Співпраця з громадськістю і допомога. Сергій Добряк про те, як нині живе прифронтовий Покровськ
У вересні 2022 року у західній частині Донеччини були створені міські та селищні військові адміністрації. Тоді Президент призначив начальником Покровської МВА Сергія Добряка, який до цього працював на посаді заступника керівника Очеретинської селищної громади. Ця людина відкрита до спілкування, в своїй роботі запроваджує open space. Каже, що не тримається "за стіни" і намагається розуміти кожного. Про це і багато іншого Сергій Добряк розповів у інтерв'ю для Свої.
Війна змінила цінності і сприйняття життя
Ви завжди кажете, що давно не тримаєтесь за стіни і життя не треба ставити на паузу. У вашій парадигмі цінностей цього моменту можлива ефективна комунікація з громадськістю? В тому числі для полегшення життя людей нашої громади?
— Впевнений, що так. По-перше, вся моя родина, а це і сестри, і мама ще в 14 році втратили все своє житло. Ми вже пережили цей біль. Це втрата. Але з’явились нові цінності. Я впевнено кажу, що те, на що більшість людей в звичайному житті витрачає свій час, це, звісно, гроші — неважливо. А важливо, хто поруч з тобою. Для мене це мої рідні і мої друзі. А ще важливо, який в тебе досвід: життєвий і робочий. Твої навички, твій професіоналізм. От тоді ти можеш інтегруватися і знайти своє місце. Якщо ти хочеш цього. Тому немає тут прив’язки до стін. І в цій парадигмі було б непогано, якщо б наші люди, Покровської громади, і до себе, і до своїх рідних, і до сусідів ставились більш людяно.
Я розумію, що в парадигмі покровчан це повинна робити влада. І ми це робимо. Але ми ментально і фізично не можемо дізнатись про кожного. Не всі люди приходять на прийом. Є люді прості, які живуть своїм життям, до влади не ходять, але потребують також уваги. Тому, я вважаю, комунікація, а саме згуртованість навіть в маленьких справах — ось це важливо. Наприклад, зробити свердловину в приватному секторі, як це роблять мешканці багатоповерхівок, прибрати територію, допомогти одне одному. Я вважав, що війна це проявить, але, на жаль, ні, чим довше продовжується війна тим більше людей звертають увагу лише на себе і свої потреби, і менше на проблеми оточуючих.
Це ж в Покровську. Він такий — завжди благополучний. В інших містах, як тут, на владу не розраховують. Це мій особистий досвід.
— Можливо, я не можу так сказати.
Тут багато комунальників. І люди звикли приходити на прийом, можуть вимагати, а потім отримувати те, що вимагали.
— Значить, не даремно працюємо.
Ви не прив’язуєтесь до стін. А до місця роботи? На скільки ви щирі в своїх намірах?
— Щирий. По-перше, мені вже стільки років, і вже іншим я не буду. І те, як нас, мене, виховали батьки, як ми самі себе виховали, як ставимося до людей — це ж назавжди залишається. Неважливо де ти працюєш: у селі чи у великому місті. Я завжди працюю однаково, як працював в селищній раді, в районній державній адміністрації, так і працюю зараз у Покровську. Можете спитати у людей, з ким я працював, в мене один підхід, я не змінююсь.
І який це підхід?
— У нас open space. Ми завжди в матеріалі, ми не сидимо окремо в кабінетах. Під час військового стану швидке прийняття рішень — це в принципі важливо. Тобто, можна сказати, всі ми завжди на нараді. По-друге, людяність повинна бути. Завжди, у кожного керівника є необхідність через себе пропустити те, що він бачить, те, що чує. Ми ж всі різні люди. Я кажу, ми ж по-різному встаємо зранку. З людиною з інвалідністю в нас різні ранки. Тому і треба входити в життя людей більш людяно.
За рік і 5 місяців, що ви тут на посаді, стали більше розуміти громадськість Покровська?
— Так. Але люди однакові всюди. Ми ж українці. А чим Покровськ відрізняється від Мирнограду або від Дніпра? Масштабами — так. А люди — завжди люди. Є працьовиті. Є ледарі. Є ті, хто кричить. Є хто підтримує. Завжди все однаково. Не треба казати, що якісь особливі люди в Покровську. Особливо гарні або ні.
З мого особистого досвіду в Покровську більш активні, ніж, скажімо, в Мирнограді.
— Тоді я б сказав, більш організовані.
