Активіст Станіслав Федорчук — про державну допомогу переселенцям і пенсійний туризм

Адресна допомога

У жовтні 2015 року в Україні запровадили систему так званої соціальної допомоги для переселенців, яка по суті містила лише три категорії: пенсіонери, діти і дорослі до пенсійного віку. Вона виявилася неефективною.

Мінімальна допомога від держави (від 400 до 1 000 гривень залежно від категорії. – Свои) розраховувалася з огляду на те, що більшість переселенців є особами працездатного віку, мають досвід роботи на підприємствах і можуть знайти собі роботу. Однак такий зрівнювальний підхід не є раціональним.

Держава має можливість опублікувати звіти про використання коштів, наданих донорами для допомоги ВПО, провести прозорий аудит цих надходжень, що не перший рік вимагають громадські організації

Йдеться про чималі кошти, які протягом чотирьох років витратили на соціальну допомогу сотням тисяч людей, що направду не сильно вплинуло на загальне фінансове становище переселенців

Звичайно, навіть така допомога підтримала порожню кишеню пенсіонерів, які виїхали з окупованих територій, однак вона не стала фактором економічного добробуту в родинах. Держава зробила це більше для формальності, ніж з реального розуміння потреб.

Евакуація

Другий момент — питання евакуації. Війна триває далі. І не дай Боже, якщо ми знову станемо перед загрозою, коли потрібно евакуювати людей. Те, в який спосіб це робили раніше, — неприпустимо. 

Часто держава, насамперед Державна служба з надзвичайих ситуацій, не робила нічого, щоб евакуювати мешканців населених пунктів, де були обстріли. Просто самоусувалася від цього процесу

Ми мусимо не просто замінити керівництво ДСНС, а й поставити питання про профпридатність цих людей. У 2014-2015-му, коли тривали інтенсивні бойові дії, роль цієї служби мала бути зовсім іншою.

Не були організовані можливості для виїзду людей, які рятувалися з-під обстрілів та пожеж. На мою думку, це питання, яке стосується політичної, кримінальної та адміністративної відповідальності.

Міністерство

Щодо забезпечення тимчасовим житлом, то у більшості випадків це була робота окремих волонтерських груп, особливо протягом перших трьох років війни, а не злагоджена робота державного апарату. Навіть виникнення Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб пов’язане напряму з тиском громадськості і окремих депутатів на Кабінет міністрів України.

І як на мене, це міністерство створили дуже пізно, а наразі його робота є незадовільною. Воно є чим завгодно — місцем для політичної реклами, самолюбування окремих чиновників, але тільки не для системної роботи з вирішення питань переміщених осіб, тим паче з окупованих територій.

Я щасливий, що є патріоти, які там працюють. Але чим займалось Міністерство усі ці роки? Після будь-якої критики від громадських організацій, які представляють внутрішньо перемішених осіб, там ходять до суду (йдеться про позов міністерства проти видання «Главком» і громадської організації «Мій.Дім.Юа» у квітні 2018 року. – Свои) замість того, щоб демонструвати кількісні та якісні показники своєї роботи. Вони вважають, що головне — захистити власну честь і гідність. Це найгірший показник того, як міністерство функціонує.

Значна частина переміщених осіб змогла знайти собі роботу, підробіток і в такий спосіб влаштуватися на нових місцях. 

Зрозуміло, що вирішити проблеми майже 2 мільйонів переселенців важко. Проте усі державні інституції мали б безпосередньо задовольнити потреби найбільш незахищених пенсіонерів, інвалідів, багатодітних родин тощо

Відсутність єдиного реєстру переселенців свідчить про те, що комусь таки вигідно здійснювати роботу у такий спосіб.

Пенсійний туризм

Мене відверто дратує ситуація з «Ощадбанком», роботою Пенсійного фонду, тому що кожного разу тема переселенців стає заручницею політичних спекуляцій. 

Пенсіонери-переселенці отримують пенсію за особливим порядком, який зокрема обмежує їхні конституційні права. Вони не можуть обирати банк для отримання пенсій – усіх Кабмін своєю постановою загнав у «Ощадбанк». 

