Тато три роки в полоні, а коханий загинув у Маріуполі. Історії захисників “Гектора” та “Бранда”
Бережу у серці теплі спогади про батька
Єва Дорохіна з бабусею, матір'ю “Гектора”, дивом вижили у березні 2022 року — поруч з їхнім будинком впала російська бомба. Потім була евакуація з Маріуполя, бо залишитися в місті — це вірна смерть.
Єва з бабусею поїхали на Рівненщину, і поки облаштовувалися, дівчина отримала звістку, яка вибила землю з-під ніг — її коханий чоловік Владислав Горошко, на псевдо “Бранд”, теж “азовець”, загинув 26 березня на бойовому завданні, рятуючи пораненого побратима.
“Коли я була маленька, дуже любила їздити на Великдень з батьком до Федорівського лісу, це недалеко від Маріуполя. Батько, я, наші родичі, намети — три дні тільки ліс і річка. Дуже ностальгую за цим часом. Пам'ятаю, як у вихідні ми з ним ходили гуляти пішки від будинку до міського парку, звідти йшли до моря, милувалися природою.
Єва з татом
Коли я стала старшою, приїжджала до нього в Юр'ївку на базу відпочивати. Увечері після служби він забирав мене й бабусю, і ми йшли купатися на море. Дуже багато спогадів з батьком, і всі вони теплі. Все життя він був мені найкращим другом, давав мудрі поради та підтримував у всьому. Зараз мені цього дуже бракує”.
Завжди багато читав, зараз теж читає в полоні
Денис Дорохін був добровольцем з 2014 року, як тільки розпочався “референдум” у Маріуполі. За добу зібрався і поїхав до Дніпра. Там вступив у добровольчий 39-й батальйон тероборони “Дніпро-2”. Пройшов бої за Дебальцеве, які тривали з 21 січня по 18 лютого 2015 року. Втратив на війні багато друзів. У батальйоні Денис прослужив рік і демобілізувався. Намагався знайти себе у цивільному житті, але після пережитих подій не вийшло. У 2016 році Денис Дорохін пройшов 3-місячний курс молодого бійця і пішов служити в “Азов” артилеристом.
“Позивний “Гектор” тато взяв із давньогрецької міфології. Це був Троянський спадкоємець, один із бійців Троянської війни, який вбив 31 тисячу грецьких воїнів. Взагалі, батько дуже захоплюється історією, з дитинства йому подобалося вивчати цей предмет. Читав багато книг.
"Гектор" до повномасштабної війни на базі "Азову"
Він дуже начитана і освічена людина, у нього завжди є теми для розмови, і вони завжди цікаві та пізнавальні. Навіть до цього дня, в полоні, він читає багато книг. Як він колись казав: “Книга — це їжа для розуму”.
Рука висить, як ганчірка, а ще не чує на одне вухо
1 квітня 2022 року “Гектор” з “Азовсталі” написав рідним смс, що отримав дуже сильне поранення — перебита права рука, висіла в трьох місцях. Він чотири години чекав на операцію, а лікарям буквально довелося складати руку "Гектора".
“Батька підбив танк. Він з побратимами добіг до найближчого укриття. Звідти викликали по рації допомогу. За словами тата, якби вони не зреагували швидко і не почали бігти, їх би там усіх поклали. Йому прооперували праву руку, але тата потрібно було евакуювати на гелікоптері до Дніпра, бо тільки там бралися за такі складні операції. Але на "вертушку" його не взяли, бо було дуже багато важко поранених. Рука неправильно зрослася, вона не функціонує, висохла і висить, як ганчірка. Невідомо, скільки він ще пробуде у полоні. Час точно не на його боці, бо не зрозуміло, чи зможуть лікарі врятувати руку”.
"Гектор" у Маріуполі
Після поранення "Гектор" увесь час пробув на "Залізяці" — у військовому шпиталі на "Азовсталі". Разом з ним там були ще понад пів тисячі поранених бійців.
“Антисанітарія, нестача медикаментів та їжі. Писав, що пацани, які мали їм приносити їжу, часто гинули. Двічі від голоду непритомнів. Коли росіяни бомбили "Азовсталь", на них зверху обвалювалося все. Через це багато контузій, і тепер тато не чує на ліве вухо”.
“Гектор” дуже мучився від болю, але тримався. Тримався, бо загинув Владислав Горошко.
