До останнього думала, що буду у своєму селі. Історія Валентини Солдатенко з Донеччини

Довелося прощатися з рідним селом

«До останнього думала, що буду в своєму рідному селі, що закінчиться ця війна швидко», — розповідає пенсіонерка, яка все життя прожила в селі Олексіївка поблизу Курахового. Спочатку прильоти були в сусідньому селі Багатир, але згодом бої дійшли і до її села.

Валентина говорить, найважче було залишати могили близьких — чоловіка, який помер два роки тому, та батьків.

Валентина СолдатенкоАвтор: скрін з відео Суспільне Полтава

«Діти сказали: "Мама, туди вже не повернешся. Папі не поможеш, не піднімеш папу. Їдь сюди"», — згадує вона останню розмову з дітьми перед від'їздом.

Новий дім на Полтавщині

Спочатку жінка жила в молодшої дочки Наталії у Полтаві, у квартирі на восьмому поверсі. Але для людини, яка все життя прожила у селі, багатоповерхівка виявилася важким випробуванням. Врятувала ситуацію колега дочки, яка знайшла невелику хатинку в селі.

«Як переїжджала сюди, найголовніше й найцінніше забрала — фотографії, забрала кілька альбомів, хоча там 12 альбомів залишилося», — розповідає Валентина.

Вдалося привезти морозильну камеру, трохи постільної білизни, картоплю для посадки та закрутки.

Нове життя і спогади про чоловіка

У новій хаті потрібно було зробити ремонт — попередні господарі не жили у ній сім років. З допомогою дітей вдалося привести до ладу будинок і подвір'я. Особлива гордість — колодязь зі смачною водою та город, де вже ростуть кріп, цибуля-кущівка та картопля, привезені з рідної Олексіївки.

«Люблю дуже квіти, люблю господарювати, люблю садити все», — розповідає Валентина, показуючи свої насадження. Кожен ранок починається з поливання городу: «Раз насадила, треба за ним дивитися. А тоді вже за собою доглядаю».

Валентина на городіАвтор: скрін з відео Суспільне Полтава

Особливим членом родини став кіт, якого привезла старша дочка.

«Дуже розумний котик. Примхливий котик. Мисочку, щоб кожен раз обмита була», — з усмішкою розповідає господиня про свого вихованця, який не вміє ловити мишей, але приносить капустянок на поріг для похвали.

Найтяжчі спогади Валентини пов'язані з втратою чоловіка, який помер від важкої хвороби за чотири місяці. «Чоловік дуже хороший був, жалів мене. Я його жаліла теж», — зі сльозами на очах згадує вона. На стіні — фотографії з молодості, коли вони були щасливою парою.

Валентина з трепетом зберігає у новій оселі світлиниАвтор: скрін з відео Суспільне Полтава

Вісті з окупованого села

Брат жінки залишився в окупованій Олексіївці. «Шість місяців люди живуть там у селі в погребах. Брат теж у погребі. Поставили буржуйку», — розповідає Валентина про жахливі умови життя під обстрілами.

За її словами, в селі немає ні світла, ні газу, ні води. Хліб ніхто не привозить, пенсію отримати неможливо — треба їхати в Межову, але ніхто не ризикує. Нещодавно сусід загинув від удару дрона, коли просто вийшов у двір підмести.

Туга за рідним

«Дуже сумую. Образа бере, що ніколи вже не обійму могили чоловіка, батьків», — зізнається Валентина. Там залишилася могила племінниці, яка рано померла, — дочки рідного брата.

Попри всі намагання облаштувати нове життя, думки постійно повертаються до рідної Олексіївки: «Дуже хочеться туди потрапити ще. Не так уже хату ту побачити, як обняти могилки рідних».

З Краматорська на Львівщину вивезли пам'ятник Степану Чубенко. Його повернуть після війни

Олена Матюшина врятувала хлопчика, чия мама загинула у Драмтеатрі в Маріуполі. Ось її історія

Вона вже була готова помирати. З Покровська евакуювали літню жінку, яка не могла ходити