Їх судили до війни. Як засуджені намагаються домогтися переводу в підконтрольні Україні колонії
З 2014 року за лінією зіткнення опинилися 20 місць позбавлення волі, де покарання відбували більше 20 тисяч ув’язнених. Українська влада до листопада 2014 року контролювала свої тюрми та колонії на окупованих частинах Донецької та Луганської областей.
Всього з 2015 по 2019 рік через лінію зіткнення в автозаках офіційно вдалося перевезти понад 600 ув'язнених з окупованих частин Донецької та Луганської областей. Минуло вже більше року з остаточного припинення передачі людей.
Журналіст «Спектра» Дмитро Дурнєв детально дослідив цю тему з часів початку війни. Свои.City обрали найбільш показові історії з життя ув’язнених, що намагаються вирватись з подвійної тюрми: фактичної та тієї, що на окупованих територіях утворила незаконна влада.
Умови утримання засуджених бойовиками
В колоніях на окупованих територіях царює жорсткий режим. Це стосується всього. Ув’язнених годують стравами, звареними з гнилих продуктів, медична допомога така, що деяким доводиться самостійно драти зуба щипчиками (про це потім розповідають ув’язнені, яким довелось перевестись). Але найгірше йдуть справи стосовно можливості захисту ув'язненими своїх прав. На підконтрольній Україн і територіїі працює ціла мережа правозахисних фондів, що намагаються допомагати колоніям у розв'язанні соціально-побутових питань, а на захоплених територіях цим не заморочуються.
Так виглядала камера у Донецькому СІЗО №5 в 2014 році
У колоніях багато не місцевих мешканців, а жителів інших регіонів України. Через карантин та труднощі з КПВВ до них менше приїжджають родичі та майже не надсилають передач.
За твердженнями деяких ув'язнених, більшість «зеків» регулярно пишуть заяви з проханням передати їх Україні — тут це своєрідний «вид спорту», спроба чимось зайняти тягучі дні. Люди сподіваються на пом'якшення покарання в підконтрольній Україні колонії, умовно-дострокового звільнення бойовики не практикують.
Мріють, щоб законна влада забрала
Костянтин, засуджений за співучасть у вбивстві, сидить у колонії на окупованій частині Донецької області. Він розповідає журналісту «Спектру»:
— Тут у нас людей 80 постійно пишуть заяви про передачу, нам весь час відповідають те саме: «Україна вас забирати не хоче!» Пишеш «омбудсмену ДНР», вона переадресовує нас на прокуратуру! Навіщо прокуратура? Вона ж нас не судила, там сміються просто. А загалом сидимо і сидимо — баланду їмо! В колонії у нас близько 550 осіб, 150 тримають в блоці довічно ув'язнених, ось точно знаю, що серед «довічників» тільки троє нових — колишніх «ополченців». Всі інші пишуть!
Липень 2015 року. На підконтрольній території очікують в'язнів з того боку від лінії розмежування
Засуджений за вбивство Андрій розповідає:
— Мене у 2009 році судили, а я подавав апеляцію і, як мені здається, у 2014-му вже йшло до того, що мене повинні були на час судів під підписку про невиїзд додому відправити. І все! А потім прийшли ці: «ДНР визнаєш?» — не визнаю я її! Я їм кажу: «Ви ж тут усі — прокурор, судді — самі злочинці, вам кожному Україна вже по 15 років дала! Як ви можете мене судити, та ще й по КПК України!?» Без свідків, без нічого, просто справу швиденько прочитали і дали мені термін. Тут половина хоче перевестися в Україну, яка їх судила, але їм кажуть: «Подивися на свою прописку, якщо прописаний тут — тут і будеш сидіти!».
Інший засуджений, Кирило, жаліється:
— Я в цій колонії писав тричі заяви на передачу Україні, в результаті через чотири роки я у начальника загону питаю, а він мені каже: «Нічого не знаю, заново пиши!». Я йому особисто в руки давав, а він їх викинув! Знаю особисто людей, яких передавали: двох з Маріуполя, червоноармійських, костянтинівських. Тобто, всі вони з Донецької області люди, чому нас ігнорують? Я писав, і брат мій возив омбудсмену від себе і від мене заяву, так мені в підсумку відповіли, що я є в українських списках... А зараз сестра з Харкова дзвонила на моє прохання в цей секретаріат з прав людини і їй вже відповіли, що нічого не знають і кинули трубку.
В колоніях починаються бунти
Важке становище ув’язнених – це міна уповільненої дії. Засуджені розповідають, що роботи в них майже немає – закінчилась, коли законна влада пішла. Годують так, що потім сморід у камерах стоїть страшенний. А головне, зовсім немає надії на справедливість. Бойовики перекроюють кримінальні справи, як їм заманеться. Приміром, луганчанин Сергій Мовчан, засуджений за неінформування про вбивство до двох років колонії, сидить вже вісім років, тому що від нього вимагають віддати бізнес та майно.
У липні в колонії в Макіївці була спроба бунту: ув’язнені намагались не пропустити на територію керівництво. Довелося з ними домовлятися й іти на компроміс: їм пом’якшили режим.
І при цьому бойовики не поспішають віддавати засуджених.
Український прапор допоміг визволенню
Один з надзвичайних випадків, коли ув’язненому вдалося звільнитись: у Донецькому СІЗО під час «референдуму про самовизначення» з 9 по 11 травня 2014 року в одній з камер вивісили український прапор. Це зробив Андрій Шаманов. Зараз він у Києві.
22 липня 2014 Шаманов зміг організувати судове засідання в режимі відеоконференції — ця правова опція можлива й зараз. Під час засідання український суд звільнив його зі слідчого ізолятора.
Андрій Шаманов у Донецькому СІЗО №5, 2014 рік
На виході з в'язниці Андрія Шаманова вже чекали люди з автоматами, які відвезли його в бомбосховище під донецьким телецентром на вулиці Куйбишева, 61. Шаманова, з його розповіді, били і навіть імітували розстріл, але, як він говорить, тільки завдяки молитвам, йому вдалося вирватися. Чоловіка вивела озброєна жінка в камуфляжі.
На волі Шаманов зміг організувати звільнення ще 12 осіб.
Свої в Telegram 