"Бранд" (зліва) і "Гектор"
"З “Брандом” вони були більше, ніж побратими, вони були друзями. “Бранд” для “Гектора” був, як син. Для мого батька це стало дуже великою втратою, з якою він досі не може змиритися".
“Ви виховали мене добрим і лагідним хлопчиком, а я хочу бути сильним, мужнім чоловіком!”
Владя — так лагідно називали його рідні. Від народження хлопця оточили любов'ю та затишком, бо він ріс у дружній родині. Його мама — Світлана, працювала помічницею виховательки у дитсадку, батько — Віктор, на металургійному заводі. У Влада був ще молодший брат Артем.
Владислав Горошко народився 28 березня 2001 року в Маріуполі. Вивчився на металурга і навіть пів року працював на комбінаті імені Ілліча, але прагнув чогось більшого. Владислав шукав своє місце у світі, досліджуючи різні можливості. Навчання на моряка стало черговим кроком у цьому пошуку.
Доля ж мала свої плани на юнака. Зустріч з Євою, коханням його життя, стала поворотним моментом. Її батько служив в “Азові”, і Владислав, змотивований розповідями про службу та побратимів, вирішив йти служити саме туди.
Єва і Влад
“Я йду в “Азов”. Ви виховали мене добрим і лагідним хлопчиком, а я хочу бути сильним, мужнім чоловіком!”, — сказав Владислав батькам. 26 квітня 2021 року хлопець підписав контракт з “Азовом”. Влад служив і паралельно хотів здобути другу освіту. Тож вступив на юридичний факультет у Приазовський державний університет, вчився заочно.
“Бранд” загинув за два дні до свого дня народження, йому мало бути 21
Під час повномасштабної війни “Бранд” воював артилеристом. 21 березня, перебуваючи на території заводу, внаслідок обвалу стелі він отримав контузію. Але навіть після цього наступного дня Владиславу довірили командування групою. Він ніколи не уникав відповідальності, розуміючи, що від його дій залежать життя людей. Хлопець особисто підбив ворожий танк і взяв у полон “кадирівця”.
Владислав Горошко у Маріуполі
25 березня знову отримав контузію, але вже наступного дня вирушив на бойове завдання — рятувати пораненого товариша. Разом з побратимом на псевдо “Мягкий” вони вирушили на цю небезпечну місію, залишивши кількох бійців позаду для прикриття. Потрапивши в засідку, вони опинилися під шквалом ворожих гранат. Будівля, де ховалися, загорілася. “Бранд” загинув за два дні до свого 21-річчя, рятуючи життя побратима.
“У день коли помер Влад, померла і я”, — написала Єва у соцмережі.
Тіло героя не знайшли. Та рідні не втрачають надії повернути його і гідно поховати як героя.
“Влад прожив дуже коротке, але щасливе життя. Він був занадто серйозним, відповідальним і цілеспрямованим. Чудовий друг, дбайливий брат, найкращий син, який завжди піклувався про своїх батьків — таким він залишиться у спогадах близьких та знайомих. Майже два роки ми були безмежно щасливі та закохані”.
Якщо не розстріляють, то полон надовго. І був правий
Деніс Дорохін востаннє написав доньці перед тим, як їм дали наказ вийти у полон. “Гектор” тоді сказав, якщо не розстріляють, то полон надовго.
"Гектор" у російському полоні вже три роки. Йому дуже потрібна медична допомога, аби врятувати руку
18 травня 2022 року він покинув територію “Азовсталі”. 15 лютого 2022 року так званий “верховний суд днр” засудив Дениса Дорохіна на 28 років позбавлення волі. Нині “Гектор” знаходиться у колонії суворого режиму в окупованій з 2014 року Макіївці, що на Донеччині.
Йому та ще шістьом “азовцям” інкримінували участь у бойових діях із відбиття російської агресії. За версією так званого суду, бійці полку із 3 березня по 10 квітня 2022 року у складі гарматного розрахунку “здійснювали невиборчі “віялові” обстріли осколково-фугасними та активно-реактивними снарядами” по українських селах Бердянське та Володарське. Окупанти стверджують, що внаслідок обстрілів нібито загинула 52-річна мирна мешканка села Володарське. Крім того, зруйновано три домоволодіння у селі Бердянське.
8 травня “Гектору” виповнився 51 рік — один день народження на “Азовсталі” і вже три в російському полоні.
Свої в Telegram 
