Це був дійсно центр міста, його серце. Ганна Котельнікова про проспект Миру в Маріуполі
Ганна Котельнікова родом з Маріуполя. Все життя вона прожила на проспекті Миру. Він був свідком свят і буднів, радощів і тривог, символом боротьби та звершень. Це був дійсно центральний проспект, який об’єднував усіх і все: від урочистостей, активностей, мітингів до буденних прогулянок. Для Ганни він завжди був уособленням дому, де кожен куточок знайомий і сповнений спогадами. Зараз проспект Миру, як і саме місто, змінився назавжди — його зруйнувала російська армія.
Цей текст — частина спецпроєкту Свої «Це була вулиця Миру. Історії зі знищених росією міст». Разом з мешканцями вулиць Миру у Маріуполі, Вугледарі, Попасній та інших розбитих вщент міст сходу ми пригадуємо історію цих вулиць. У мирні часи і після початку повномасштабної війни.
Спогади з дитинства
Ганна Котельнікова все життя прожила в Маріуполі у центрі міста — на центральному проспекті.
«Це один з найстаріших проспектів. Як мені розповідали батьки, раніше він був вулицею Єкатеринівською, згодом став проспектом Республіки. Я народилася за часів Радянського Союзу і тоді він був проспект Леніна».
Тодішній проспект Республіки, 1936 рік
Бабуся та дідусь Ганни також жили на тодішньому проспекті Леніна в самому центрі — вікна з їхньої квартири виходили на Драмтеатр.
«Вихідними ми завжди ходили до них в гості. Шлях долали пішки й дорогою проходили повз будівлі міськради. Там на площі були великі плити — ми називали їх квадратиками. По них ми стрибали й це була наша дитяча забавка дорогою до рідних».
А ще, говорячи про тодішній проспект Леніна, Ганна згадує демонстрації на 1 травня та 7 листопада, які там проходили.
Хода у Жданові (нині - Маріуполі) на 1 травня
«Туди виходили трудові колективи, місцеві жителі, а з ними й ми — діти. Моя мати все життя пропрацювала у лікарні №3, що також на тому ж проспекті. І от ми завжди брали участь у цих демонстраціях. То було не стільки про щось політичне, скільки про веселощі, радощі».
Епіцентр боротьби за місто
У Маріуполі працювали два металургійних заводи — ім. Ілліча та «Азовсталь». І саме їхня діяльність викликала у місті справжню екологічну катастрофу.
«Через викиди з заводів сніг у місті був різнокольоровий: то сірий, то помаранчевий, то коричневий. Але ніяк не білий. Дихати було неможливо».
Здавалося б, що може об'єднувати тодішній проспект Леніна та екологію? Але саме тут у 2008 році вперше відбулася масштабна акція «За чистий Маріуполь».
«Тоді вже це накопичилось і дійшло до точки кипіння. Кілька тисяч місцевих вийшли на площу вздовж проспекту Леніна, аби порушити це питання. Вважаю, що той мітинг став переломним, адже після нього керівництво заводів хоч трохи стало прислуховуватися до людей», — згадує Ганна, й додає, що згодом подібні мітинги проходили на тому ж місці неодноразово.
Акція «За чистий Маріуполь», 2018 рік
У 2013 році там же й проходив Євромайдан.
«Я тоді ще не була дотична до громадської діяльності, активностей, тому навіть не знала про це. Дізналася про нього вже у 2014 році. Але там люди збиралися, вони висловлювали свої протести, і це теж дуже важливо».
Акція за єдність та підтримку України, березень, 2014
Проте на тому ж проспекті біля будівлі тодішньої міськради деякі місцеві організовували так званий «Антимайдан».
«Це відбувалося на моїх очах. І, проходячи повз, я могла спостерігати за цим дійством, не привертаючи зайвої уваги. Спочатку там були якісь незадоволені люди. Вони виставляли там стільці й влаштовували якусь пародію на мітинг. Чула, що багато вони говорили про «утиск російської мови».
Учасники того дійства тоді вимагали проведення референдуму. Вони продовжували мітингувати, на площі організували імпровізоване наметове містечко та звели барикади. І згодом все це переросло у збройний конфлікт.
Прихильники "руського миру" штурмують будівлю міськради, квітень 2014 року
«Пам'ятаю цей ранок 9 травня 2014 року, коли я почула стрілянину. Вийшла на вулицю вигулювати собаку і якраз на моїх очах по проспекту їхала БМП на допомогу в райвідділ на Георгіївську вулицю. Вона заглухла якраз навпроти мого будинку — щось стало диміти з-під капота. Я рушила до хлопців, але поки підійшла, вони вже завелися й поїхали далі. А на зворотному шляху вони фактично штурмом пролетіли над встановленими барикадами».
13 червня 2014 року українські силовики остаточно ліквідували опорні пункти сепаратистів і відновили контроль над всіма захопленими ними будівлями.
Імпровізована "броньована" машина, яку українські захисники використовували під час звільнення міста
«Фактично Маріуполь не був окупований. Просто якомусь кодлу незрозуміло з яких причин дозволили зайняти кілька центральних кварталів. Тоді деякі люди, які жили в інших районах, навіть не знали, що відбувалося в центрі».
Проспект зустрічей та прощань
Одразу після червневого штурму українських силовиків у 2014 році місцеві активісти організували в Маріуполі автопробіг. Стартував він якраз на проспекті Леніна від «Епіцентру».
«Тоді ми проїхали по всьому місту. Була шалена підтримка людей: вони стояли на узбіччі, махали нам прапорами, аплодували, ми сигналили, тобто це було неймовірно», — ділиться Ганна, й додає, що з 2014 року подібні урочистості, концерти та хода на День звільнення Маріуполя відбувалися традиційно на цьому проспекті.
