Втратити все і почати знову. Як Денис Безгодков з Попасної відновив бізнес з нуля у Києві
Денис Безгодков пройшов шлях від зварювальника до підприємця. Багато років у рідній Попасній він займався власною справою — торгівлею. Але війна змінила все: місто окупувала армія рф, його магазини нині розграбовані і зруйновані, а родину, як і інших містян, довелося евакуювати під обстрілами. Здавалося б, усе втрачено, проте Денис не опустив руки. У Києві, куди він переїхав з родиною, зміг заснувати новий бізнес. Про те, як це вдалося Денис розповів для Попасна.City.
Життя з нуля у столиці
Переживши втрату дому та бізнесу в рідній Попасній, Денис із сім’єю змушений був шукати прихисток у столиці. Разом із дружиною, батьками, племінницею та її родиною вони облаштувалися у Києві, де почали життя спочатку. Попри труднощі, підприємець не здався.
«Якщо постійно читати новини, то «дах поїде». Не зрозуміло, чим все закінчиться. Я знав, що мої магазини в Попасній спочатку пограбували, а потім спалили. Грошей немає, а треба жити далі».
Аби розпочати в чужому місті все з нуля, довелося продати обидві машини. На виручені кошти Денис орендував кіоск, у якому почав продавати мобільні телефони та аксесуари. Поступово бізнес почав розширюватися. Його дружина, Вікторія, теж не сиділа без діла: опанувала професію кухаря і тепер працює в одному зі столичних ресторанів.
«Куховарити їй подобається», — із гордістю додає Денис.
Денис з дружиною та доньками
Старша донька працює грумером, а молодша школярка — навчається у сьомому класі. Родині допомогли друзі, які ще у 2014 році переїхали до Києва з Луганщини.
«Вони підтримували нас з перших днів і зараз спілкуємося одне з одним».
Початок великої війни: евакуація та допомога місцевим
Коли 24 лютого 2022 року розпочалася повномасштабна війна, Денис та його сім’я залишалися у Попасній. Згадує, в перші дні у місті було відносно спокійно.
«Думали, що це просто «брязкання зброєю», і за декілька днів усе стихне. Однак другого березня місто сколихнули потужні обстріли. Вночі ми прокинулися від того, що по нашому місту почали гатити з «Градів». Приблизно за 300 метрів від нашого будинку вибухнув снаряд».
Не вагаючись, Денис швидко зібрав речі, документи, ноутбук і посадив сім’ю, собаку й кицьку у машину. Родина поїхала до Бахмута. Проте чоловік ще неодноразово повертався до Попасної, щоб допомогти родичам і містянам.
«Як підприємець, я уклав договір з хлібозаводом, «затарював» багажник своєї автівки хлібом і віз його у Попасну. Буханки роздавав людям на вулиці, завозив у бомбосховища, що знаходилися у третьому будинку та у сусідніх будівлях. А ще привозив медикаменти для хворих».
Підприємець Денис Безгодков
Під час цих поїздок Денису вдалося евакуювати понад 20 місцевих з-під обстрілів.
«Одного разу під’їхав до клубу забрати двох людей, які переховувалися у підвалі. На місці з’ясувалося, що захотіли виїхати п’ятеро, ще й з малою дитиною, яку захитує. Не їхали, а «летіли», тому що почався обстріл. Дівчині стало зле, а я зупинитися не міг, бо праворуч і ліворуч були вибухи. Загальмував лише у Соледарі, тоді дитина змогла вийти на свіже повітря. Потім поїхали далі».
Наприкінці березня 2022 року повернутися до Попасної стало неможливо через інтенсивні бойові дії. Та й у Бахмуті залишатися родина не стала через наближення фронту. Тому вже за місяць вони переїхали до столиці.
Шлях від зварювальника до підприємця
У Попасній Денис прожив усе своє життя — 43 роки. Після школи навчався в Луганську на телемайстра, але згодом повернувся додому, де влаштувався зварювальником на вагоноремонтний завод. Це було у 1990-х роках, коли доводилося буквально виживати.
А коли Денис одружився, зрозумів, що на утримання родини йому не вистачає однієї зарплатні. Тому вирішив випробувати долю та подався у торгівлю: купував речі на гуртових ринках Горлівки, Донецька, Луганська та продавав їх у рідному місті. З 2004 року він повністю занурився у підприємництво.
Денис з дружиною
«Одночасно займатися двома справами було складно. Тим більше, що на заводі була маленька заробітна плата. Я вирішив йти на «вільні хліби» та віддати всі сили й час власній справі».
Його бізнес розвивався, як і родина: у нього та дружини Вікторії народилися дві доньки — спочатку Аліна, потім Марія.
У 2014 році, коли почалася російська збройна агресія проти України, Попасна потрапила під ворожу окупацію. Тоді Денис евакуював родину, але сам залишився, продовжуючи забезпечувати містян товарами. Після деокупації Попасної містяни почали повертатися до своїх домівок. Проте життя в місті, згадує Денис, змінилося.
«Перспективної роботи у місті не було. Здебільшого люди працювали на комунальних підприємствах, у школах та лікарнях. Багато молоді після закінчення школи їхали до великих міст», — розповідає підприємець.
Денис каже, що й сам неодноразово замислювався про переїзд, однак продовжував торгувати у рідному місті. Попри складнощі, він вірив у майбутнє і не думав, що згодом на них чекає масштабний напад росії.
«Я знав, якщо спалахне іскра, то Попасна запалає одразу — місто знаходиться на лінії розмежування, між Україною і так званою «лнр». Я не думав, що у двадцять першому столітті хтось може ось так піти повноцінною війною. У мене це в голові зовсім не вкладалося. Я до останнього не вірив, що таке може бути».
Проте сподівання Дениса були марними. Армія рф знищила Попасну, як і десятки інших міст. Зараз Денис продовжує слідкувати за новинами з рідної Попасної, але інформації про 16-й район, де він проживав з родиною, майже немає.
«Подейкують, що там проживають російські військові, тож в ту частину міста нікого не пускають. А супутникові знімки на Google-карті показують, що нашого будинку вже немає — він зруйнований. Минуле життя наче зникло без сліду», — каже Денис, і додає, що дуже жалкує, коли залишаючи поспіхом свій рідний дім, забув забрати сімейні альбоми з фотографіями.
Денис каже, він хоче повернутися у Попасну, аби переконатися, що його власності вже немає.
«Я бачив на Google-мапі, що моєї власності там вже немає. І головою це розумієш, а поки на власні очі не побачиш, то не віриш. Плюс у дружини родичі на кладовищі поховані — треба їх відвідати й віддати шану».
Свої в Telegram 