І моя думка, це тому, що багато засобів масової інформації в місті, телебачення, де вони можуть себе показати.
— Так. Ваша правда є. В нашому місті, в нашому районі, як мінімум, 2 телеканали і інші ресурси: телеграм з достатньо великою кількістю підписників, Ютюб-канали, Тік-токи. Тобто комунікації у нас точно вистачає. І громадськості з нами, з владою, і нам, владі, з громадськістю завдяки цим інформаційним майданчикам легше комунікувати.
А щоб донести вашу думку, саме міської військової адміністрації, які ресурси ви використовуєте?
— Всі. Тут, знаєте, залежить від моди. Колись був ефективний фейсбук, потім інстаграм. Зараз Тік Ток, ютуб-канал, телеграм-канали. При цьому у нас самий крутезний комунікатор — це наш контакт-центр, туди збігається вся інформація, яка потім аналізується. Ти розумієш, що точно бентежить людей, причому, прямо в онлайн-режимі. І це точно один із найкращих каналів комунікації для нашого міста. Але офіційному телеграм-каналу і сторінці у фейсбуці точно є місце. Я думаю, що сам офіційний сайт не так відвідують.
А саме ви про місцеві новини звідки дізнаєтесь?
— Чесно скажу, телеграм-канали.
Які?
— «Покровськ Online», « Pokrovsk.news», «Мій Покровськ». Дещо для роботи ми з «Типичного Покровська» бачимо. Дізнаємось нове, використовуємо в роботі.
Є такі люди, що моніторять ці канали?
— Ні.
Це ви сам їх читаєте?
— Так, це частина роботи.
Про пріоритети у роботі та комунікацію з людьми
Які головні меседжі військової адміністрації є для жителів громади зараз?
— В умовах військового стану те, що коїться на Донеччині, я впевнений, і буду на цьому наполягати, тільки безпекова складова. Ті, хто думають, що евакуація потрібна для того, щоб їх покинуті домівки хтось зайняв, це не про те. По-перше, це ваше життя. По-друге, дуже важко втримувати місто в нормальних комунальних умовах.
Попри близькість до фронту, комунальники у Покровську продовжують працювати
Ніхто не знає, скільки людей працює в «Тепломережі». Люди звільняються. Тому що всі також бояться прильотів. Ніхто не знає, скільки залишилось людей в «Міськводоканалі». Ми приймаємо на роботу, але охочих немає. Тому у нас велика потреба і в робочій силі. Дуже важко втримувати на адекватному рівні водопостачання. І ми стикаємось все з більш і більш жорсткими викликами. І ми все ж таки хочемо автономізувати місто все більше.
Тоді давайте ще раз окреслимо, які зараз пріоритети військової адміністрації?
— Я можу тільки повторитись: безпекова складова і життєзабезпечення громадян хоча б тими сервісами на рівні, які вони є.
Що зараз відбувається в Покровській громаді, окрім боротьби з наслідками обстрілів та комунальних питань?
— Багато у нас і культурних програм. Онлайн і офлайн. Перейменування, наприклад. Ми на Донеччині лідери в цьому. До речі, до комісії по перейменуванню вулиць входять представники Молодіжної ради та громадської організації "Ініціативний Покровськ", які активно беруть участь в робочих групах, засіданнях комісії та надають пропозиції щодо назв вулиць громади.
У Покровську встановлюють бетонні укриття
Але, чесно кажучи, більше часу займає відновлення. Ми ще не все забили, не все відновили з крайніх прильотів. Це дуже багато займає часу, ресурсу і грошей.
Скажіть, багато зараз перепрофільованих спеціалістів в громаді? Комунальників, що до війни займались іншими справами, а зараз ліквідовують наслідки обстрілів і інших спеціалістів?
— Так. Багато таких. Наші спортсмени, наприклад. Подивіться, і спортом займаються, і вихованцями опікуються, а також постійно відвантажують гуманітарний вантаж. Немає в нас у людей того волонтерського духу, щоб прийти і самим собі розвантажити ті ж коробки. Ні, влада повинна розвантажити. Думка така: вони там всі зарплату отримують, тому повинні.
Так і є. Нам всі все повинні. Значна частина мешканців так і думає. Тоді ще таке питання: які проблеми виникають в комунікації з жителями, частина яких так думає?