Там же завжди збиралися й місцеві активісти та небайдужі маріупольці.
«Збиралися з різних причин: щоб поспілкуватися, обговорити нагальні теми, прогулятися. А ще — аби віддати шану».
Зокрема, у 2015 році проводжали в останню путь маріупольця Андрія Назаренка.
Прощання з добровольцем Андрієм Назаренком
Він був моряком, але коли почалася війна росії проти України, одразу добровольцем вирушив на фронт. Нещастя сталося 20 червня 2015 року — під час бою з ворогом Андрій загинув. Йому було 30 років.
Місце, що єднало маріупольців
У січні 2016 року, у відповідності до вимог закону «Про декомунізацію», проспект Леніна перейменували на проспект Миру.
«Ми були тільки "за" це перейменування, єдине, що мені категорично не подобалася назва проспект Миру. Моя мрія була, щоб цей проспект мав ім'я всесвітньо відомого художника Архипа Івановича Куїнджі. Ця людина дійсно геніальна і нестандартна, яка пов’язана із Маріуполем. А ось назва проспект Миру — шаблонна та банальна, яка є у всіх інших містах».
Проте, згадує Ганна, разом із новою назвою проспекту, почалося і його оновлення.
«Влада, звичайно, зробила багато в плані ремонту покриттів, будівель. І за це їм плюс в карму».
Проспект Миру в Маріуполі
Взагалі, згадує Ганна, проспект Миру був улюбленим місцем маріупольців. Сюди не лише приїжджали люди з різних районів на прогулянки. Саме там, окрім офіційних заходів, відбувалися вже традиційні урочистості на свята: Різдвяні ярмарки, книжкові фестивалі. Відкривалися сучасні заклади.
Книжковий фестиваль у центрі міста, 2021 рік
Саме там 22 лютого 2022 року відбулася акція «Маріуполь — це Україна».
Тисячі містян зібралися на перетині проспекту Миру та Театральної площі із синьо-жовтими стягами та плакатами, заспівали гімн України та нагадали світові, що Маріуполь — українське місто. І на росію тут не чекають.
Повномасштабна війна
Та у росіян були свої плани. Вони підступно напали на Україну вже за два дні — 24 лютого 2022 року.
Проте щодня ситуація загострювалася. Колись квітуче та перспективне місто вбивала російська армія своїми снарядами та бомбами.
«Я з перших днів залишалася у своїй квартирі по проспекту Миру, 86. Але 6 березня мені зміг додзвонитися друг. Він повідомив, що є "зелений коридор" і треба виїжджати. Я роздала запаси продуктів сусідам і ми з сестрою наважилися на поїздку. Проте згодом з’ясувалося, що ніякого коридору немає».
Тоді Ганна з сестрою рушили до батьків на Миру, 45. Ділиться, залишатися вдома було все страшніше. Ще двічі вона поверталася до своєї квартири за рештками продуктів та речей: перший раз їхала на машині, другий — йшла пішки.
Зруйнований ворожими ударами проспект Миру
«Я бачила зруйновані будинки, а сам проспект нагадував кадри з фільму жахів: повалені дерева, обірвані дроти, купа скла й уламків. Востаннє була у своїй квартирі 10 березня. Дорогою проходила повз дитячу лікарню, на яку росіяни скинули авіабомбу — я бачила вирву від неї, спалені автівки. І це був жах».
Наслідки російського удару по лікарні №3 в Маріуполі
Родина пережила й обстріл батьківського будинку.
Туди, у четвертий поверх сусіднього під’їзду влучив ворожий снаряд. На щастя, в той момент там не було людей.
Перегорнута сторінка
15 березня Ганна з родиною змогли виїхати з Маріуполя. Вже в евакуації вона дізналася, що її будинок, що на Миру, 86, згорів.
«До червня у Маріуполі залишалася моя подруга. Тоді вона ходила до мого будинку й бачила квартиру, точніше чорні стіни — все майно, всі речі вигоріли. Я намагалася відпустити все це. Але все одно боліло: за речами, що залишилися від бабусь та дідусів, за тим, що я привозила з поїздок з різних міст та з-за кордону, за фото. В мене не залишилося жодної світлини з дитинства сина. А згодом я дізналася, що мій будинок знесли росіяни. Тоді остаточно усвідомила, що тепер це — перегорнута сторінка життя».
Будинок Ганни на Миру, 86 вже знесли росіяни
Ще одна знайома Ганни й досі залишається в окупованому Маріуполі. Близько пів року тому Ганна просила її надіслати фото місця, де колись був її будинок.
«На що вона мені відповіла: «Аню, які фото? Там нема на що дивитися — є лише котлован, що заростає бур’яном».
Зараз Ганна дуже рідко передивляється новини та світлини з окупованого Маріуполя. Каже, намагається дистанціюватися від цього.
«Напевно, просто захищаю свою психіку. Я розумію, що там нічого хорошого не може бути. Наше життя "обнулили" росіяни, вони забрали у нас все найдорожче, зруйнували наше місто».
Проспект Миру після приходу росіян
Та все ж Ганна не втрачає надії повернутися до рідного Маріуполя. Звісно, коли там буде український прапор. Каже, хоче не просто приїхати, а й залишитися там жити, брати участь у відновленні.
«І коли приїду, одразу піду до місця, де колись був мій будинок. А звідти рідним проспекту Миру рушу пішки у бік моря. За ним я дуже сумую, за ним катастрофічно болить».
Свої в Telegram 