Коли держава Україна виплатила з бюджету мільярди гривень пенсіонерам з окупованих територій, виявилося, що це були гроші, виплачені пенсіонерам-переселенцям. Робиться це, щоб показати: все вирішується так просто, у такий спосіб держава дбає про кожного з нас. 

Існування так званих пенсійних туристів неможливе без потурання місцевого пенсійного фонду. І коли хтось розказує, що мешканці окупованих територій приїжджають до нас за пенсією, це свідчить про функціонування державного апарату.

Люди, які не мешкають на вільній території, можуть отримувати пенсію тільки в один спосіб — маючи домовленості з чиновником, який попереджає їх про перевірки.

З іншого боку, зовсім не зрозуміла система перевірок. Наприклад, моя мати, яка мешкає на підконтрольній Україні території, щомісяця проходить ідентифікацію в «Ощадбанку», попри те, що з 2014 року не їздила на окуповану територію і не планує.

Якщо є база тих, хто перетинає лінію розмежування, то які законні підстави перевіряти тих, хто не перетинає? Це говорить про одне — ніхто не збирається оптимізувати ці питання. Складається враження, що чиновникам вигідні бюрократія й додаткові перевірки.

Майбутнє

Мене турбує відсутність бачення майбутнього. Державні речники протягом цих років не наважувались чесно сказати внутрішньо переміщеним особам, що їхній статус переселенця — це, скоріш за все, надовго. І треба планувати своє життя та стратегії, виходячи з цього факту.

На жаль, в Україні не знайшлося політиків такого рівня, які б могли сказати правду в 2014 році, що на швидке визволення ані Криму, ані Донецька, ані Луганська сподіватися не варто

Більше того, держава не зробила геть нічого, щоб подивитися, хто насправді приїхав до них. Більшість людей приїхали з руками, з головою і з можливостями, які прикрасили своєю присутністю не одне місто й принесли додаткову економічну вигоду.

Але більшості все одно, що вирішать щодо переселенців. Це нова соціальна категорія, яка є, але про яку краще не згадувати вголос.

Виборчі права

Переселенці досі не мають виборчих прав на місцях і не можуть брати участь у місцевих виборах. П’ять років більша частина платить податки в місцеві бюджети, але водночас не є виборцем. Це не нормально. Має бути право вибирати.

Якщо людина прожила як мінімум два роки на одному місці, чому у неї мають забирати її політичні права? Ніщо не вказує на те, що завтра, післязавтра або навіть через півроку ми повернемося в Донецьк, Севастополь чи ще кудись на окуповану територію.

Відповідальність

Генеральна прокуратура весь цей час вдавала, що тодішнє керівництво Донецької області та Донецька не брало участі у проведенні незаконного референдуму, не ухвалювало протизаконних рішень, не допомагало російським окупантам. Все це відбувалося на наших очах і частина з нас ходили й давали свідчення щодо керівництва обласної ради та Донецька.

Ми побачили, що є категорія недоторканних переселенців. Це так звана донецька мафія, яка успішно переїхала до Києва, бо в Москві жити занадто дорого.

Загалом донецька і луганська мафія непогано себе почувають тут, без жодної ані політичної, ані адміністративної відповідальності за свої вчинки і роботу проти усієї країни. Власне, проти нас, проти переселенців — тому що завдяки їхнім діям ми позбулися своїх домівок.

Не треба забувати, що на боці російських диверсантів були й окремі представники Донецького обласного управління СБУ, Донецького обласного МВС, Донецької міськради і Донецької облради. І якщо справедливість у цих питаннях не може бути відновлена, то питання відкрите — чи існує така загроза для решти України? Як на мене — існує!

Усі ці питання досі залишаються не розв’язаними. І я не знаю, чи вистачить новій українській владі розуму і сил за них взятися.

П’ятирічка поневірянь: юристка пояснює, що держава зробила для переселенців, а що – «провисає»

Мільярд на стіни: чому переселенці вимагають аудиту міжнародних коштів на допомогу з житлом

Дві родини переселенців безкоштовно отримали квартири у Лимані. Як їм це вдалось?

***

Щоб читати ексклюзивні історії про схід першими, підписуйтесь на нашу сторінку у «Фейсбуці» і телеграм-канал «Свой в доску».