Вони тримають українське небо сходу в найтривожніші часи. Згадуємо героїв Небесної сотні з Донеччини
20 лютого — День пам’яті Героїв Небесної Сотні. У цей день 8 років тому загинуло найбільше активістів Революції Гідності. Ми пам’ятаємо героїв з Донеччини та їхні історії: Івана Пантелєєва, Володимира Наумова, Сергія Бондарева, Дмитра Чернявського, Володимира Рибака, Степана Чубенка.
Іван Пантелєєв, Краматорськ
Іванові було 32 роки, коли він отримав 7 вогнепальних поранень і помер після влучання в серце на вулиці Інститутській. Він був на Майдані з 10 грудня, а помер 20 лютого 2014 року. Був рок-музикантом і грав у групі “Небо Мінуса”.
"Що можна зробити, він робив. Він намагався ж не тільки садівництвом, десь щось відремонтувати... До всього, він за все брався. До речі, він же пісні писав, знаєте, що у нього ансамбль є. Він і на гітарі, і на гармошці, що йому не дайте, на всьому намагається, на всьому грав", — згадує мама Івана.
Картина Беати КуркульФото: Донецька ОДА
Його похорони відбулися 25 лютого у селі Дмитрівка Донецької області. У рідному Краматорську на честь Івана щороку проводиться фестиваль мистецтв його імені.
Володимир Наумов, с. Шевченко
Володимир Наумов — Герой Небесної Сотні із села в Добропільському районі. Він жив у місті Родинське і працював водієм ЖЕКу. Його старший брат Сергій так згадував Володимира:
“Брат ріс допитливим, наполегливим. Хотів багато знати. все встигав. Особливо любив рибалку і батьків трактор. Наша садиба знаходиться на березі водоймища в с. Шевченко. З раннього ранку і до пізнього вечора влітку Володя перебував на ставку. Ще будучи дитиною дошкільного віку він брав палицю-вудку, навіть без крючків, і гордо йшов на берег. Часто риба не ловилася, а коли траплялось хлопцеві піймати хоча б маленьку рибку — то була радість для нього на весь день”.
Він записався до Самооборони Майдану, але його викрали і вбили, коли йому було 43 роки. Тіло знайшли 18 лютого вранці на Трухановому острові в Києві. 21 листопада 2014 року Володимир Наумов посмертно був удостоєний звання Героя України з орденом “Золота Зірка” за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності.
Сергій Бондарев, Краматорськ
Останні два роки свого життя Сергій проживав у Києві, куди переїхав разом зі своєю родиною. Ще у 2004-му році, проживаючи на той час в Донецькій області, він приїхав в столицю як активіст Помаранчевої революції. Під час Революції гідності 2013-2014 років він також не залишився осторонь.
З листопада 2013 року він відвідував народні віча на Майдані, допомагав протестувальникам будувати барикади і чергував на них. Ввечері 18 лютого 2014 року Сергій також був на Майдані. Як повідомила дружина, останній телефонний дзвінок від чоловіка вона отримала о 19.40 з Майдану, із самого центру подій. Загинув Сергій вночі з 18 на 19 лютого 2014 року від чотирьох кульових поранень в груди, плече і шию під час штурму силовиками Будинку профспілок. Звістку про страшну втрату родина отримала лише через два дні.
Друг Сергія Бондарева Павло згадував, що останніми словами героя було: “Не хвилюйся. Все добре. Ще трохи, і все зміниться. Перемога дуже близько!”
Дмитро Чернявський, Бахмут
Дмитро вчився у Бахмутській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 18, яка сьогодні носить ім’я свого випускника – Героя України. Особливий інтерес він проявляв до вивчення історії, математики та економіки.
У жовтні 2010 року він став учасником об’єднання “Свобода”, а в березні 2013 року став керівником прес-служби Донецького обласного осередку партії. Він організовував культурні акції в Донецьку: покладання квітів до пам’ятників і ходи з українськими прапорами.
“Дмитро вважав, що Донбасу потрібно повернути його справжнє, українське обличчя. Мріяв, що рано чи пізно його рідне місто Артемівськ поверне собі свою історичну назву – Бахмут. На жаль, Дмитро не дожив до цього моменту”, — згадував голова об’єднання “Свобода” в Донецьку Артур Шевцов.
Дмитро Чернявський у Донецьку
13 березня 2014 року в Донецьку на центральній площі міста проводився мітинг за єдність України. Після завершення мітингу група озброєних бойовиків напала на його учасників. Дмитро Чернявський загинув від ножового поранення, захищаючи відхід мирних демонстрантів.
Володимир Рибак, Горлівка
Володимир Рибак розпочав свою активну політичну діяльність у 2009 році. Тоді він став членом політичної партії ВО “Батьківщина”, а вже наступного 2010 року його було обрано головою Горлівської міської організації партії. Цього ж року в листопаді місяці він став депутатом Горлівської міської ради. Як обраний представник міської громади, чоловік увійшов до постійної комісії міськради, яка займалась питаннями житлово-комунального господарства.
На мітингу проросійських сепаратистів в Горлівці у 2014-му році Володимир намагався зняти з фасаду міськради прапор так званої “ДНР” та повернути на його місце прапор України. У той же день його викрали і вбили представники сепаратистського угрупування. Разом із тілом Володимира також було знайдено тіло іще одного вбитого Героя Небесної Сотні – студента Юрія Поправки. Обидва тіла загиблих містили сліди катувань: їх палили вогнем, різали ножем, у одного з загиблих була тяжка черепно-мозкова травма, а в другого – колоті рани грудини та легень. Після цих тортур українським патріотам ще живим розітнули животи, насипали туди піску та кинули їхні тіла у річку.
Володимир Рибак з родиноюФото: Українська правда
23 квітня 2014 року дружина вивезла тіло вбитого чоловіка з міста Слов’янська до його рідного міста Горлівки Донецької області. Наступного дня на міському кладовищі поховали героя.
Степан Чубенко, Краматорськ
Степану Чубенку було тільки 16 років, коли його вбили влітку 2014-го року під Донецьком бойови "ДНР" за патріотичні переконання. Зараз ім'я героя носить школа в Краматорську, в якій він навчався, а у місцевому парку встановили меморіал.
У 2014-му школяр Степан Чубенко став учасником проукраїнського руху. Він брав активну участь у мітингах і, ризикуючи життям, на міській площі разом із активістами зняв прапор "ДНР". Пізніше - виїхав до Києва.
"Коли Краматорськ звільнили, ми просили його повернутися. Стьопа взяв квитки через Донецьк, а не Харків, але нам про це не сказав. У ньому це було – не хвилювати, щоб не переживали, "приїду – і все". Там, у Донецьку, його "взяли" прямо на вокзалі. Кажуть – за шарфик "Карпати" і синьо-жовту стрічку", - згадує мама Сталіна Чубенко.
Степан Чубенко
Хлопець грав у футбольній команді "Авангард" і був воротарем. Після загибелі клуб закріпив за Степаном #1 назавжди.
Свої в Telegram 
