«Це своє рідне жлобство». Сергій Захаров про провернення на схід і сучасне мистецтво
Ім’я Сергія Захарова гучно пролунало в 2014-му році на початку війни на Донбасі. Українські та зарубіжні медіа писали про сміливця-художника, який виразив свій протест щодо окупації Донецька у мистецтві стріт-арту. Про Українського Бенксі.
Зображення з Гіркіним, який стріляє собі в голову, терориста «Мотороли» у вигляді чорта та його інфернальної «нареченої», які він розміщував в окупованому Донецьку, облетіли весь світ. За них художник і потрапив до полону, де бойовики «ДНР» катували та мало його не вбили. Але Сергій вижив і опинився на свободі. Зараз він відомий в Україні художник та громадський діяч.
Ми зустрілися з Сергієм у творчій майстерні художниці Лєни Клочко, кураторки арт-резиденції «Тонка червона лінія» у Бахмуті, де він зараз бере участь у створенні інноваційної виставки сучасного мистецтва Сходу України. Він виглядає втомленим та трохи сумним. Зізнається, що дійсно втомився, адже до цього літа брав участь ще у двох мистецьких проєктах. Але, попри втому, продовжує працювати.
«То була моя особиста арт-терапія»
Як змінилося ваше життя за ці сім років?
Змінилось радикально. Я став художником. І це чудовий шанс. Можна навіть сказати – пощастило, якщо не брати до уваги полон та все, що було у 2014-му. Зараз живу в Києві, пишу картини. Окрім того, я входжу до команди проєкту «Митєц», де допомагаю через мистецтво реабілітуватися АТОвцям, звільненим полоненим, волонтерам і взагалі усім людям, які безпосередньо постраждали від війни.
Сергій Захаров на зустрічі у Бахмуті
Це власний болісний досвід надихнув? Ви ж теж після полону одразу взялися за створення арт-буку – художнього роману «Діра».
Так, це була моя особиста арт-терапія. Тепер я допомагаю іншим. Люди випробовують різні мистецькі практики: вчаться проживати емоції через танці, графіку, живопис, кераміку… Я багато що пробував і сам. Наприклад, ленд-арт. Це мистецтво, яке створюється просто неба, на відкритому просторі. Це може бути будь-що. Тобто людина працює не тільки в рамках якогось виду мистецтва, а - в контексті з ландшафтом. Є поле, гора, річка, - і ти створюєш щось в цьому просторі.
«Я записав своє ім’я в історію мистецтва»
Вас часто порівнюють з британським художником Бенксі. Як ставитеся до такої слави взагалі?
Я знаю, що тим, що я зробив у Донецьку, я в певній мірі записав своє ім’я в історію мистецтва. Щодо критеріїв знаменитості - ну, тут трохи вони розмиті. Тобто, є якась своя вже каста визнаних митців, які в образотворчому мистецтві працюють. Чи відношу я себе до неї – не знаю. У мене є ім’я, є можливість працювати - і це добре.
Сергій Захаров у майстерні Лєри Клочко Jipabimil
Стріт-арт, карикатура досі є у вашому творчому житті чи ці жанри вам вже нецікаві як митцю?
Я ними і не цікавився особливо. Карикатура – це окремий жанр, серйозний, насправді. Людина-карикатурист має бути майстером свого діла, а я до карикатури навряд чи відношусь. Ні, про мене часто кажуть, що я художник-карикатурист, але я кажу: «Ні! Ні разу не карикатурист». Якісь мої зображення мали карикатурну форму, але це не означає що я карикатурист-професіонал, який заробляє цим. Теж саме і про стріт-арт. Те, що я в Донецьку робив, це ж було чисто ситуативна штука. Стріт-арт був потрібен щоб донести меседж більшій аудиторії.
«Коли немає точки прив’язки - ти вільний»
Як вам життя в Києві?
Київ я люблю, але багато речей мене в ньому засмучують. Думаю про переїзд. Куди - не знаю ще. Можу сказати, що в цьому плані в мене великий плюс, як і у багатьох вимушених переселенців, біженців. Плюс в тому, що в порівнянні з іншими, ми вільні. У нас немає точки прив’язки. Я сьогодні живу в Києві, завтра захотів - поїхав до Івано-Франківська чи Одеси. Житло - це прив’язка чисто умовна. Винаймати житло можна в будь-якому місті.
Сергій Захаров і Дмитро Коломойцев в арт-резиденції
Ви повернулися на Донеччину заради участі у арт-резиденції. Що ви відчуваєте зараз? Чи сколихнуло це повернення спогади про трагічні події 2014-го?
Те, що я зараз скажу, комусь сподобається, комусь - ні, але я… Я відчуваю просто наплив депресії. До цього я був у Маріуполі також на арт-резиденції, тепер у Бахмуті. І зараз мені боляче тут бути. Не тому що все тут нагадує, як в мене відібрали будинок і все інше, не тому що там війна, не тому що ми зараз втратили свої рідні міста і домівки, і все інше... Це якась загальна аура, загальний контекст регіону. Він відкривається мені наново. Ти жив у цих містах, все це бачив, але дивишся і розумієш, наскільки все сумно досі.
