Відірвані. Світлана дуже боїться більше не побачити бабусю, яка залишилась в окупованому Сватовому
Цей текст — частина спецпроєкту Свої “Відірвані. Історії родин, які розділила війна”. Кожна історія — про родинні зв’язки людей зі сходу, про те, як війна розірвала їх, а лінія зіткнення стала кордоном між людьми та поколіннями в сім’ях.
Я дзвоню — це єдиний спосіб почути голос бабусі
Наразі пані Світлана живе у Швейцарії. Каже, підтримує зв’язок з рідними, які перебувають в окупації, лише за допомогою телефонних дзвінків. Найбільше жінка сумує за своєю бабусею, адже для неї вона є найріднішою людиною.
“Ми не бачилися близько трьох років… Мені її дуже сильно не вистачає. Хочу її обійняти, хочу підтримувати її, але реальність така, що ми навіть телефоном можемо поговорити не завжди через нестабільний зв’язок і відсутність інтернету. У Сватовому інтернет є тільки в небагатьох, і переважно це ті люди, які працюють на окупаційну владу, а звичайні люди у більшості не мають до нього доступ. Тож інколи не можу додзвонитися до бабусі п’ять днів поспіль”, — ділиться пані Світлана.
Світлана живе з вірою у серці побачити бабусю
Під час спілкування з бабусею пані Світлана не обговорює ситуацію на окупованій території, особливо коли йдеться про бойові дії або події у місті.
“Якщо десь щось прилетіло, то ми це не обговорюємо, намагаємося уникати ці теми”, — акцентує пані Світлана.
Жінка каже, сватівчани постають перед додатковими труднощами через економічні обмеження: через безробіття та маленькі заробітні плати зростає кількість людей, які заводять домашнє господарство, щоб мати якісь харчові продукти.
Дуже боюся більше не побачити бабусю
Рідні пані Світлани, які залишилися на окупованій території, пристосувалися до нових умов, як і всі, хто зараз там. Бабуся отримує пенсію й продовжує жити звичним життям, лиш сильно сумує за онуками, яких вже давно не бачила, і, можливо, вже не побачить.
“Бабуся часто може сказати щось типу: “Ой, я тебе вже напевно більше не побачу”, хоче, аби я скоріше вийшла заміж, дуже сумує і переживає, що може не дожити до нашої наступної зустрічі. Мені важко змиритися з им, що не можу їй допомагати ані фізично, ані фінансово.
Та, попри всі труднощі, ми не втрачаємо надії на те, що колись обов'язково побачимося”, — говорить пані Світлана.
Хоча і зізнається, що найбільше боїться так і не побачити бабусю.
Проте родина це не єдине, що змушує Світлану мріяти про повернення у рідне місто.
“У мене в тому місті залишилось все життя, я там народилась, у мене там вчителі, яких я поважаю і дуже люблю, вони вже у віці, і мені б хотілося навідатись до них з квітами. Також у мене там залишились хороші сусіди”, — каже жінка.
В окупацію не повернусь
Проте повертатись в окуповане російською армією місто Світлана не хоче. Каже, особливо її лякають фільтраційні заходи, які скоріш за все її змусять проходити.
“Я чула історію про те, як дівчина, яка пройшла фільтрацію, приїхала додому, все ок, а тепер її знайти не можуть. Не знаю, фейк це чи правда… Насправді, є така проблема, що через окупацію ми не знаємо об’єктивної інформації про те, що там відбувається. А люди, які залишаються у Сватовому, переважно не можуть отримувати правдивої інформації про події на підконтрольній Україні території. Я, наприклад, дізнаюсь інформацію про події в місті через якісь Telegram-канали та знайомих… Бо офіційної інформації немає…”, — зазначає жінка.
Світлана каже, що її бабусі не важливо — окуповане місто чи ні, адже вона майже не виходить з будинку, проте їй важливо, щоб було безпечно і була можливість бачитись з рідними, бути поруч з родиною…
“Ніколи не зраджу цій вірі, буду вірити, що я її побачу”, — підсумовує Світлана.
Свої в Telegram 
