Завжди присутній страх залишитися без води. Як люди живуть без неї сім років у сірій зоні
Не для всіх українців вода - є доступним благом: деякі населені пункти, розташовані поблизу фронту на Донбасі, вже кілька років мають обмежений доступ до питної води. З нестачею борються там, де вона вкрай важлива, особливо в умовах пандемії: у школах, дитячих садках та лікарнях. У ЮНІСЕФ розповіли, як разом з партнерами доставляють щотижня до 4 тисяч літрів води у населенні пункти вздовж лінії зіткнення.
Пищевик «зневоднений» сім років
Раз на тиждень мешканці селища Пищевик крокують до закритого вже рік КПВВ, і все заради того, щоб набрати у пластикові бутлі питну воду, якою їх забезпечують у рамках благодійного проекту ЮНІСЕФ та ADRA. Якщо б не ця допомога, то місцеві вимушені були б їхати по воду у Павлопіль, долаючи кілька кілометрів.
Фото: UNICEF
«На чистій воді ми робимо чай або варимо суп. Або просто її п'ємо. Ми дуже економимо цю воду», — каже Лариса та зазначає, що в неї вдома кожен літр води на рахунку.
Для того, щоб закрити хоча б частину потреби місцевих у питній воді, цьогоріч село отримує куб питної води на тиждень.
«Блокпост через пандемію був закритий із боку непідконтрольних територій у березні 2020 року. А ми приходимо на КПВВ, щоб набрати води. Своєї в нас немає вже сім років», — пояснює місцева жителька Лариса.
Місцеві приходять до пропускного пункту передбачливо заздалегідь, бо для них ця вода надважлива.
Фото: UNICEF
«Води немає в селищі зовсім. Навіть технічна не йде. А колодязі висохли, коли почалася війна. Село закинуте, ми нікому не потрібні. Добре, що хоч воду нам привозять», — обмальовує усю серйозність ситуації мешканка селища Пищевик Лариса.
За її словами населення селища не знає, через які саме причини зникла вода у колодязях. А ось вирішити технічно проблему зникнення води неможливо через бойові дії.
У селищі взагалі залишилось 17 людей, і КПВВ, насправді, єдиний соціальний об'єкт у селі. Саме на пропускному пункті люди набирають й технічну воду, за хлібом, який привозять військові з сусіднього міста - теж йдуть сюди.
«Ми розтягуємо споживання води і завжди лишаємо її запас — боїмося, що через обстріли машина може не приїхати. Або що сніг замете дорогу. Завжди присутній страх залишитися без води», — скаржиться пенсіонерка, додаючи, що звуки пострілів досі можна почути вночі.
Мар'їнська «засуха» триває з 2014 року
Мешканці Мар'їнки теж цінують питну воду, бо вже котрий рік живуть без водопостачання.
«Востаннє вода з крана в нашому місті йшла сім років тому. Це було до війни», — розповідає завідувачка Мар'їнського дитячого садка Алла Миколаївна.
Фото: UNICEF
У місті залишилась технічна вода, одразу після того, як водопровід, яким вода надходила з Донецька отримав ушкодження під час обстрілу. Тепер власної питної води тут не мають: її або привозять, або продають бутильовану. Технічна вода є, але місцеві скаржаться на її низьку якість, яка підходить лише для потреб котельні.
«Нам качають технічну воду з Карлівського водосховища. У неї зелений колір, неприємний запах, а іноді в ній навіть можна побачити рибок», — Алла Миколаївна пояснює, чому технічною водою в садку навіть не миють посуд.
Питну воду для приготування їжі, пиття і прибирання співробітники дошкільного дитячого закладу отримують від ЮНІСЕФ. Сині баки, встановлені на першому поверсі дитячого садка, наповнюються водою, яку доставляють раз на тиждень.
«Нам привозять тонну води. Раніше цього вистачало з запасом. Але від початку пандемії коронавірусу витрати стали більшими. Тому що діти почали частіше мити руки», — говорить Алла Миколаївна.
Фото: UNICEF
На кухні дитячого садка кожна посудина, наповнена водою та маркована залежно від цілі її застосування.
У кожній садковій групі є столик, на якому стоять чисті чашки й чайник з питною водою, для того щоб діти дотримувались питного режиму.
«Діти п'ють дуже багато, особливо після активних ігор. Ми не встигаємо наповнювати ці чайники», — сміється завідувачка, поки діти наливають у кольорові кружки чисту воду.
Свої в Telegram 