Що саме вас так сильно вразило?
Я бачу жлобство. В усьому. Я розумію, що я в цьому жлобстві жив все своє життя і не помічав цього. А зараз, вже як людина зі сторони, я приїжджаю і бачу, в чому я жив. І це відчувати дуже для мене нелегко, дуже болісно.
Сергій Захаров і Лєна Клочко. Арт-присутність на одному із закинутих заводів сходу
А в Києві немає жлобства?
Є, але воно інше. Для мене воно екзотичніше. А це - своє рідне. Своє рідне жлобство. Це моє особисте відчуття. Я розумію людей, ну, наприклад, в нашій команді митців навіть, які приїжджають сюди і їм все подобається. Це можна порівняти з тим, коли ти їдеш в Індію, в якийсь треш, бачиш, що там відбувається, але тобі це цікаво спостерігати. Тому що ти знаєш, що ти звідси поїдеш, що ти живеш по-іншому. Звісно, такий «треш» легко сприймається. Інша справа, коли ти знаєш, що ти в цьому жив все життя, це твій «треш», розумієте? І тобі вже якось не дуже добре від цього. Все, що оточує тут, нагадує про те, що ти дома. Але від цього сумно.
«Свідомість регіону» так сильно на вас впливає?
Так. В рамках резиденції, тут в Бахмуті ми зустріли та спілкуємося з чемними приємними людьми. Але коли виходиш на вулицю, заходиш до магазину, гуляєш містом – ти бачиш справжнє життя. Це як повернутися на кілька років і спілкуватись зі своїми друзями, товаришами, знайомими з того часу. Здається, це вони, твої рідні люди, але світогляд у нас вже різний.
«Завжди знайдеться стіна, на яку захочеться щось повісити»
Чи можна змінити колективну свідомість регіону?
Ось ми цим і займаємось як митці. Я розумію, що це не буде швидким процесом. Це надовго, надовго, надовго... Але сучасне мистецтво, культура – все це і націлено на ці зміни.
Для цього ви погодились на участь у резиденції «Тонка червона лінія»?
Щоб змінювати свідомість так, як вмію, - через свої роботи. Я дав згоду на участь ще на тому етапі, коли цей проект тільки подавався на розгляд до Українського культурного фонду. До того ж, тут всі друзі, знайомі, вся наша тусовка – митців, які відносяться якимось чином до Донеччини, які небайдужі. Зараз я працюю над великим полотном для виставки, яка відбудеться тут у Бахмуті, а потім – в Києві.
Сергій Захаров у майстерні готує роботу для виставки Тонка Червона Лінія
Ця виставка буде незвичайною. Планується поєднання арту та технологій. Картини можна буде оживляти мобільним додатком, вони будуть змінюватися за допомогою світлових фільтрів. Як ви до цього ставитесь?
Позитивно. Це нормальний хід будь-якої історії, коли щось таке з’являється. От зараз з’явилися ці інтернет-майданчики, де здійснюється продаж витворів віртуального мистецтва. Можливо, для багатьох це поки що може бути трошки незрозумілим. Але згадайте банківські картки. Вони теж колись були чимось новим, але люди звикли і користуються, і це вже зрозуміло. Так ми звикнемо і до цих NFT-токенів, до цифрового мистецтва.
Вам як митцю «живого» пензля не здається, що цифрове мистецтво якось знецінює реальний живопис?
Чому? Репродукції ж не витіснили оригінали? Художні витвори як артефакти, як фізичне тіло, вони не зникнуть, і їх навряд чи щось витіснить. Навіть якщо брати картину як предмет інтер’єру. У людей завжди буде фізична стіна, на яку можна щось повісити.
Що таке Тонка Червона Лінія
Тонка червона лінія - це арт-експеримент. Витвори мистецтва для майбутньої експозиції створюються буквально на очах глядачів під час арт-резиденції у Бахмуті. Для цього використовують не тільки майстерні, але й незвичні локації. Оригінальна виставка поєднає арт-об’єкти з віртуальною та доданою реальністю і, стартувавши на Донеччині, вирушить до Києва, а потім буде презентована у Європі.
Серед митців Сходу, яких об’єднає арт-подія, 11 відомих художників, перформерів та фотографів Сергій Захаров, Роман Мінін, Дмитро Коломойцев, Петро Антип, Лєна Клочко, Денис Адушкін, творчий дует Сергія Друзяки та Сергія Літвінова, Алан Майер та епатажний модельєр Михайло Коптєв. Кожен з них братиме участь у соло-шоу – індивідуальній арт-акції чи імпровізації.
«Ми зібрали дуже різних художників, які вже склалися як митці, які знають, що вони промовляють та репрезентують власними витворами. Всі вони так чи інакше займаються трансформацією та дослідженням менталітету Сходу України, впливають на культурні коди, що тут склалися», - розповідає кураторка проєкту мисткиня Лєна Клочко.
Проєкт реалізує ГО «Добропільський центр молоді «ДОБРО» у співпраці зі студією Лєни Клочко «Jipabimil» за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатись із думкою авторів.
Свої в Telegram 