— В самих точках або входах в комунікації немає проблем. Проблеми в іншому. Наприклад, коли приходять або дзвонять, пишуть про ті недоліки чи проблеми, що не вирішувались 12-15 років. Це дуже добре, що люди мають надію на військову адміністрацію. Але вони ж думають, що це за один день вирішиться. І те, що ми вже робимо, не завжди помічають. Головна проблема: хочуть зараз і швидко. По деяким питанням є процедурні і ресурсні моменти. Ми обмежені як і в людському ресурсі, так і в фінансовому в умовах війни. Перерахувавши все це, можу сказати, я бачу тільки одну проблему — люди хочуть вирішення своїх проблем прямо зараз, не зважаючи ні на що. Можливо, так завжди було?
Вас розуміють чи ні?
— Так. Треба до людей по-людськи ставитись. Якщо ти причинно-наслідкові дії розкажеш, вони це приймають і тебе розуміють.
Відсоток тих, хто ходить до вас з прийому на прийом постійно доволі високий чи ні?
— Так.
Це значить, що їхні проблеми не вирішуються?
— Більшість — одні і ті ж, чиї проблеми не можливо вирішити. Наприклад, по собакам: «Дайте мені корм, я буду годувати собак у себе у дворі, 50 штук». Як вирішити цю проблему? З бюджету не даси грошей. Останній приклад: все, зруйнований будинок. Людина каже: от відновіть мені мій дім. Офіційно там неможливо це зробити. Отримайте 80 тисяч (таку суму в Покровську за зруйноване житло дають за міською програмою — Свої), зніміть собі житло, подайте заявку на єВідновлення. Тим більше, що є документи, отримайте гроші, купить собі квартиру. Ні, я хочу в цій жити. І людина не хоче розуміти, що там неможливо жити. Небезпечно просто. І можливостями не користується.
Про переселенців і тих, хто повернувся, та безпеку
Окрім проблем місцевих, на вас ще навалюються проблеми переселенців. Як громада відреагувала на виклик прийняти вимушених переселенців? Яку роль нових жителів бачите в житті громади? Це тягар для громади або "нова кров"?
— Як ми бачимо, більшість переселенців пенсійного віку. Люди не хочуть просто далеко від’їжджати від своїх будинків, думають: повернусь, хоча б подивитись. Але ми бачимо, що ворог нищить в цілому села і міста. Звісно, є певний відсоток тих, хто працевлаштувався. Є навіть в нас кейси людей, які створили маленький бізнес. І всі вимушені переселенці — це точно не тягар. Це нові люди, нові комунікації. Правильно, це "нова кров".
Є якась програма, щоб їх соціалізувати в нашій громаді, комунікувати з ними? Використовувати їхній досвід? Чи вони приїхали, їх поселили і на цьому все?
— Це наші гості в соцзахисті. А там і наші громадяни, тому комунікація є. Майданчик для загальної комунікації в цьому випадку — це управління соціального захисту Покровської міської ради.
Багато у нас переселенців?
— 10 800.
А місцевих зараз скільки?
— Місцевих 62 000. Це багато, розумієте? Якщо пам’ятаєте, коли ми починали опалювальний сезон 22-23 років, коли думали: буде газ, не буде газ, у нас було мешканців 27 000. По громаді. За півтора року так багато людей повернулось. Люди пожили і приїхали. Тут є сервіси, також небезпечно, як і в інших містах України, але всі повернулись. Хто до роботи, хто до домівки, хто до бізнесу. Бачите, у нас і торгівля ожила, та й в цілому все ожило.
Ви б рекомендували виїжджати зараз?
— Так. Це мій меседж постійний. Якщо можливо виїхати в більш безпечні регіони, хоча б до кінця року.
І ви думаєте, що потім всі повернуться в місто, яке буде краще, ніж зараз?
— А як же. Я впевнений, що Збройні сили України витримають. І наші закордонні друзі нам нададуть допомогу, незважаючи ні на республіканців, ні на російське ІПСО, ні на інформаційну війну росіян. Хоча ви, мабуть, помітили, що останнім часом йдуть постійній меседжі з різних сторін: і Лавров висловлюється, і Ілон Маск — треба зупинити війну. Значить, не все так добре в них, раз так кажуть. Вони нас намагаються переконати, що це нам потрібно.
До речі, як ви ставитись до можливості узаконити допомогу військовим підрозділам від громад?
