Життя під обстрілами: як місцевий бізнес виживає під час війни. Репортаж з Дружківки
"Люблю" доньки дає сили рухатися вперед
Дружківка. Лунають вибухи. Люди в паніці розбігаються в різні боки. Але таксист Сергій Погребняков не рухається з місця — він чекає на клієнтів. Дружина та донька Сергія виїхали за кордон після початку повномасштабної війни, а він вирішив залишитися в місті. Попри щоденні російські обстріли, щодня сідає за кермо, щоб заробити гроші для родини.
"Я працюю, щоб допомагати своїм, які зараз у Німеччині. Вони не надсилають гроші мені — це я відправляю їм. А ще доглядаю за нашим домом, бо хто знає, що буде далі", — каже Сергій.
Єдине, що дає йому сили рухатися вперед, — дзвінки доньки.
"Коли вона телефонує і каже: "Тату, я тебе люблю", — це мотивує мене вставати щоранку і сідати за кермо", — розповідає чоловік.
Нині у Дружківці залишаються близько 36 тисяч людей — половина довоєнного населення. Сюди також переїхали понад 14 тисяч внутрішньо переміщених осіб.
Мешканці Дружківки йдуть, аби набрати питної води
Попри постійні загрози, місцеві підприємці та волонтери продовжують працювати, щоб підтримувати місто, допомагати військовим і цивільним.
Ми там, де потрібні
Галина Хомченко стоїть біля вікна другого поверху школи в Дружківці. Внизу, на подвір’ї, сміються діти, ганяючи м’яч на яскравому майданчику.
Галина — підприємиця, громадська активістка і людина, яка вирішила не їхати з рідного міста.
"Ми там, де потрібні", — каже жінка.
Галина Хомченко
Після початку повномасштабної війни Галина Хомченко створила Центр розвитку та допомоги дітям. Тут навчаються близько 50 дітей — від дошкільнят до четвертокласників.
Хоча Дружківка розташована зовсім поруч із лінією фронту, а ворожі обстріли стали буденністю, всередині центру — атмосфера звичайного шкільного життя. На партах лежать підручники, тривають уроки математики й історії, на перервах діти граються.
Діти розглядають свої малюнки. Дружківка, 16 грудня 2024
"Ми бачили, що після пережитого дітям потрібно не лише навчання, а й емоційна підтримка. Центр став місцем, де вони можуть відчути себе у безпеці, навчатися й поступово оговтуватися від пережитих страхів", — пояснює Хомченко.
До війни вона керувала реабілітаційним центром для сімей, які всиновлювали дітей. Але в травні 2022 року, коли російські війська окупували сусіднє село Щурове, центр було знищено.
"Це не єдине місце, яке в мене забрала війна", — зітхає вона.
Коли Дружківка потрапила під масовані атаки, одна з російських ракет влучила в сімейну пекарню "Хома Хліб". Тоді в місті вже відчувався дефіцит продуктів, і хліб став справжнім дефіцитом.
"Ми не могли чекати. Потрібно було щось робити", — пригадує Галина.
За кілька тижнів їй вдалося відкрити пекарню в новому приміщенні. Люди шикувалися в черги, але пекарня продавала хліб за символічну ціну — 10 гривень (це 24 центи) або ж роздавала безкоштовно тим, хто не міг заплатити.
Хліб від пекарні "Хома Хліб", щойно з печі
Сьогодні полиці магазинів знову наповнені продуктами, в тому числі й хлібом від Хомченко. Але проблеми залишаються: через російські удари містяни регулярно залишаються без води на дні чи навіть тижні.
Працюємо для військових
Галина Радченко вже звикла до вибухів. Її невеличка крамниця, розташована у селищі Олексієво-Дружківка, завжди відкрита для покупців.
"О п’ятій ранку тут усе палає — небо світиться від вибухів", — говорить вона, усміхаючись.
Попри війну, магазин працює без зупинки.
"Тут здебільшого військові. Ми працюємо для них. Ми проводжаємо їх на позиції і зустрічаємо, коли вони повертаються", — каже Галина.
Її крамниця — це не просто місце, де можна купити найнеобхідніше. Галина називає його ще "бюро знахідок". Під прилавком лежить маленький саморобний кіт — його загубив один із військових.
Невеликий магазин, де працює Галина Радченко в селі Олексієво-Дружківка, що неподалік від Дружківки
"Це були хлопці, які поверталися з позицій. Було темно, хтось загубив цю іграшку. Я хочу знайти її власника. Надіюся, що він живий", — говорить Радченко.
Їй сказали, що той солдат мав позивний "Доцент". Але його доля досі невідома.
У магазині Галини продають гарячі хот-доги, каву, цигарки, шкарпетки, засоби гігієни — все, що може знадобитися бійцям на передовій.
"Ми вже знаємо, хто що любить. Навіть не треба запитувати", — додає вона.
Віра у майбутнє
Російські атаки поступово руйнують місто. У жовтні 2024 року окупанти знищили відому Дружківську кондитерську фабрику, де виробляли популярну в Україні халву.
Але навіть попри близькість до фронту, місцева влада розробляє план відновлення міста. Вони впевнені — у Дружківки є майбутнє.
"Ми розуміємо, що знаходимося на своєму місці, у правильний час і в правильному місці", — говорить Галина Хомченко.
Ті, хто залишився тут — підприємці, волонтери, прості жителі — вже не просто працюють. Вони наближають перемогу.
Свої в Telegram 
