Це «першачки» в Авдіївці та Опитному. Ось як до школи пішли діти, які народилися з початком війни
Цього року у перший клас пішли діти-ровесники війни. Журналісти LB.ua та Бабеля розповідають, як це були для школярки з Авдіївці та для першачків із «сірої» зони неподалік від Бахмута.
Без розмов знають, що бачили те, чого не мусили б бачити діти
З початком війни батьки шестирічної Аріни, яка тепер живе в Авдіївці, вимушені були тікати з рідного міста, а коли ситуація більш-менш стабілізувалася – повернулися на малу батьківщину. Зранку 1 вересня в їхній домівці метушня – не тільки дівчина піде до школи у перший раз, у випускний клас іде її старший брат. Аріна роздивляється свою вишиту сукню, тягає по квартирі кота та час від часу виглядає з балкона – чи не пора вже до школи?
В Авдіівці зараз тихо, але свого часу Аріна наслухалась вибухів.
«Вона поки що не має ніяких питань, ― говорить про доньку матір. ― У неї і так не бракує стресу: вона народилася і жила в дорозі. Знає, що почалася війна ― та й усе, але що таке та війна ― не запитує. І я рада, бо не змогла б грамотно пояснити, що сталося. Нехай вона живе як щаслива дитина ― і ми будемо робити все від нас залежне. Це все вже минуло, ми все пережили, та якби хтось раніше сказав, що таке можна витримати, я не повірила б. Але Аріна нам стільки сил дала, коли народилася. Інакше ми склали б руки. А так думали про дітей, усе для них робили. І хотіли, щоб вони у своїй країні виросли».
Вчителька Аріни деякий час жила на окупованій території: бачила, як змінюється свідомість людей, як вони ходять з георгіївськими стрічками та починають святкувати інші свята – в них свідомо приглушують все українське. Тепер Світлана теж мешкає у Авдіївці, на свято вдягає вишиванку, але не поспішає говорити з дітьми про війну.
«Так, це діти війни, ― каже Світлана. ― Але не варто їм про це говорити і нагадувати. Коли буде нагода ― я з ними про це буду говорити. Вони не застали мирного життя. Вони і без розмов знають, що бачили те, чого не мусили б бачити діти».
12 першачків Опитного
Селища Зайцеве, Піски, Бахмутка і Жованка знаходяться на лінії зіткнення. До 2016 року діти з цих селищ навчались у Горлівці, але директор опорної школи в Опитному Бахмутського району Володимир Жучок та волонтери за чотири роки змогли переконати батьків, що навчатися в Україні значно безпечніше і краще. Тепер з селищ ніхто до Горлівки за освітою не їздить. 27 учнів вранці по селищам збирає шкільний автобус та везе в Опитне. Цього року у школі, яка до війни була заповнена дітьми, тільки 12 першокласників.
Першокласники школи в Опитному
Дорога до Опитного складна. Й не лише тому, що місцями вщент розбита. Її непогано видно з териконів і дорослі кожного разу думають про можливі обстріли. Про що думають діти? Про обстріли також, бо вони вже по першим звукам можуть визначити, з якої зброї стріляють. Але ж не тільки. 1 вересня у автобусі дітлахів більше цікавило спілкування одне з одним та нові іграшки.
Діти війни – першокласники – дивляться у вікна автобуса, а повз пропливають села: в деяких з них, як от у Миколаівці-2, жодного цілого будинку не лишилось. І живе там зараз (у літній кухні) лише одна родина.
День знань розпочався для учнів школи в Опитному з лінійки з національним гімном. Хоч і зі скрипом (бо не змазали флагшток заздалегідь) підняли рідний прапор. Потім була розважальна частина – до дітей звернувся старшокласник у костюмі Буратіно. Дітлахи його не впізнали, бо в них вже інші улюблені персонажі.
Вже у школі директор звернувся до п’ятикласників та поцікавився, чи сумували вони за школою? «Ні!» – дружно прокричали школярі у відповідь і за кілька хвилин злили свій тролінг на TikTok.
Свої в Telegram 
