Так художники зі сходу України готують виставку сучасного мистецтва. Репортаж з майстерні Jipabimil
Якби існував вимірювач натхнення та мистецького запалу, то він зашкалив би в арт-резиденції «Тонка червона лінія», де одинадцять талановитих та відомих художників і перфомерів зі Сходу України створюють інноваційну виставку сучасного мистецтва, яка буде презентована в Бахмуті 10 вересня, а потім у Києві та поїде за кордон.
Нічна зміна
Епіцентр творчої енергії зосередився в художній студії Лєни Клочко Jipabimil - у самому серці Бахмута.
Майже одинадцята вечора. На вулиці тихо, торгова площа міста спить, але тут – на другому поверсі закритого на ніч торгового комплексу вирує творчий процес. Величезні вікна студії відкриті нарозхрист. Не дивлячись на це, приміщення сповнене стійкими ароматами фарби та розчиннику. Всюди пензлі, банки з фарбою та полотна, полотна, полотна.
В рамках арт-резиденції, яка триває у Бахмуті аж до фінальної виставки у вересні, кожна година учасників розписана. Майстер-класи, зустрічі з глядачами, арт-перфоманси вдень. А вночі вони збираються тут, щоб спокійно творити разом, відпочивати та просто спілкуватися.
«Ми збираємось тут щодня. Вночі краще малюється, ніщо не заважає. Вчора позувала дівчина з кавуном. Ось, що вийшло», - розповідає Лєна Клочко, українська художниця, режисерка та кураторка проєкту «Тонка червона лінія», та демонструє роботи колег і свою.
Кожен зобразив модель у власній манері. І хоч малювали всі одну дівчину, вийшло геть по-різному. Звісно ж.
«Місцеві жителі самі просяться позувати»
Моделей для позування спеціально не шукають. Як правило, декілька людей самі просяться позувати після заходів в рамках арт-резиденції, які майже щодня проходять у місті. А хіба не цікаво, як побачить тебе художник, особливо якщо це митець абстрактного постекспресіонізму? Поки мова зайшла про відбір моделей, Лєна розповідає про власні «критерії» відбору:
«Я помітила, що за зовнішнім виглядом жінок я навчилася розпізнавати, хто з них погодиться на участь у моїх авантюрних задумах [Лєна активно співпрацює з місцевими продавчинями на ринку, які навіть погодилися знятися у її фільмі-перфомансі Beautiesandbeast]. Це видно по макіяжу. Знаєте, є макіяж правильний, як навчають у ютубах, а є макіяж фантазійний, при чому він буває з нахилом у «театральщину» якусь чи у «малювальщину». Так ось володарки такого «потужного» мейка і погоджуються зніматися».
На думку Лєни, саме зовнішня яскравість та намагання виділитися говорять про внутрішню свободу людини. Саме в таких жінках сильний потяг до мрії – бути акторкою, зіркою, художницею, - і не важливо, хто вона в реальному житті – депутатка чи продавчиня з ринку.
«Вибачте, вас малюють!»
Художники багато гуляють містом, спілкуються з місцевими людьми, нещодавно виїжджали на затоплений кар’єр у передмісті Бахмута. Ні, не щоб поплавати та позасмагати. З ними - їхні пензлі, полотна, мольберти та натхнення: малюють місцеву природу, людей, все, що бачать. І цікаво, що місцеві жителі реагують дуже доброзичливо та з цікавістю.
«Нам там позувала дівчина на пляжі. Ну як позувала… Спочатку ми малювали її потай, але коли вона почала активно рухатися, Серьожа [ред. Захаров] підійшов до неї та сказав, що її малюють. Так вона лягла назад та позувала майже годину і не рухалась», - пригадує Алан Майер, відомий художник з Німеччини, який також активно працює в Україні та виступає проти російської агресії у світі. Він також запрошений до арт-резиденції як учасник.
Творча колаборація з жартами і без
Окрім невеликих за форматом творів метою художників є створення великих кількаметрових полотен для виставки, які і стануть її ядром. Одне з них мені якраз пощастило побачити. Вир емоцій, сплеск у червоних та фіолетових тонах. Картина ніби жива та змінюється, як і потік уяви та думок, що спалахують у мозку, коли дивишся на неї. Це твір Сергія Захарова, відомого українського митця, який чудом врятувався з полону бойовиків «ДНР» в 2014 році, куди втрапив за свої карикатурні зображення лідерів окупантів на вулицях Донецька.
