Слишком понятно, чья это земля. Как люди с востока Украины реагируют на новую волну агрессии РФ
Люди родом с востока, жители и переселенцы отреагировали на эскалацию конфликта на востоке и российскую агрессию. Признание Россией "ЛДНР" независимыми государствами, а также выступление президента Владимира Путина вызвали шквал публикаций от земляков. Мы собрали высказывания разных людей - IT-директора в Калифорнии, журналистов-переселенцев в разных городах Украины, директора студии танцев в Славянске и других.
Анна Шувалова: “Просто прошу — отъебитесь от нас”
Управляющий партнер венчурной студии Pawa | Мариуполь - Стэндфорд, Калифорния | Facebook
Я — русскоязычная украинка. Из Мариуполя. Мои родители живут в 20 км от линии разграничения. Мой брат воевал добровольцем в 2014-2016 и готов воевать сейчас. Воевать за нашу свободу и за нашу страну. Я — тот человек, который всю свою жизнь положил на то, чтобы построить будущее независимой Украины.
Я, как и многие другие украинцы, просто прошу — отъебитесь от нас. Мы — умная, свободолюбивая, самостоятельная нация. Наш выбор может показаться неочевидным. Наши действия не всегда рациональны. Наш путь — часто противоречив.
Но мы никогда и никому не позволим нивелировать нашу историю и отрицать нашу национальную идентичность.
Кто придет к нам с мечом, от меча погибнет.
Олексій Овчінніков: “Перерва закінчилась! Ласкаво просимо до другого тайму!”
Засновник центру танцю “Грація | Слов'янськ | Facebook
В мене немає страху, є відчуття повернення до 2014-го. Ніби початок другого тайму. Так, я не воював на фронті, але в мене був свій фронт у Слов‘янську, і це теж була війна.Війна за серця і душі.
Чого тільки ми тоді не робили: громадські простори, культурні івенти та фестивалі, нові бізнеси та робочі місця, волонтерство та участь у політиці — ми як могли повертали місто та Україну до життя. Але кожна добра новина зі Слов’янську тоді давала надію всій Україні, що все буде добре. Що якщо щось добре виходить навіть у Слов’янську, то обов’язково вийде і у всієї країни.
Пам’ятаю ту шалену підтримку, яку виказували люди з кожного куточку нашої неньки… Це було неперевершено. Ця підтримка була паливом, на якому ми трималися кілька років. Ну що ж, перерва закінчилась!
Ласкаво просимо до другого тайму! Вистояли перший, вистоїмо і другий, тим паче ми вже почали забивати.
Олена Розвадовська: “Все, що відбулось вже заподіяло непоправної шкоди тисячам дітей”
Засновниця БО “Голоси дітей” | Київ | Facebook
“Дуже страшно, я хочу виїхати”, - пише нам школяр Міша.
“Прошу маму забрати мене звідси”, - пише школярка Маша.
“Ребенок очень напугался, лица не было, сегодня спит целый день, домой не вернемся пока”, - каже мама, у двір якої сьогодні прилетіло і все це на очах у дитини.
“Не может спать, кошмары…”, - каже інша мама.
Це все деякі уривки тільки сьогоднішнього дня. Наша команда цілодобово на зв'язку з людьми, які зараз під ударом на лінії фронту. Усе те, що відбулось буквально за останні кілька днів, вже заподіяло непоправної шкоди тисячам дітей.
Ми реагуємо у своїх максимальних можливостях, але що буде завтра — не розуміємо. Сподіваємось почути щось більш конкретне від Мінсоцполітики та інших відповідальних органів влади.
Станислава Орловская: “Становится слишком понятно, чья это земля”
Операционный директор фонда “Життєлюб” | Донецк-Киев | Facebook
На видео верба, которую я посадила рядом с домом в Донецке. Мне было 13 лет. Сняла в 2017 году, поднимая телефон вверх с высоты собственного роста. Вот такое высокое выросло дерево.
