«Мамо, а ми завтра помремо?» Вікторія залишила Макіївку в 9 років і страждає від наслідків війни
Вікторія — одна з сотень тисяч дітей, які навіть через 7 років після початку війни не можуть забути про її наслідки. Вона розповіла ЮНІСЕФ, як це вплинуло на її життя, як їй вдалося адаптуватись і чого вона найбільше боїться.
Довідка Свои: За даними Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), вчителі та психологи повідомляють про ознаки важкого психосоціального стресу в дітей зі сходу України, зокрема нічні кошмари, соціальну самоізоляцію й панічні атаки, викликані гучними звуками. За деякими даними, майже кожна дитина в Донецькій та Луганській областях потребує психосоціальної підтримки.
Історія Віки
Пройшло 7 років з моменту від’їзду Віки з дому. Тепер вона живе в іншому місті, навчається в іншій школі, займається екоактивізмом і готується стати юристкою. Їй вдалося звикнути до нового життя і знайти друзів, але війна досі нагадує про себе як невидимі шрами.
У 2014-му році дев’ятирічна Вікторія і її мама поспіхом покидали власну домівку, прихопивши з собою лише кілька літніх речей і кішку. Війна на сході України ставав дедалі більш смертоносним, забираючи життя й руйнуючи цілі міста. І Віка залишала рідну Макіївку під гуркіт артилерії. Цей день став переломним у житті дівчинки, але вона його майже не пам’ятає. Так само, як не пам’ятає багато важливих подій і досить тривалі періоди свого дитинства.
16-річна Вікторія з Макіївки
«Я забула, які на вигляд мої родичі, не пам'ятаю багато радісних подій і поїздок. Це дуже важко — забути, якою я була. Я ніби загубилася. Після переїзду я зрозуміла, що не пам’ятаю цілі роки свого життя. Наче я народилася, а потім — гоп! — і відразу підліток», — ділиться враженнями Вікторія, додаючи, що події минулого іноді виринають з пам'яті короткими спалахами. Тоді дівчина записує крихкі спогади в щоденник, боячись, що вони знову зникнуть.
Мати дівчини Анна Вікторівна поділилася:
«У Віки було багато травматичних спогадів. Я перенесла важку хворобу, потім помер її батько, почалася війна й переїзди. Тож психіка заблокувала частину поганих спогадів, витіснила їх. Збройний конфлікт, звісно, вплинув на неї. Вона стала дорослішою, серйознішою».
Вікторія з мамою Анною
«Мама мені розповіла, що ми виїхали з Макіївки після того, як я із переляком в очах запитала в неї: «Мамо, а ми завтра помремо?» Зараз мені навіть страшно думати про те, що таке було. Іноді мені здається, що всі військові події були в моєму житті сном або комою», — зізнається старшокласниця.
Після переїзду дівчинка з мамою жили разом із багатодітною сім’єю родичів: багато людей намагалися ужитися у невеличкій квартирі в Сумах. Потім їхня маленька сім’я почала знімати кімнату в іншого сумського родича. Але господар квартири періодично запивав, галасував і поводився агресивно. Одного разу, після того як чоловік увірвався з ножем до їхньої кімнати, мама з донькою знову почали шукати для себе безпечну домівку.
У нинішньому мирному житті у старшокласниці багато яскравих подій, які згодом стануть приємними спогадами. У цьому році вона з подругами виграла фінансування проєкту з встановлення сонячних панелей у їхній школі за програмою ЮНІСЕФ UPSHIFT Green, нещодавно дала прихисток псу, який відразу став її улюбленим другом, і все літо працювала над створенням кінотеатру для підлітків на базі велогенераторів.
16-річна Вікторія з Макіївки
Вікторія мріє, щоб її минуле нагадувало про себе не тільки новинами про обстріл на сході України, а й теплими спогадами з дитинства.
«Це важко — не мати можливості поїхати додому, не мати можливості відвідати могилу свого батька, — говорить Вікторія. — І дуже важко забути, якою ти була».
Свої в Telegram 
