадяни України на тимчасово окупованих територіях вважати, що українська влада має зробити все, щоб повернути їх разом з їхнім будинком до складу України? Звісно. Нагадаю, громадяни України, проживаючи на території України, захищені Конституцією, котра гарантує права, суверенітет, кордони. Ще економічний фактор. Люди кажуть: “У мене залишилося житло, хоч є де жити”.
Про житло для ВПО
Я б не хотів з дітьми жити в контейнері невідомо скільки років. Ніхто б не хотів. І водночас у великих містах — Києві, Львові, Одесі та інших — досі будуються багатоповерхівки, які просто стоять. Маємо дисонанс: люди, які втратили все, і їм ніде жити, і просто цілі райони, квартали, забудовані багатоповерхівками, зяють пусткою — нікому не потрібні, бо коштують такі скажені кошти. І зараз, наскільки я знаю, програму компенсації за втрачене житло ВПО заморожено, бо потік величезний. Окрема тема — це механізм компенсації за втрачене житло. Умовно, ти купив квартиру за 35 тисяч доларів в Маріуполі до великої війни, а тобі компенсують 10 тисяч доларів. Що і де зараз можна купити за 10 тисяч доларів? Будинок в негазифікованому селі, умовно, Черкаської області?
Свої в Telegram 
