Стали заручниками батьків. Як у Кураховому поліція рятує життя дітей, яких ховають від евакуації
Курахове — одне з міст на Донеччині, яке стало епіцентром жорстоких обстрілів і російських атак. Попри смертельну загрозу, деякі родини продовжують залишатися у місті, ховаючи дітей від поліції, яка намагається врятувати їхні життя. Як працюють правоохоронці у Кураховому та на що йдуть батьки, аби залишитися у зруйнованому місті, бачив журналіст NV Сергій Окунєв.
Курахове: життя без світла, води, під обстрілами
Примусова евакуація дітей відбувається не всюди вздовж фронту. Як правило, процес евакуації відбувається у кілька етапів: спочатку місцева влада оголошує про необхідність добровільної евакуації, потім — обов’язкової. І тільки тоді, коли ситуація досягає критичної точки, починається примусове вивезення родин з дітьми.
Влітку 2024 така критична ситуація склалася у Кураховому. А у жовтні ситуація погіршилася зовсім. До початку повномасштабної війни тут жили понад 20 тисяч людей. Зараз, навіть попри щоденні обстріли, у місті їх близько тисячі, у тому числі діти.
Нині у Кураховому зовсім немає електроенергії, газопостачання, опалення і навіть зв'язку. Окупанти щодня обстрілюють місто зі ствольної артилерії, скидають до десятка КАБів на день, а вулиці "патрулюють" ворожі FPV-дрони.
Руйнування у Кураховому
Вже декілька днів російська пропаганда нав’язує черговий фейк про те, що з міста виїхала поліція, бо його готують до «здачі». Та насправді це чергова брехня.
«Ну, ви самі бачите, де ми знаходимося. Інформацію про втечу, мабуть, розповсюджують ті, хто зі мною не знайомий. Бо я якраз із ворогом знайомий ще з Мар'їнки та Красногорівки. Там, певно, пам’ятають, що ми робили. Тож і тут ми працюємо, ніхто не тікає», — каже керівник Курахівської поліції Артем Щусь.
Начальник міської поліції Артем Щусь
На рахунку поліцейського ризиковані операції в Мар'їнці, Красногорівці та Вугледарі. За його участю із зони активних бойових дій вдалося евакуювати понад 1600 громадян, з яких 222 дитини та 1300 людей похилого віку. Також Артем Щусь особисто надав першу домедичну допомогу 650 пораненим українцям. На початку жовтня 2024 року поліцейський відзначений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Рятувальна місія поліції
Поліцейські, що працюють у зоні бойових дій, постійно ризикують життям, адже часто змушені пересуватися дорогами, які обстрілюються або патрулюються ворожими дронами. Журналіст NV Сергій Окунєв, який побував у Кураховому, також відчув на собі небезпеку таких умов. На шляху до міста йому довелося перетинати ділянки дороги на швидкості понад 160 км на годину, щоб уникнути атак дронів, що вже встигли знищити кілька цивільних авто. Потрапивши в місто, журналіст побачив розбиті будинки і залишки укриттів, які тепер є єдиними притулками для людей, що ще залишилися тут.
Понівечене авто біля в'їзду до міста
«Вчора з Курахівської громади евакуювали 16 людей, серед них знов діти. Ми конкретно про цих дітей не знали, дізналися вже під час евакуаційних заходів. Тому точну цифру дуже складно назвати. Ми кожен раз дуже радіємо, коли вдається вивезти родину з дітьми, і сподіваємося — ну, може, це вже останні. Але наступного дня чи через пару днів знов чуємо, що десь бачили дітей», — розповідає Артем Щусь.
Тому, каже Щусь, евакуація цивільних — мало не головне завдання поліції. Переміщуватися містом автівкою вкрай небезпечно через загрозу атаки дронами, тому поліцейським доводиться постійно виходити у пішохідне патрулювання в пошуках охочих евакуюватися.
Пошук дітей та «портал у Черкаси»
В умовах постійної небезпеки поліцейські, ризикуючи, продовжують шукати дітей, які все ще перебувають у місті. Часто це схоже на місії порятунку: доводиться перевіряти житлові квартали, спілкуватися з батьками, а іноді навіть знаходити дітей у підвалах та погребах. Часто батьки, незважаючи на всі аргументи, відмовляються від евакуації і навіть ховають дітей.