— Є такий законопроєкт. Добре я до нього ставлюсь. Буде інструмент фінансової допомоги. Ми могли надавати тільки субвенції. Там, де нема депутатів, ми, наприклад, не можемо щось купити і передати на військову частину. А механізм фінансування від Міноборони до бригади або підрозділу, скажімо так, не дуже швидкий. Ухвалення такого закону було б в нагоді. Він би врегулював ці відносини, зняв би відповідальність з керівників військових адміністрацій. Це б дало можливість дієвіше долучитися до допомоги, скажімо, нашій 109 бригаді. Якщо кожне місто візьме по підрозділу або по бригаді, повірте мені, це буде точно допомога нашім військовим — швидка, точкова, ефективна, результативна.
Співпраця влади і громадськості потрібна і важлива
Які суспільно значущі проєкти були впровадженні за останній рік? Я маю на увазі за вашого керівництва громадою.
— Суспільно значущі проєкти були виконані не тільки окремо нашою громадою. Це завжди була синергія декількох громад та обласної державної і обласної військової адміністрацій. Я впевнений, що люди точно оцінили альтернативне водопостачання на дві громади. ОДА була рушієм, ми, Мирноград і Покровськ, долучались. І ми завдяки цьому джерелу як раз запустили в опалювальний сезон 2023-2024 опалення. Карлівки в нас не було. І ніхто ж цього не помітив і не замислився, як це відбулось. А це відбулось без великої води.
Пункт роздачі питної води у Шевченківському окрузі, його встановили завдяки допомозі благодійної організації Water Mission
Далі. Мирноградській міст. А також ті дороги, які нам допомогла зробити ОДА. Там невеличка кількість наших грошей, інші гроші обласні. Я думаю, теж люди це оцінили.
Я впевнений, що і автономізацію нашої питної води помічають. Ми очищуємо, розвозимо, роздаємо. І цей сервіс, до якого звикли, повністю для мешканців громади безкоштовний.
Довго ми добивались від Мін’юста відкриття ДМС. Добились. І зараз тільки ми єдині надаємо цю послугу: закордонні паспорти, ID, вклеювання фото в паперовий паспорт. Здобуток це? Вважаю, що так.
Суд повернули. Це теж здобуток. Людина має право на захист своїх прав вже в своєму місті.
Мабуть, такі на сьогодні здобутки.
Які громадські організації вважаєте ефективними в Покровську? Які їхні ініціативи хочете відзначити?
— Їх багато. Ми спілкуємось і синергуємо з різними організаціями. Кожна долучилась не тільки до формування ідей, але й до їх втілення. Маємо вже і здобутки деяких кейсів. Це в нас «Патріоти Українського Донбасу», «Ініціативний Покровськ», "ПРОмолодь" та скаути Покровська.
Один зі здобутків: встановлення в серпні минулого року пам’ятника Героям Небесної сотні. Для нас це було майже безкоштовно. Відбулось все за ініціативи Покровської молодіжної ради, громадських організацій «Патріоти Українського Донбасу» та «Ініціативний Покровськ». По перейменуванню топоніміки активно долучились всі наші громадські організації. У нас було тільки сім обговорень. Це пішло і в люди, тобто не тільки громадські організації давали свої пропозиції.
Завдяки громадським організаціям була надана підтримка людям після прильоту рік тому — 15 лютого 2023 — по будинку №4 у мікрорайоні «Сонячний». Там представники громадських організацій долучились до збору коштів. І ті люди, що не мали документів на квартири, отримали також свої 80 000 гривень, як і ті, що мали документи, і гроші отримали від міста. Це дуже класний кейс.
Також гарний кейс — гуманітарна столова. Ми там небагато долучились, але допомагали. Продукти надавали. А питну воду і зараз підвозимо. Деякий час вони нам допомагали годувати евакуйованих. Відзначив би я активну роботу громадських організацій на підтримку ЗСУ — плетіння сіток, кікімор, оберегів, виготовлення окопних свічок. Займаємося залученням волонтерських та благодійних організацій, небайдужих громадян до збору медикаментів, продуктів харчування, амуніції та багато іншого.
Члени молодіжної ради міста, до складу якої входить багато представників громадських організацій, допомагають захисникам
До речі, громадські організації долучились і до програми підтримки малого та середнього бізнесу, там де ми разом з Ощадбанком відшкодовуємо відсотки.
Все перераховане — не вся робота, це тільки частина, що одразу пригадав. Громадськість у нас дуже активна, структурована, подає свої ініціативи, дослухається.
