Мистецтво Сходу перезавантажене війною. Професорка Мєднікова про трансформацію свідомості регіону
11 відомих художників та арт-перфомерів – вихідців зі Сходу України – зібралися в рамках арт-резиденції «Тонка червона лінія» на Донеччині, щоб створити інноваційну технологічну виставку сучасного мистецтва та вплинути на місцеву ментальність. Їх вже назвали «феноменом східно-українського мистецтва».
Щоб зрозуміти, в чому ж цей феномен та чи увійде ця подія до історії українського мистецтва, ми поспілкувались з Галиною Мєдніковою, докторкою філософських наук, професоркою кафедри культурології НПУ імені Драгоманова.
Всі учасники резиденції зараз живуть в різних містах, але об’єдналися заради участі у проєкті, створивши справжню мистецьку спільноту. Чи можна сказати, що зараз на наших очах пишеться історія сучасного мистецтва?
Так, всі художники дуже цікаві, самобутні, зі своєю стилістикою. Сподіваємося, що виставка, яку ми плануємо відкрити 9 вересня у Бахмуті, а за місяць у Києві, створить резонанс. Ніхто не знає, чи буде це початком нової художньої школи – Художньої школи Східного регіону України, але я думаю, що в професійному середовищі цей захід точно запам’ятається.
Навіщо ви прибули до арт-резиденції?
Я займаюся підготовкою каталогу для майбутньої виставки. Тобто моя задача - донести концепцію робіт художників, що беруть участь у проєкті, окреслити особливості їх творчості та розвитку кожного з них. Крім того, я проводжу цикл лекцій з історії мистецтва для мешканців Бахмута.
Які спільні риси ви як дослідниця та теоретик бачите у творчості художників, вихідців з Донеччини та Луганщини? У чому полягає цей «феномен східно-українського мистецтва»?
Тут інша ментальність, а ментальність визначає все. Знаєте, Шагал говорив: «Якщо я не був би євреєм, я не був би художником, або був зовсім іншим художником». Кожен з цих художників пережив травму у зв’язку з війною на Донбасі та вимушеним переселенням. Хтось з них втратив дім, у когось зруйнувалася не тільки домівка, але й родина. Все це впливає на митця та, звісно, накладає відбиток на ті картини, які він створює, на манеру письма, на експресію живопису. Митці тонко відчувають і те, що тут зараз відбувається.
У Бахмуті, де зараз перебувають митці проєкту, відголоски військових подій лишились у 2014-му, коли місто було окуповане бойовиками. Тим не менш «травмованість», як ви сказали, досі відчувається і в людях?
Так, тут хоч і шматочок мирного життя, але ось ця жорсткість, ця «єршистість», постійний острах, стереотипи войовничості – це все те погане, що сколихнула війна та виявила в людях, це все зараз тут живе в їх свідомості. Наприклад, я розмовляла з Сергієм Захаровим [художник з Донецька, який звільнившись з полону бойовиків «ДНР» був вимушений тікати з міста у 2014 році], і він мені зізнався, що йому боляче тут знаходитися зараз знову. Я спитала в нього: «Це через те, що все нагадує дім?», а він відповів: «Ні. Через те, що я бачу місцевих людей: наскільки вони закриті та внутрішньо жорсткі». Тобто ви розумієте?
Війна стала цьому причиною чи все ж таки «жорстка» ментальність Сходу має глибше коріння?
Звісно. Це все – витоки ще радянської свідомості, яка тут була дуже жорсткою завжди, вона тут панувала, чого не було у Західній або навіть у Центральній Україні. Всі ці «януковичі», «ахметови» тримали людей фактично у рабстві, кидали крихти у вигляді соціальних пільг: ось ми вас погодуємо безкоштовно у їдальні, а умови праці, зарплата, умови життя дуже важкі, часто не людські. Чим гірше живуть люди, тим вони більш категоричні і жорсткі. «ДНР», «ЛНР» тримаються не тільки на російській зброї, але й «люмпенпролетаріаті», що відчуває близькість до влади, доносять на сусідів, знущаються над людьми, як раніше революціонери над інтелігенцією. І, звісно, зараз ми бачимо цю «радянську свідомість».
Яка роль мистецтва у процесі зміни колективної свідомості?
Величезна роль! Необхідно просвіщати людей, давати їм інші знання, які покажуть щось нове, допоможуть по-іншому дивитись на світ навколо. Ця нова інформація і, головне, постійне спілкування із митцями руйнує старі стереопити спілкування. Люди стають більш відкритими, більш довіряють один одному. А тут на Сході дуже мало можливостей для цього. Я думаю, що ті люди які приходять до нас щовечора на лекції, відвідують культурні заходи, спілкуються з художниками, вони бачать абсолютно іншу атмосферу. Це інше спілкування, інше мислення. Так працює мистецтво.
Фінальна експозиція буде незвичайною. Створені художниками арт-об’єкти будуть поєднуватися з технологіями доданої реальності, будуть змінюватися за допомогою світлових фільтрів тощо. Як ви ставитеся до такого поєднання?
Зараз неможливий розвиток мистецтва без технологій. Вони будуть задіяні саме для презентації картин, їх подання публіці. Все це допомагає популяризувати живопис, мистецтво загалом. Окрім того, Олександр Величко, який займається саме технічною частиною проекту, працює також над створенням віртуальної експозиції. Людина зможе відвідувати цю віртуальну галерею з будь-якої точки світу та вивчати арт-об’єкти, які зараз створюють наші митці.
Проєкт реалізує ГО «Добропільський центр молоді «ДОБРО» у співпраці зі студією Лєни Клочко «Jipabimil» за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатись із думкою авторів.
Свої в Telegram 
