Українці стали менше довіряти владі. Що з цим робити та чи змінить ситуацію відбудова територій
Довіра українців до влади знизилась, — до такого висновку прийшли аналітики Київського Міжнародного Інституту Соціології. Мова зокрема про Верховну Раду, Уряд, суди і прокуратуру. Як підвищити рівень довіри до влади і чи сприятиме цьому відбудова зруйнованих областей говорили в ефірі YouTube-каналу Свої з керівником «Агенції відновлення та розвитку» Олександром Солонтаєм, заступником директора соціологічної служби «Центру Разумкова» Михайлом Міщенко та директоркою ГО «Детектор Медіа» Галиною Петренко.
Наприкінці 2023 року Київський міжнародний інститут соціології провів всеукраїнське дослідження, в рамках якого опитав 1 031 респондента. Згідно з результатами, у порівнянні з груднем 2022 року, у грудні 2023 року зросла критика органів влади. Зокрема частка тих, хто довіряє Верховній Раді знизилась з 35% до 15%, частка тих, хто не довіряє зросла з 34% до 61%. Довіра до Уряду знизилась з 52% до 26%, недовіра зросла з 19% до 44%. Хоча у випадку з президентом, як резюмує КМІС, він все ж таки зберігає певну довіру серед української громадськості. Абсолютну довіру (96% опитаних) зберігають Збройні Сили.
Схожі цифри наводить «Центру Разумкова». За результатами грудневого опитування, в рамках якого опитали 2019 респондентів, фахівці резюмують, що білшість висловлює недовіру політичним партіям (76%), державному апарату (73%), Верховній Раді (66%), Уряду (63%).
Наскільки ці цифри є критичними?
Михайло Міщенко каже, рівень довіри до соціальних інститутів та органів влади був помітно нижчий до війни.
«До війни Володимиру Зеленському більшість наших громадян не довіряли. Та тепер рівень довіри до нього складає близько 70%. Тож якщо порівнювати цифри з довоєнним часом, то ситуація не критична».
За словами Михайла, ми маємо ще відносно високий рівень. Пов’язано це певною мірою із тим, що суспільство намагається консолідуватися, в тому числі і довкола влади.
«І зараз ця консолідація відбувається довколо президента. Тоді як до інших соціальних інституцій рівень довіри досить низький. Уряд і Верховна Рада асоціюються у громадян або з політичними партіями, або з чиновниками. Крім того, залишається низький рівень довіри до судів, який тягне донизу рівень довіри у суспільстві до влади загалом».
Що є причиною зниження довіри до влади?
Галина Петренко зазначає, протягом 2022 року рівень довіри до медіа підвищився.
«Завжди довіра вдвічі менша, ніж споживання якогось медіа. Тобто якщо 50% людей кажуть, що передивляються якийсь канал, то довіряють йому лише 25%. Споживання новин з телебачення помітно падало, при цьому довіра не рухалася паралельно з цим споживанням. Довіра тих людей, які залишалися з телебаченням, підвищувалася».
Споживання новин з соціальних мереж дуже сильно зростало. Але, каже Галина, довіра до них не рухалася, вона залишалася на тому рівні, як перед підвищенням споживання. Таких висновків дійшли у грудні 2022 року. У грудні 2023 року організація знову почала вимірювати рівень довіри, проте результатів ще немає.
«Для мене є феноменальними цифри довіри до ЗСУ. Ми радіємо, що вони залишаються високими. Але коли почалася полеміка стосовно законопроекту про мобілізацію, ми побачили, як громадяни реагують на дії ТЦК, розгорілося інформаційне тло навколо цього. І в мене виникло питання: а що означає ця висока цифра довіри до ЗСУ, якщо вона не конвертується в готовність служити. Може ми переоцінюємо саму категорії довіри».
Олександр Солонтай каже, він дуже уважно дивився за рейтингами довіри.