Сегодня во мне поднимается ярость. Непродуктивная. Как непродуктивный кашель. То ли слезами, то ли кровью.И уже не потому что погибли мои друзья. Уже не потому, что я не могу вернуться домой. Уже даже не потому что я не могу съездить на могилы к родным. Сегодня мне яростно, потому что мама плачет из-за этого уёбка. Моя мама плачет, а я ничего не могу сделать. Столько смертей уже. И теперь. Как всегда последней. Надежда.
Кстати, вербу мы сажали с бабушкой Надей. Веточки, которые мы на Вербное Воскресенье поставили в вазу, к Пасхе пустили корни.
Теперь каждую осень, в городе Донецке, на улице Независимости, листья моей вербы желтеют, а небо становится особенно бирюзовым. И нравится это кому-то или нет. Если стоя под моей вербой поднять голову вверх, то становится слишком понятно, чья это земля.
Александр Дмитриев: “Нет места роднее моего украинского Донбасса”
Управляющий партнер LD Agency | Покровск | Facebook
У моего отца в паспорте написано, что он русский. И у матери. Я в 90% случаев говорю на русском. Мой дед — полковник ВДВ РФ. И вроде бы выходит, что я русский.Но я — украинец.Меня никто не притесняет, не угнетает и не гнобит. Мой родной язык — украинский и русский.
Я — это мультикультурализм от Рахова на Закарпатье до Красного Луча на Луганщине. Я — это Океан Эльзы в донецком кафе в 2012-м и Марджанджа на вокзале Тернополя в 2018-м. Я — це моя велика і різна Батьківщина.
Від Лісової красуні, книжку про яку мені дала колись вчителька, до свіжого повітря вранці, коли ти молодий і п’яний, на схилах Дніпра. От терриконов моего родного Донбасса, где я набил не одну шишку на велосипеде, до дух захватывающих Карпат.
Я почти ровесник моей Украины. Я видел много стран, разных, богатых и бедных. Но нет места роднее дома. Нет места, роднее Украины. Нет места роднее моего украинского Донбасса.
Марина Курапцева: “Прийміть уже реальність, що питання ескалації виникло не сьогодні”
Журналістка | Єнакієво-Бородянка | Facebook
Мені також боляче. Але чого ще треба було очікувати від "людини", яка цинічно руйнує будинки на Донбасі, вбиває наших людей, вбиває дітей, яка вкрала наш Крим, кидає на підвали, катує українців? Яка "обнулила" президентські терміни й хоче керувати вічно?
Мені цікаво одне. Яку межу потрібно перетнути путіну, щоби світова спільнота не висловлювала глибоке занепокоєння, а нарешті зрозуміла, що вимога про нерозширення НАТО стосуватиметься вже Польщі, якщо, не дай Бог, він таки зжере Україну? Ну так, просто, якщо припустити таке? З'їв же він Білорусь, і нічо.
Гадаю, розраховувати нам потрібно лише на себе. Але наші люди впадають у крайнощі: або "ай всьо пропало", або "та ми путіна з рогатки вб'ємо з вікна, ми на своїй землі", або "то нас не стосується". Цікавтеся, що таке війна та її наслідки, нагугліть про тривожну валізку, тримайте документи всі в одному місці, тримайте готівку, майте запаси води, продуктів, медикаментів, навчіться надавати першу допомогу собі та іншим, продумайте декілька маршрутів самостійної евакуації на випадок повномасштабної війни. Прийміть уже реальність, що питання ескалації виникло НЕ сьогодні, війна у нас дев'ятий рік. Все це ви мали вже вміти та прорахувати вісім років як.
Час подорослішати, українці. Світ обговореннями на кухні та в телеграм-чатику не зміниш.
Олексій Фалін: “Я не визнаю жодних “ЛНР” або “ДНР”
Журналіст | Луганськ | Facebook
Я народився в Луганську.Переважну частину мого життя провів у тому місті.
Я не визнаю жодних "ЛНР" або "ДНР"! Не визнаю навіть Новоросію! Я категорично проти, щоб моє місто, з якого я мусив поїхати у 2014 через небезпеку створену РФ, загарбувала ця сама Росія.
Також я категорично заперечую натяки і заяви представників РФ, мовляв, росіяни та українці — один народ.
Свої в Telegram 
