Це Марш захисників та захисниць у Сєвєродонецьку. Що про цей день говорять українські воїни

Відкрила парад 10-та окрема гірсько-штурмова бригада “Едельвейс”. Підрозділи, виконуючи бойові завдання, повернули під контроль української влади Новоолександрівку та Катеринівку. Гвардійським проспектом також промарширували 79-та окрема десантно-штурмова бригада, зведений розрахунок жінок-військовослужбовців оперативно-тактичного угруповання “Північ”, 53-тя окрема механізована бригада імені князя Володимира Мономаха, кінологічні підрозділи та інші.

Свои поспілкувались з п’ятьма військовими в колоні та дізнались, чому вони обрали для себе службу та яким бачать закінчення війни.

Війну закінчить не перемога і не поразка

Учасник маршу, старший солдат, механік-водій бойової машини піхоти 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила Тарас Рибачук планує повернутись до цивільного життя лише з настанням миру:

Четвертий рік я служу у Збройних силах. В армію потрапив досить пізно - в 25 років. Вона змінила мій світогляд. Не хочеться залишатися осторонь від подій на сході. Буду захищати свою державу, захищати свій народ, боротися за своє - це робота кожного чоловіка. Як дружина та рідні ставляться до служби? Як у всіх. Ніхто не хотів мене сюди відпускати. Але хтось мусить захищати. Хто, якщо не ми?

Автор: Свои

У Сєвєродонецьку нас зустріли оплесками. Для мене потрапити на цей парад - велика честь. Ми показали на марші свою міць, готовність до будь-яких викликів.

Бував я на бойових позиціях. Там все залежить від командира. Якщо він розумна людина, то зробить все, аби ніхто з особового складу не загинув. Завдання є завдання. Ми просто робимо свою роботу, незалежно від труднощів. Ми приїхали відстоювати суверенітет України.

До цивільного життя планую повернусь років у 50 або після закінчення війни. Коли матиму впевненість, що в Україні все добре. Війну закінчить не перемога і не поразка. Війну закінчить мир!

Автор: Владислав Кравець

На війні страшно всім

Капітан 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила Олександр Довгальський в армії з 1997-го року за покликом сімейної історії. Його дід пройшов три війни, батько - полковник запасу:

У 2014-му, коли почались бойові дії, я залишився служити, бо приймав присягу на вірність українському народові. Ми просто виконуємо свій обов’язок. Наказ є наказ. Де воювали та які завдання виконували, розповідати ніхто з нас не може. Військова таємниця.

Автор: Свои

Лише можу сказати, на війні страшно всім. Треба побороти тремтіння, не панікувати - і все буде добре. Найгірше на фронті - це втрачати своїх товаришів. Аби закінчити війну, забути втрати потрібен час. Він лікує. Я сподіваюсь все закінчиться. Зараз страждають звичайні мирні люди. Найжахливіше, що війну бачать діти. Мені складно уявити її закінчення. Але мир настане, бо так закінчуються війни.

Зборонити Батьківщину

Під час маршу продемонстрували техніку Збройних Сил України, Національної гвардії України та інших підрозділів. Глядачі побачили: підрозділ, призначений для швидкого виведення поранених з зони ураження – санітарні автівки Toyota Land Cruiser, легковий бронеавтомобіль Богдан-2351, бронетранспортери БТР-80, призначені для транспортування підрозділів та надання вогневої підтримки під час бою, аварійно-рятувальні автомобілі тощо.

Головний сержант 40-ї окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта Юрій Масінзов каже, що важкі часи змусили його бути у Збройних силах:

Мене мобілізували у 2015-му році. Коли запросили до армії, відреагував спокійно, як чоловік та захисник. Треба зборонити Батьківщину. Пішов у військкомат та призвався. Рідні відреагували добре. Підтримували і підтримують мене. Артилерія - це важка праця. На цій службі потрібно знати фізику, хімію, математику. І, звісно, це фізичне навантаження, бо гармати та боєприпаси нелегкі. Фізична підготовка в нас займає одне з перших місць.

Автор: Свои

Пішла до війська слідом за чоловіком

Артистка 2-ї категорії, старша солдатка 40-ї окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта Тетяна Борецька:

Служити в армії - моя дитяча мрія. Мій чоловік перший підписав контракт. Я дуже сумувала вдома. Він міг не повертатися додому від пів року до дев’яти місяців. Вирішила піти за ним. Це не проста справа - служити в армії. Мені допомагає наш дружній колектив. Ми завжди підтримуємо один одного. Мій підрозділ - це моя нова сім’я. Я несу службу у військовому оркестрі, який підтримує бойовий дух нашої бригади. В колективі чоловіків служити було незвично, але я звикла. Хлопці оберігають дівчат, бо нас зовсім мало.

Автор: Свои

Лейтенант Ярослав Федощук в армії з 2017-го року. За цей час встиг очолити зенітно-ракетний взвод:

Служити мене надихнув батько та дід. Чому я обрав саме цей підрозділ? Льотчики літають, а в мене не виходить. Отже, я не літаю й іншим не даю. Ми давали присягу на вірність народові. Зараз ми відстоюємо її. В армії я знайшов своє місце і нікуди не збираюсь з нього йти. У Сєвєродонецьку я вперше. Це приємне містечко. Все тихо і спокійно. Заради цього, заради цих людей ми тут знаходимось та служимо.

“Військо Читає”. 20 тисяч якісних україномовних книг вже передали захисникам

Я – с Донбасса, и я защищаю Украину. Истории девушки-военнослужащей, «киборга» и ультрас из ВСУ

Вони захищали нас. Розповідаємо про 19 загиблих у 2019 році військових з Донбасу