«Ці цифри для мене важливі з точки зору того, яка це складова країни і того, що відбувається з нею. Є медіа, є органи державної влади, є громадянське суспільство, яке окрім незалежних медіа, складається з місцевого самоврядування, церкви, волонтерів, громадських організацій та різних інституцій. Є місцеві медіа, в яких є окремий показник рівня довіри».
Разом із колегами Олександр вимірював, що відбувається з динамікою медіа в різних громадах сходу, центру та заходу, чи довіряють їм
За його словами, у громадянському суспільстві є інституція, яка стрімко втрачає довіру. І це церква.
«Ми бачимо, що дії московських попів призвели до обвалу довіри до церкви».
За даними КМІС, у грудні 2021 року церкві довіряли 51% опитаних, то у грудні 2023 року ― 38% опитаних. Не довіряли церкві у грудні 2021 року 24%, у грудні 2023 ― 31%.
«Це дуже тривожна тенденція. У нас є цілий ряд інституцій громадянського суспільства на яких взагалі тримається Україна, як країна, яка рухається до демократії. Там знаходяться: підприємництво, церква, волонтерство, благодійні та громадські організації, місцеве самоврядування, старости та місцеві медіа. Це є тим, що не підконтрольне державі, але взаємодіє між людьми та державою».
Олександр каже, це через те, що громадяни були в надії, що воєнний стан може завершитися набагато швидше, а звільнення території України відбудеться стрімко.
«Та в результаті ми маємо певний осад розчарування у суспільстві від наших завищених очікувань. Мені здається, ми, як суспільство, себе нагріли очікуваннями, з яких замало зробили».
Михайло вважає, що у випадку, коли рівень довіри до соціальних інституцій вище ніж перед війною, то й настрій має бути більш бойовим.
«Тому точніше було б це назвати відчуттям консолідації і наявності єдиної мети. Та зараз воно нижче, ніж було на початку 2023 року, бо тоді ми спостерігали найвищий рівень довіри до всіх інституцій».
Та тут, наголошує Михайло, є певний виняток у рівні довіри до місцевих органів влади. Особливо це прослідковується на Сході.
«Відбувається це, певною мірою тому, що на сході найбільш важка ситуація і, можливо, місцеві органи влади не здатні її врегулювати. Можливо, це пов’язано і з тим, хто представляє ці органи. Бо в переважній більшості на виборах перед початком повномасштабної війни було багато представників політичних сил, наприклад з ОП «За життя». Ставлення до сих політичних сил змінилося».
Олександр зазначає, зараз дуже чітко видно зміну у понятті симпатій.
«До широкомасштабного вторгнення була дискусія про НАТО. На сході та півдні НАТО було більш погане поняття, ніж хороше. Станом на зараз там у деяких випадках ми бачимо, що люди підтримують НАТО більше, ніж Європейський союз. І тут виникає питання: чому? У нас є рух у бік Євросоюзу, ми стали кандидатами на вступ. А до НАТО ми не отримали кандидатського ступеня. Та люди все-таки шукають порятунку від війни».
Місцеві ж політики, які до цього балотувалися з гаслами «за росію» та «проти НАТО», тепер розчарувалися, бо рф принесла війну.
«Також важливо розуміти що дуже серйозна інформаційна кампанія про те, як витрачаються місцеві бюджети, вплинула на довіру до поняття місцевих органів влади».
Крім того, Олександр фіксує дві зовнішні причини, які сходяться до росіян. Перша про те, що до сих пір існує російська імперія на чолі з путіним. І це саме по собі псує настрій українцям. Друга про те, що росіяни ведуть потужну інформаційну кампанію в середині України.
«Росіяни залазять у всі наші відкриті канали комунікації і ведуть проти нас величезну інформаційну кампанію, яка має на меті деморалізувати, демобілізувати, розсварити всередині. Величезна кількість людей свідомо відмовляється фільтрувати інформацію».
Чи є в інформаційному полі російські наративи?
Галина зазначає, зараз і досі є багато російських месенджів. Вони перекочували в соціальні мережі.
