Вбийте мене зараз! Цей репортаж з блокадного Маріуполя неможливо дивитися без сліз
Журналісти Associated Press Євгеній Малолєтка, Мстислав Чернов та Лорі Хіннант - єдині представники міжнародного медіа, які документують жахливі військові злочини в блокадному Маріуполі. Ці історії та фотографії могли б зупинити війну, якби у тих, хто її розпочав, була б хоч якась людяність.
У траншеї, яку поспіхом вирили в землі під час постійних обстрілів, лежать тіла дітей. 18-місячного Кирила, який отримав осколкове поранення в голову, 16-річного Іллі, у якого під час футбольного матчу на шкільному полі відірвало ноги під час вибуху, дівчини не старше 6 років, яка була в піжамі з єдинорогами, коли загинула від російського снаряда.
Фото: AP
Їхні тіла склали разом із десятками інших у братській могилі на околиці міста. Робітники кидають тіла якомога швидше, тому що чим менше часу вони проводять на вулиці, тим вищі їхні шанси на виживання. Хоча пізніше привезуть більше тіл: з вулиць, де вони всюди, з підвалу лікарні, де лежать дорослі та діти, чекаючи, щоб хтось їх забрав.Цей південний морський порт із населенням 430 000 людей став не тільки символом прагнення президента росії володимира путіна розгромити демократичну Україну, але також і запеклого опору на землі. Місцева влада підрахувала, що понад 2500 людей загинуло під час облоги міста, але багато тіл неможливо порахувати через нескінченні обстріли. Вони сказали сім’ям залишати загиблих рідних на вулиці, тому що проводити похорони занадто небезпечно.
Фото: AP
Навколишні дороги заміновані, а порт заблоковано. Їжа закінчується, росіяни не пропускають гуманітарний конвой вже тижнями. Немає електроенергії, а для того щоб випити води місцеві розтоплюють сніг. Деякі батьки навіть залишили своїх новонароджених у лікарні, сподіваючись вирватись з блокадного міста. Люди спалюють обрізки меблів у імпровізованих мангалах, щоб зігріти руки на морозі й приготувати усе, що в них є.
Фото: AP
Перші кілька днів вторгнення були знайомі місцевим жителям занадто добре. За словами заступника міського голови Сергія Орлова, тоді виїхало близько 100 тисяч людей, поки ще могли. Але більшість залишилися на місці, вважаючи, що вони можуть почекати.
“У 2014 році я відчувала більше страху, зараз я не відчуваю такої паніки, — сказала Анна Єфімова в коментарі AP, купуючи товари на ринку 24 лютого. — Паніки немає. Нема куди тікати, куди втекти?”
Фото: AP
На момент 27 лютого ситуація почала змінюватися, коли до міської лікарні приїхала швидка допомога з маленькою нерухомою дівчинкою, якій ще не було 6 років. З нею прийшов її поранений батько з перев’язаною головою, а мати сильно плакала біля машини швидкої допомоги.
Лікар, який накачував кисень дівчинці, подивився прямо в камеру журналіста AP і вилаявся.
“Покажи це Путіну. Очі цієї дитини і лікарів, які плачуть”.
Вони не змогли її врятувати. Її поховали в братській могилі.
Фото: AP
Коли лютий закінчився, почалася облога. 2 березня група підлітків зібралися на шкільному полі щоб зіграти у футбол, ігноруючи небезпеку. Вибухнула бомба, відірвавши ноги 16-річному Іллі. У той день все було проти нього й міста: електрика і зв’язок зникли, а медикам залишалось тільки здогадуватися, які лікарні ще можуть приймати поранених і якими дорогами туди можна доїхати. Іллю не вдалося врятувати.
Фото: AP
4 березня в реанімаційному відділенні опинилася ще одна дитина — Кирило, якому до голови потрапив уламок. Мати й вітчим загорнули його в ковдру. Вони сподівалися на краще, але сталося найгірше. “Чому? Чому? Чому?” — запитувала в коридорі лікарні Марина Яцько, мати Кирила.
Фото: AP
Вона розгорнула ковдру навколо свого неживого сина, щоб востаннє поцілувати його та вдихнути його запах. Це був день, коли темрява “програла” світлу. Українське телебачення та радіо припинили мовлення. Натомість скрізь транслювали російські новини, які описували зовсім не те, що насправді відбувалося в Маріуполі. Настрій в місті змінився. Полиці продуктових магазинів швидко спорожніли, а мешканці Маріуполя вночі ховалися в підземних укриттях.
Фото: AP
9 березня звуків російських винищувачів у Маріуполі було достатньо, щоб люди благали про укриття. Літаки гуркотіли по небу, цього разу знищуючи пологовий будинок. Вони залишили біля нього вирву, глибиною як двоповерховий будинок.
Рятувальники тягнули вагітну жінку через уламки та сніг, коли вона гладила свій закривавлений живіт і кричала "Вбийте мене зараз!".
Дитина народилася мертвою. Через півгодини померла і мати.Інша жінка, Мар’яна Вишегірська, народила дівчинку Вероніку наступного дня під звуки снарядів. Зіткнувшись із осудом з боку всьому світу, російські чиновники заявили, що пологовий будинок був захоплений ультраправими українськими силами для використання в якості бази.
Фото: AP
Через два дні після народження Вероніки чотири російські танки зайняли позицію біля лікарні, яка потрапила під снайперський вогонь. У цей час Анастасія Єрашова плакала і тремтіла, тримаючи на руках сплячу дитину. Обстріл щойно вбив її іншу дитину та племінника.
Фото: AP
За словами лікаря та місцевих чиновників, на початку цього тижня російські війська повністю захопили будівлю і тримають в заручниках медиків та пацієнтів. Заступник міського голови Сергій Орлов передбачив, що скоро може стати ще гірше.
Фото: AP
"Наші захисники будуть захищатися до останнього патрона. Але люди вмирають без води та їжі, і я думаю, що в найближчі кілька днів ми будемо рахувати сотні й тисячі смертей”, — заявив Орлов.
Свої в Telegram 