- Що це за вашим задумом? – запитую у митця.
- Не знаю. Ви мені скажіть. У цьому і сенс. Кожен бачить щось своє, - відповідає Сергій.
Поки я роздивляюся картину, до розмови підключається Алан Майер.
- Тут би ще слоника намалювати або метелика, а краще йогівські асани ось тут по куткам. Серьожа звісно не погодиться. Але ж він скоро поїде на кілька днів…, - жартує Алан, підморгуючи колезі по пензлю. Сергій усміхається.
У такій атмосфері художники арт-резиденції щодня створюють щось нове, експериментують, намагаються навіть об’єднувати зусилля:
«У нас вчора були моделі – чоловік з сином та дівчина з хлопцем - і ми працювали з Дімою [ред. Коломойцевим] разом. Я починаю, він – продовжує, - розповідає Алан. - Така спільна робота дає певну свободу, тому що у тебе немає прямої відповідальності за картину. Іноді звісно буває, що тобі хочеться сказати «не чіпай тут», але в цілому картини виходять дуже живі, тому що ти розслаблений. А це важливо у живописі», - ділиться враженнями про створення спільного твору Алан.
Творча криза
Роздивляючись свіжі картини, помічаю, що одна на стіні відсутня – полотно Дениса Адушкіна, яка ще кілька днів висіла на цьому місці. Наважуюсь запитати у митця, де поділася картина.
- Я її розірвав, - після довгої паузи шокує мене він, та більше нічого не бажаючи пояснювати, веде до дверей у студії.
- Ось частина, - показує шмат картини, прикріплений з іншої сторони дверей. Причини такого вчинку художник пояснювати не захотів, сказав лише, що створить дещо значно краще.
Поки що чекає натхнення і Дмитро Коломойцев, художник і скульптор, учасник АТО. Він ще не починав створювати велику роботу для виставки.
«Планую завтра вийти на ринок місцевий. Буду малювати. Що це буде, поки не знаю», - ділиться планами Дмитро та паралельно вистругує щось з дерева. – Це буде нога Бога. Точніше, людська нога в нозі Бога. Інсталяція».
Його інсталяції та скульптури часто пов’язані з популяризацією української історії. Показує невеличку скульптуру під назвою «Чотири Шевченка», з якою завжди подорожує. На питання, де взяв деревину для майбутньої скульптури, відповідає просто: «Та тут, на дворі будинку, який для нас орендують. Господар дозволив. Коли дізнався навіщо - навіть сам спиляв».
Попри творчі кризи та підйоми, всі одинадцятеро активно працюють та готуються до виставки, яка повинна стати резонансною подією в світі мистецтва не лише в масштабі України, але й за кордоном. Експозицію повезуть до Києва, а потім планують відправити до Брюгге (Бельгія) у жовтні, де представлять на Тижні Українського мистецтва.
Що таке Тонка Червона Лінія?
Тонка червона лінія - це арт-експеримент. Витвори мистецтва для майбутньої експозиції створюються буквально на очах глядачів під час арт-резиденції у Бахмуті. Для цього використовують не тільки майстерні, але й незвичні локації. Оригінальна виставка поєднає арт-об’єкти з віртуальною та доданою реальністю і, стартувавши на Донеччині, вирушить до Києва, а потім буде презентована у Європі.
Серед митців Сходу, яких об’єднає арт-подія, 11 відомих художників, перформерів та фотографів Сергій Захаров, Роман Мінін, Дмитро Коломойцев, Петро Антип, Лєна Клочко, Денис Адушкін, творчий дует Сергія Друзяки та Сергія Літвінова, Алан Майер та епатажний модельєр Михайло Коптєв. Кожен з них братиме участь у соло-шоу – індивідуальній арт-акції чи імпровізації.
«Ми зібрали дуже різних художників, які вже склалися як митці, які знають, що вони промовляють та репрезентують власними витворами. Всі вони так чи інакше займаються трансформацією та дослідженням менталітету Сходу України, впливають на культурні коди, що тут склалися», - розповідає кураторка проєкту мисткиня Лєна Клочко.
Проєкт реалізує ГО «Добропільський центр молоді «ДОБРО» у співпраці зі студією Лєни Клочко «Jipabimil» за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатись із думкою авторів.
Свої в Telegram 
