Життя під обстрілами: як місцевий бізнес виживає під час війни. Репортаж з Дружківки

"Люблю" доньки дає сили рухатися вперед

Дружківка. Лунають вибухи. Люди в паніці розбігаються в різні боки. Але таксист Сергій Погребняков не рухається з місця — він чекає на клієнтів. Дружина та донька Сергія виїхали за кордон після початку повномасштабної війни, а він вирішив залишитися в місті. Попри щоденні російські обстріли, щодня сідає за кермо, щоб заробити гроші для родини.

"Я працюю, щоб допомагати своїм, які зараз у Німеччині. Вони не надсилають гроші мені — це я відправляю їм. А ще доглядаю за нашим домом, бо хто знає, що буде далі", — каже Сергій.

Єдине, що дає йому сили рухатися вперед, — дзвінки доньки.

"Коли вона телефонує і каже: "Тату, я тебе люблю", — це мотивує мене вставати щоранку і сідати за кермо", — розповідає чоловік.

Нині у Дружківці залишаються близько 36 тисяч людей — половина довоєнного населення. Сюди також переїхали понад 14 тисяч внутрішньо переміщених осіб.

Мешканці Дружківки йдуть, аби набрати питної водиАвтор: Yelyzaveta Sekretarenko / The Kyiv Independent

Попри постійні загрози, місцеві підприємці та волонтери продовжують працювати, щоб підтримувати місто, допомагати військовим і цивільним.

Ми там, де потрібні

Галина Хомченко стоїть біля вікна другого поверху школи в Дружківці. Внизу, на подвір’ї, сміються діти, ганяючи м’яч на яскравому майданчику.

Галина — підприємиця, громадська активістка і людина, яка вирішила не їхати з рідного міста.

"Ми там, де потрібні", — каже жінка.

Галина ХомченкоАвтор: Yelyzaveta Sekretarenko / The Kyiv Independent

Після початку повномасштабної війни Галина Хомченко створила Центр розвитку та допомоги дітям. Тут навчаються близько 50 дітей — від дошкільнят до четвертокласників.

Хоча Дружківка розташована зовсім поруч із лінією фронту, а ворожі обстріли стали буденністю, всередині центру — атмосфера звичайного шкільного життя. На партах лежать підручники, тривають уроки математики й історії, на перервах діти граються.

Діти розглядають свої малюнки. Дружківка, 16 грудня 2024Автор: Yelyzaveta Sekretarenko / The Kyiv Independent

"Ми бачили, що після пережитого дітям потрібно не лише навчання, а й емоційна підтримка. Центр став місцем, де вони можуть відчути себе у безпеці, навчатися й поступово оговтуватися від пережитих страхів", — пояснює Хомченко.

До війни вона керувала реабілітаційним центром для сімей, які всиновлювали дітей. Але в травні 2022 року, коли російські війська окупували сусіднє село Щурове, центр було знищено.

"Це не єдине місце, яке в мене забрала війна", — зітхає вона.

Коли Дружківка потрапила під масовані атаки, одна з російських ракет влучила в сімейну пекарню "Хома Хліб". Тоді в місті вже відчувався дефіцит продуктів, і хліб став справжнім дефіцитом.

"Ми не могли чекати. Потрібно було щось робити", — пригадує Галина.

За кілька тижнів їй вдалося відкрити пекарню в новому приміщенні. Люди шикувалися в черги, але пекарня продавала хліб за символічну ціну — 10 гривень (це 24 центи) або ж роздавала безкоштовно тим, хто не міг заплатити.

Хліб від пекарні "Хома Хліб", щойно з печіАвтор: Yelyzaveta Sekretarenko / The Kyiv Independent

Сьогодні полиці магазинів знову наповнені продуктами, в тому числі й хлібом від Хомченко. Але проблеми залишаються: через російські удари містяни регулярно залишаються без води на дні чи навіть тижні.

Працюємо для військових

Галина Радченко вже звикла до вибухів. Її невеличка крамниця, розташована у селищі Олексієво-Дружківка, завжди відкрита для покупців.

"О п’ятій ранку тут усе палає — небо світиться від вибухів", — говорить вона, усміхаючись.

Попри війну, магазин працює без зупинки.

"Тут здебільшого військові. Ми працюємо для них. Ми проводжаємо їх на позиції і зустрічаємо, коли вони повертаються", — каже Галина.

Її крамниця — це не просто місце, де можна купити найнеобхідніше. Галина називає його ще "бюро знахідок". Під прилавком лежить маленький саморобний кіт — його загубив один із військових.

Невеликий магазин, де працює Галина Радченко в селі Олексієво-Дружківка, що неподалік від ДружківкиАвтор: Yelyzaveta Sekretarenko / The Kyiv Independent

"Це були хлопці, які поверталися з позицій. Було темно, хтось загубив цю іграшку. Я хочу знайти її власника. Надіюся, що він живий", — говорить Радченко.

Їй сказали, що той солдат мав позивний "Доцент". Але його доля досі невідома.

У магазині Галини продають гарячі хот-доги, каву, цигарки, шкарпетки, засоби гігієни — все, що може знадобитися бійцям на передовій.

"Ми вже знаємо, хто що любить. Навіть не треба запитувати", — додає вона.

Віра у майбутнє

Російські атаки поступово руйнують місто. У жовтні 2024 року окупанти знищили відому Дружківську кондитерську фабрику, де виробляли популярну в Україні халву.

Але навіть попри близькість до фронту, місцева влада розробляє план відновлення міста. Вони впевнені — у Дружківки є майбутнє.

"Ми розуміємо, що знаходимося на своєму місці, у правильний час і в правильному місці", — говорить Галина Хомченко.

Ті, хто залишився тут — підприємці, волонтери, прості жителі — вже не просто працюють. Вони наближають перемогу.

Хочу, щоб спогади про Покровськ дали змогу жити далі. Наталія Бірюкова про місто, яке змінила війна

Коли з-під підʼїздів зникають авто, у місті зʼявляється війна. Покровськ очима Діани Буцко

Список полонених українців. Де шукати інформацію і допомогу в пошуках рідних у російському полоні