І з такою громадськістю можна думати про майбутнє і будувати його?
— А як же. Але, чесно кажучи, зараз в першу чергу потрібно вижити. Зараз ми думаємо тільки про виживання. Ми розуміємо, що як демократичний рушій співпраця з ГО повинна бути, і, слава Богу, що вона в нас є. Все одно ще довго будуть військові адміністрації, і не тільки на Донеччині. Тому громадськість, яка активна, вже сформована, яка сформулювала свої запити і бажання — це вже точно прояв демократії, синергія влади і суспільства. Так, немає у нас міської ради, але через громадськість можна почути людей. І саме так і далі будемо втілювати в життя те, що потрібно людям.
Чомусь ви навчились від представників громадських організацій? Ви казали про свій досвід, що він більш важливий, ніж тримання за чотири стіни, а їхній досвід стає для вас цінним? Наведіть приклади.
— Це ж їхніми руками плетуться сітки, їхніми руками робляться нашим бійцям окопні свічки, їхніми руками і їхнім ентузіазмом привозиться Віфлеємський вогонь. Саме завдяки їм зроблений у нас Меморіал Героям Небесної сотні. У них багато ідей. Наше завдання їх просто підтримати.
Що ще разом з громадськістю можна зробити зараз, коли лінія фронту близько?
— Та активна громадськість точно свідома і точно розуміє, що відбувається. Я не кажу, що ми повинні боятися, але страх повинен бути, тому що це безпека нашого з вами життя. І тому, якщо громадськість, а я кажу і про наш ККСН і про квартальних, і про старших будинків донесе правду і те, що потрібно робити в цієї ситуації — я думаю, це найголовніше. До речі, дякуємо, цим представникам громадськості. Вони наші рупори, наші руки і наш фідбек від людей. Не всі читають телеграм-канал, не всі читають фейсбук і дивляться Тік Ток або телебачення. А от, як-то кажуть, від дверей до дверей — це точно буде і безпечніше, і, можливо, ефективніше. Тут громадськість — наш інструмент комунікації з нашими громадянами.
Про Покровськ після перемоги
Останнє питання. Давайте уявимо: ми вже перемогли, війна закінчилась. Як ви бачите розвиток Покровська?
— Супер запитання! Якщо людина не мріє, вона не живе. Ми тут намріяли вже багато, але я впевнений, ні, не так, я дуже хочу цього, аби якомога менше було зруйновано нашої інфраструктури: освітньої, критичної. Але ми живемо в таких реаліях, що у нас вже три школи пошкоджені. А про плани на після Перемоги: по-перше, це відновлення освіти. Обов’язково. Діти повинні прийти в нормальні школи з укриттями в тому числі. По-друге, водопостачання. Ще треба сказати про відновлювану енергетику. Також ми й далі працюємо над декорбонізацією міста. Ми не хочемо, щоб у нас було моно-місто з одним великим підприємством. Треба диверсифікувати бізнес. У нас і малі підприємці, і просто торгівля, будь-які сервіси, сільське господарство мають великий потенціал. Будемо працювати над всім цим точно. Важливо в майбутньому не бути залежними від одного підприємства.
Ви б хотіли працювати тоді тут?
— Так. Але ми з вами солдати, якщо кудись не переведуть, то так, хотів працювати тут у Покровську і після Перемоги. Наостанок — сьогодні я б хотів сказати таке. Пропоную згадати свої внутрішні відчуття в лютому 2022 року. Коли у нас у всіх свідомо була сформована — не кимось, вона була всередині, в серці — ідея, що треба захищати свою Батьківщину, рідне місто. І тоді всі знайшли собі місце: хто пішов воювати, хто залишився працювати. Бізнес і люди мобілізувалися. Зараз ми це втрачаємо. Тому я би хотів, або побажав би, щоб ми не втрачали ту свідомість і не втратили би цілі. Війна не закінчилась, нам всім треба гуртуватися, і в тилу теж. Є інформаційна війна і російське ІПСО. Я розумію, що правда — вона несмачна, правда — вона не швидка. Брехня завжди яскравіша, її можна «полайкати», як зараз кажуть. Але все одно вона пройде і буде гіркий післясмак від неї. Тому хотів би побажати нам всім згуртованості, дожити до нашої Перемоги. І долучитися кожному і кожній до цієї Перемоги, чим тільки зможемо.
Свої в Telegram 
