Хочу справедливого покарання. Справа загиблої у ДТП у Слов’янську журналістки Анастасії Волкової
30 травня 2024 року військова кореспондентка з Луганщини Анастасія Волкова загинула внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у Слов'янську. Перебуваючи на пішохідному переході, вона постраждала від зіткнення мікроавтобуса Volkswagen Transporter, яким керував військовослужбовець, та легкового автомобіля ВАЗ-2106. Водій ВАЗу загинув на місці, а Анастасія від отриманих травм померла в кареті швидкої. Попри загибель двох людей, винуватець ДТП не отримав покарання — суд відпустив його на поруки. Близькі не готові миритися з таким рішенням. Про боротьбу за правду та чесний вирок для Свої розповіла подруга Насті — Марина Терещенко.
Боротьба за справедливе розслідування
Близькі друзі Анастасії робили все, аби винний поніс покарання.
«Спочатку нам говорили, що слідство ведеться активно й без нас. Але це виявилося брехнею. Ситуацію ускладнювало те, що на підконтрольній території немає кровних родичів Насті», — розповідає Марина Терещенко.
Коли Марина почала цікавитися, надсилати журналістські запити та підключати колег, дізналася, що за кілька місяців поміняли трьох слідчих.
«І кожен з них говорив, що не бачив відео з місця ДТП, яке «гуляло» в той день по всім місцевим медіа. А винного тим часом бачили у Слов’янську».
Місце ДТП, у якій загинула Анастасія Волкова
Близькі Анастасії стали шукати адвокатів, які б вели цю справу. Проте вони за це не бралися, бо договір мав підписувати хтось з кровних родичів. Мати Анастасії на той момент проживала в окупованому Щасті. Марина тримала з нею зв’язок і просила, аби та підписала документ. І хоч жінка обіцяла, коли дійшло до справи, перестала відповідати на дзвінки та повідомлення.
«Батьки Насті розлучені. З розмов я знала, що її тато жив у Луганську. Аби його знайти, я наймала детектива. Він розшукав, де той жив, але за місцем останнього перебування його не виявилося. Двері відчинила жінка, що за словами детектива, представилася його співмешканкою та зазначила, що два роки тому він вийшов за цигаркам і не повернувся. Що з ним сталося, де він — можна тільки здогадуватися. Проте зі слів Насті я знаю, що в нього була алкогольна залежність — це і стало однією з причин, чому розпалася родина та чому у Насті з батьком були погані стосунки».
Винуватця ДТП відпустили: що відомо
На момент слідства не було нікого, хто міг би заручитися підтримкою юриста на законних підставах. І це, каже Марина, в подальшому зіграло велику роль.
У грудні минулого року працівники ДБР повідомили про підозру за ч. 3 ст. 286 ККУ військовослужбовцю, який скоїв ДТП. Санкція статті передбачає позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
Проте днями Бабушкінський районний суд Дніпра відпустив винуватця на поруки.
«Такого просто не мало відбутися. Фактично немає жодного прецеденту подібних випадків. Окрім одного, але він пов'язаний з апеляційним судом у мирний час».
Марина каже, що під час слідства сторона обвинуваченого намагалася тиснути на те, що мовляв, не зрозуміло, хто винен в аварії — військовий чи водій ВАЗ.
«І це при тому, що ми зібрали свідків, докази, фото та відео, навіть є шматочок аудіо від людини, яка була на місці ДТП. В той момент вона розмовляла телефоном, де автоматично записуються розмови. Ця людина передала мені запис, де було чутно гальма і зіткнення автівок».
Після рішення суду, розповідає Марина, з нею зв’язався військовий, який теж був свідком ДТП.
«Він впізнав винуватця. Ним виявився військовослужбовець 1998 року народження на ім’я Володимир. Також зазначив, що той несе службу у батальйоні спеціального призначення «Любарт», який входить до складу бригади «Азов».
Два роки Анастасія прожила зі своїм хлопцем Артемом. Тому через сумісний побут його визнали потерпілою стороною.
«Це суттєво допоможе нам у подальшій справі».
Історія боротьби, мужності і покликання
Анастасія Волкова була відомою воєнною кореспонденткою, яка висвітлювала події на сході України. Народилася в місті Щастя Луганської області, закінчила факультет журналістики Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.
«Ми навчалися в одному університеті, проте в студентські роки не товаришували. Навпаки, скоріше навіть конкурували. Насті казали, що з неї ніколи не вийде журналістки, що вона не вміє писати, говорити, що їй треба працювати над своїм іміджем. Що її максимум — бути редакторкою, а це вона терпіти не могла».
І всупереч всім викладачам, у 2022 році Анастасія отримала орден «За заслуги» III ступеня з рук президента за свою роботу. Вона робила сюжети, про які імениті журналісти можуть тільки мріяти.
Анастасія отримує орден до Дня журналіста
«Можливо, передивляючись її сюжети, здавалося, що вона нічого не боїться. Але, повірте, вона дуже боялася. Пам'ятаю її зйомку у Рубіжному. Коли вона тільки приїхали, поруч із нею стався сильний обстріл. Попри це Настя зняла сюжет, записала стендап, вимкнула камеру. А потім лягла на підлогу і стала трястись. Попри страх вона робила те, що мусила — і це дивовижно».
Подруги разом працювали на Суспільному. А коли пішли звідти, все одно їхні професійні дороги перетиналися. Зокрема, згадує Марина, їй дуже запам’яталася їхня робота після деокупації Святогірська.
«Туди ми поїхали групою журналістів. Попри те, що кожен збирав матеріали для свого ЗМІ, ми трималися купки. Мені дуже подобалося, як Настя прагнула кращої картники та сперечалася з оператором. Але то був такий симбіоз, завдяки якому в своїх сюжетах вони знаходили щось нове».
Поїздка з колегами-журналістами до Святогірська
Марина згадує, Настя завжди казала, що ми живемо у переломний момент і війна триватиме довго.
«Але вона сподівалася зняти свій переможний сюжет у звільненому Луганську, бо це місто вважала своїм домом. Там вона дорослішала, змінювалася. Тому неодноразово дякувала за ресурс росту Луганській області — цей регіон показав, якою вона може стати».
Марина каже, Настя була найвпертішою людиною в її житті, борчинею за справедливість та правду.
«І тепер настав наш час боротися за неї. Вона на це заслуговує».
Свої в Telegram 