«Ми завжди намагаємося на кожну проблему дивитися ширше. Наприклад, ми досліджуємо дезінформацію стосовно вразливих категорій населення в Україні. Це мається на увазі релігійні та етнічні меншини, внутрішньо переміщені особи, діти, старі люди і так далі. Також беремо до уваги українську ЛГБТ-спільноту, щодо якої спостерігається купа російської абсурдної дезінформації».
Також Галина з колегами аналізує не лише російські розповсюджувачі тези або проросійський сегмент соціальних мереж . Вони аналізують і порівнюють дискурс з проукраїнським сегментом.
«І в наших мережах також спострегіється полярне ставлення стосовно ЛГБТ-спільноти. Цим прикладом хочу сказати, що росія шукає розбіжності в нашому суспільстві, навколо яких ми можемо сваритися. Тож росіяни активно вбивають свій клин і втручається в наші тонкі питання».
Враховуючи всі дані, чи наближаємося ми до умовно революційної ситуації?
Олександр каже, одним із секретів високого рівня довіри до президента полягає у поєднанні поняття Збройні Сили і посада президента.
«За ці воєнні роки президент був одночасно як політик, і там він втрачав в мінусах, і як головнокомандуючий в особі всього уявлення і публічного: починаючи від зовнішнього вигляду, закінчуючи тематикою, про яку він говорить. Таким чином, на відміну від інших політиків, він асоціюється з армією».
За словами Олександра, якщо влада буде розуміти, що в нинішніх умовах потрібно максимально посилювати лінію доброчесності, то ні до якого критичної межі у найближчий період ми не дійдемо.
«У далекій перспективі ми можемо ризикувати дійти до певної недовіри та революційної ситуації, якщо забудемо відновити виборчі механізми в умовах воєнного стану. Запровадити вибори в тих умовах, які у нас зараз, ми не готові. Якщо війна досить довгий час буде тривати, це не означає, що ми не зможемо провести вибори. Бо ми маємо досвід 2014 року, коли стартувала війна. Тоді вдалося провести президентські, парламентські, а у 2015 й місцеві вибори».
Олександр вважає, вже зараз потрібно прорахувати варіант, що у разі, якщо воєнний стан триватиме ще декілька років, то в цей період треба відновлювати можливості людей через виборчий спосіб.
«Якщо не створювати цих механізмів, не чутко реагувати на існуючі проблеми, повністю закрити демократичний виборчий процес, то тоді може вибухнути».
Михайло зазначає, що сам факт війни є консолідуючим чинником і виявлення внутрішньої загрози є малоймовірним. Доки існує зовнішня загроза і суспільство вважає, що діяльність влади сприяє захисту від неї, масові акції протесту навряд чи можливі.
«Стосовно виборів, у суспільства має бути запит на них. Як показують наші дослідження, понад 60% наших співгромадян вважають недоцільними проведення виборів».
Рецепт повернення довіри до влади
Олександр каже, нині потрібно відновлювати населенні пункти, що постраждали внаслідок воєнних дій. Проте треба враховувати їхню територіальну приналежність.
«Чернігівську та Сумську область треба відновлювати. Краматорський район Донецької області теж треба відновлювати, туди треба вкладати кошти та реалізовувати проєкти. Та Святогірську чи Лиманську громаду, куди б’є артилерія, перетворювати на зразково-показову територію, на мою думку, не має сенсу».
За словами Олександра, відновлення територій, які є в зоні досяжності ворожої артилерії, в жодному разі не підвищить довіру до влади.
Михайло вважає, що для того, щоб підвищити рівень довіри до влади,потрібно міняти людей у владі.
«Зараз формується домінантна група суспільства: це волонтери, люди, які воюють і воювали. Очевидно, що таких людей має бути більше у владі. Потрібно змінювати обличчя влади. Саме нові люди можуть підвищити рівень довіри».
Свої в Telegram 