Поліцейські, які повернулися з патрулювання
Костянтин Туницький, один із поліцейських, розповів, як під час одного з рейдів вони виявили дитину, яку батьки намагалися приховати у підвалі, видаючи це за «поїздку до Черкас».
«Кілька днів тому ми отримали дані про родину з дітьми в наднебезпечному районі. Довго добиралися туди. Зустріли лише батька, який переконував, що діти давно виїхали в Черкаси. У нас вже є досвід, ми бачимо, коли людина намагається щось приховати, також знаємо, скажемо так, певні побутові ознаки того, коли дитина проживає. Але цього разу ми майже повірили і вже були готові іти, але я помітив люк у підвал, що був заставлений якимось мотлохом. Я здивувався, що люк має ручку з тканини. Тобто підвалом користуються, але навіщо його тоді маскувати? Кажу: давайте подивимось підвал. Мені чоловік відповідає: та нащо, дітей немає, я вам точно кажу. Ми з колегою все ж розчистили вхід та відкрили підвал. Там одразу побачив дитячу руку, що закриває шторку. Все зрозуміло — портал у Черкаси!», — ділиться історією поліцейський.
Його колега Євген згадує одразу кілька випадків, коли батьки до останнього ховали дітей, брехали, самі відмовлялися від евакуації, а потім пішки бігли вулицями й полями після того, як ворожий обстріл повністю знищив будівлю та подвір'я.
Чому батьки не евакуюють дітей
Попри всі зусилля поліції, деякі батьки продовжують опиратися евакуації, пояснюючи це найрізноманітнішими причинами.
«Буває всяке. Іноді просто ховають. У підвалах, погребах. Іноді підбурюють сусідів свідчити, що так, дитину вивезли, мовляв, ми бачили. Ніякої відповідальності, по суті, за таку брехню немає. У нас був випадок — ми дізналися, що дитина живе вдома, хоча нам розповідали, що її вивезли. Потім, коли ми побачили цю дитину, то мати каже: добре, я не права, я все зрозуміла, ми поїдемо, але завтра. Наступного дня ми приїжджаємо, а вона втекла з дитиною в сусіднє село. Там її довелося шукати. Знайшли. Вона каже: так-так, давайте завтра. На цей раз уже не повірили, звісно», — розповідає волонтер Ярослав. Його організація "Люди дорожче золота" допомагає поліції з евакуацією.
Один із страхів, який почули поліцейські від місцевих — це побоювання, що дітей нібито «вивезуть для продажу на органи». І це знову російська пропаганда, на яку піддаються люди.
«По-перше, ми завжди вивозимо виключно родини, це вимога закону. Обидва батьки, або один з них, або законний представник дитини виїжджає разом з нею, розлучати родину примусово ми не можемо. Ніхто автоматами не розмахує, ми розмовляємо, пояснюємо наслідки. Без погроз і тим паче без фізичного насильства», — каже Костянтин Туницький.
Його колега Євген також пояснює, що серед тих, хто залишається у місті, часто є ти, хто має низький соціальний статус, проблеми з алкоголем, сімейним насильством. Тому працювати з ними стає ще складніше.
«Насправді, це складна робота. Треба працювати навіть із такими «персонажами». Дітей шкода, щиро шкода. Доросла людина може наражати себе свідомо на смертельну небезпеку. Але фактично тримати в заручниках дитину через те, що ти щось прочитала в російських телеграм-каналах, — справжній жах. У такі моменти дуже складно тримати себе в руках, та треба продовжувати спокійно пояснювати, навіть якщо чуєш таку ось маячню».
Додаткова проблема — «повертанці»
Окремою проблемою є випадки, коли родини, яких уже евакуювали, вирішують повернутися у зону бойових дій. Поліцейські називають таких людей «повертанцями». Наприклад, у Кураховому, розповідає Артем Щусь, нещодавно сталася ситуація, коли сім’я з двома дітьми, евакуйована раніше, знову повернулася до міста. Поліцейські дізналися про це, і знову почали працювати з родиною й організовувати повторну евакуацію.
Такий випадок, каже волонтер оргнанізації «Люди дорожче золота» Ярослав, непоодинокі. Аби уникнути подібних ситуацій, їхня організація створила кілька шелтерів у Дніпрі та Павлограді, де евакуйовані можуть знайти тимчасове житло, отримати грошову допомогу, харчування та інші базові речі. Це дозволяє надати людям надійний прихисток і знизити ймовірність їхнього повернення у зону бойових дій.
Свої в Telegram 
