Ось як живуть у прифронтовій Старомар’ївці. Місяць тому село пережило масивний обстріл
Пройшов місяць з моменту повернення села Старомар’ївка під контроль України, але попри це село все ще зберігає статус “сірої зони”. Hromadske розповіли, з чим доводиться постійно стикатись мешканцям.
Старомарʼївка — одне з сотень сіл на лінії розмежування. Але, ймовірно, останнє в "сірій зоні" — його не контролюють ані Збройні сили України, ані бойовики.
Лінія розмежування на цій території проходить по річці Кальміус. На правому березі — Гранітне, це підконтрольна Україні територія. На іншому боці річки починається непідконтрольна, але ще не окупована територія. Бойовики стоять трохи далі, тож у Старомарʼївці, яка розташована безпосередньо біля річки, їхніх позицій немає. Те саме стосується і кількох будинків Гранітного, які теж розташовані на лівому березі Кальміусу.
Прифронтове село Старомар'ївкаФото: hromadske
До окупованої території звідси, а також зі Старомарʼївки — села, яке розташоване кількома кілометрами південніше, — цілком можна доїхати автівкою. А от із підконтрольною територією ці землі єднає лише пішохідний місточок. Саме ним щодня дістаються на роботу і до школи близько десятка мешканців Старомарʼївки, які працюють чи навчаються у Гранітному. У цілому, в селі зараз постійно проживають 114 людей, із яких 89 — пенсіонери.
З окупованим Тельмановим Старомарʼївка сполучається асфальтованою дорогою. Донедавна бойовики пропускали людей, яким потрібно було до колишнього райцентру. Але 27 вересня вони закрили проїзд взагалі.
Прифронтове село Старомар'ївкаФото: hromadske
Володимир Весьолкін, керівник Мирненської селищної військово-цивільної адміністрації, каже, що коли бойовики закрили проїзд, то до нього почали звертатися мешканці Старомарʼївки, які не могли отримати вугілля для опалення своїх осель, адже Червоний Хрест, який завжди привозив людям паливо, теж не пропускали.
“Мені зателефонувала сестра, сказала, що збираються люди на вході до села. Ми з чоловіком сіли на мопед і приїхали. Побачили, що стоїть голова ВЦА, ще кілька чиновників, військові та багато людей. Сказали, що Україна забирає село, і тепер ми вже не „сіра зона“. Питання було у всіх одне — а як пересуватися? Ніхто не хоче сидіти у камʼяному мішку. Тому що тебе з одного боку не випускають, а з іншого у тебе немає проїзду. Голова ВЦА пообіцяв побудувати міст”, - розповіла місцева Тетяна Єфесько.
Прифронтове село Старомар'ївкаФото: hromadske
За 25-27 жовтня на село впало близько 120 снарядів. Однією з цілей бойовиків була та сама переправа, яку взялися будувати військові. Чимало дісталося і сусіднім вулицям. А після кількаденного загострення ситуація повернулася до початкової точки. Україна відмовилася від ідеї побудувати переправу, бойовики пропустили машини Червоного Хреста з вугіллям і знову відкрили людям проїзд.
“Збройні сили повинні захищати людей, а держава повинна ними опікуватися — це наша робота. Люди мають бути під захистом. Або — непідконтрольна територія. “Сірі зони“ — це спосіб маніпуляції, спосіб шантажу. Можна тероризувати людей. Старомарʼївка юридично — наша, а фактично — люди беззахисні”, — поділився голова військово-цивільної адміністрації Володимир Весьолкін.
Свої в Telegram 
