Маяк переселенця: як живе християнська комуна в Одеській області, що дає притулок жертвам війни
Ще на початку 2014 року президент благодійного фонду «Добрий самарянин» Петро Сердиченко замислився про те, що події на сході України і в Криму матимуть тяжкі наслідки. Вирішив діяти – і створив у селі Маяки Одеської області центр для переселенців. Свои.City подивились, за якими правилами облаштоване тамтешнє життя.
Хто втілював ідею
«Коли почалися військові дії, стало зрозуміло, що будуть біженці, яким знадобиться наша допомога. Ми вирішили підготуватися», – згадує Петро Сердиченко.
Петро Сердиченко
У селі Маяки Одеської області фонду належить двоповерхове приміщення літнього пансіонату, пристосоване тільки для тимчасового проживання в теплу пору року.
Водночас з окупованого Криму виїхав Леонід Полегенький, якого Петро Сердиченко давно знав як порядну людину з організаторськими здібностями. Крім того, Леонід Іванович був директором благодійної місії в Запоріжжі. Тому йому запропонували очолити центр колективного проживання.
Як облаштували побут
Перші переселенці приїхали в центр у червні 2014 року. «З0 осіб з Краматорська і Слов’янська – з інвалідністю, потім діти переселенців – 100 осіб, які приїхали на табір для реабілітації. З самого початку жили близько 120 осіб», – говорить Леонід Полегенький.
Всередині центру в Маяках
Необхідно було відремонтувати комунікації, електрику, дах, утеплити стіни і зробити опалення щоб можна було жити в будинку цілий рік. Перші два роки з моменту заснування центру доволі активно допомагали коштами міжнародні організації та благодійні фонди. У корпусах ремонт робили своїми силами. Зараз люди живуть у відремонтованому й теплому будинку.
Що можна і що заборонено в центрі
Щоранку проводиться п’ятихвилинка, на якій вирішують питання побутового життя. Сергій з Донецька залишається за старшого, а Леонід Іванович їде у справах комуни. Роботи в поселенні дуже багато, тому всі, хто здатний працювати, розходяться у справах. Готувати їжу на всіх допомагають волонтери, залучені за реабілітаційною програмою.
На кухні центру в Маяках
Від початку вирішили, що громада буде жити як сільськогосподарська комуна на кшталт ізраїльського кібуцу – коли кожен вносить свою долю в життя громади, роботою або грішми. Палити та вживати алкоголь категорично заборонено.
У поселенні розбили город, пізніше побудували теплиці, на гранти Червоного Хреста придбали свійську худобу, завели курей. А тоді без досвіду, але з великим бажанням і ентузіазмом зайнялись сільським господарством.
Теплиця в центрі в Маяках
Як годує власне господарство
Ювелір Саша з Донецька займається пасікою, Дмитро з Горлівки – колишній службовець пенітенціарної системи – доглядає на фермі за коровами, а в опалювальний сезон «підробляє» ще й грубником.
– Було сім голів, потім 12, але корми дуже дорогі, тому залишили корів, яких можемо прогодувати самі, – пояснює Дмитро.
Зараз у господарстві три дійні корови, бичок і теличка. З 7 ранку Дмитро продає молоко в селі, решту відвозять до міста Біляївка. Половина денної виручки за продане молоко йде на корм для корів, решта – на хліб. Якщо все молоко реалізувати не вдалося, роблять з нього сир.
Вирощені овочі використовують для власних потреб. У цьому році вирішили більш ґрунтовно підготуватися до зими: планують зробити понад 300 закруток. Консервують кабачки, томати, баклажани.
Держава не допомагає, а місцеві жителі підтримують
На допомогу держави ніхто не розраховує. Оскільки місце, де організовано своєрідний кібуц, надано християнським фондом, державні органи відмовлялися допомагати.
– Вони розглядали нас не як переселенців, а як віруючих, – говорить Леонід.
Відносини з місцевою владою у переселенців хороші, але частіше допомогу пропонують прості місцеві селяни. Тому в 2018 році вирішили зареєструвати свою громадську організацію «Маяк переселенця».
Хто живе в центрі, крім переселенців
З 2014 року тут народжувалися діти, вмирали старі і хворі, хтось приїжджав на певний час, а хтось живе постійно. Нині в громаді мешкають більше 40 людей: 27 переселенців, шість дітей, люди літні та з інвалідністю.
До центру звертаються за допомогою і притулком не тільки переселенці, а й люди, які потрапили у складні життєві обставини, не пов’язані з війною. Так, громада забрала до себе 90-літнього дідуся-одесита, якому не пощастило з родичами. З Куяльника перевезли незрячу одиноку бабусю, яку могли виселити.
У центрі багато людей з інвалідністю. Запитую, що тут буде, якщо працездатні переселенці знайдуть роботу поза межами центру та поїдуть? Відповідають: «Будинок милосердя». А поки кожен як може робить свій внесок у загальну справу і сподівається на краще.
Свої в Telegram 
