У Маріуполі помер відомий краєзнавець Сергій Буров. Він створив 1000 випусків передачі про місто
У Маріуполі помер Сергій Буров - історик, краєзнавець, письменник, кінематографіст. Своє життя Сергій Давидович присвятив вивченню історії рідного міста. Більше 30 років він працював у металургії, писав статті та робив все, аби пам’ять про Маріуполь не зникла.
Любов до Маріуполя чоловіку прищепила його мама Олександра Петрівна. Семирічним хлопчиком разом із нею він вперше відвідав місцевий краєзнавчий музей. Пізніше вона подарувала йому книгу «Маріуполь та його околиці», яка і стала вікном у вимір рідної землі.
Народився Буров у 1937 році. У 1960 закінчив Маріупольський металургійний інститут. Технологом, головним спеціалістом по сталеплавильному виробництву на «Азовмаші» він працював більше 35 років. А ввечері, після виснажливої роботи, писав нариси у місцеві газети або робив нотатки для майбутніх книг.
Сергій Буров з друзями, 1964 рік.
У студентські роки брав участь у аматорській кіностудії, яка знімала щоквартальний кіножурнал «Приазовский экран». Цей кіножурнал показували перед фільмами у місцевих кінотеатрах. Цей досвід він переніс на телебачення. З 24 липня 1994 року Сергій був автором телепроекту «Мариуполь. Былое». У якому розповідав малопомітні, але важливі з точки зору історії, дрібниці про перлину Азовського узбережжя.
У статті для сайту «Старый Мариуполь» Сергій Давидович згадував, як виникла ідея створити перший сюжет.
«У 1994 році в одному з випусків програми «Дзеркало» ведучий говорив, що багато міст України мають своє дерево-символ. Наприклад, у Києва – каштани, а у Маріуполя такого немає. У цей час у нас на вулицях зацвіли акації, яких у нашому місті дуже багато. Я зателефонував на телеканал і розповів, що є у Маріуполі дерева, які символізують наше місто, і запропонував розповісти про це. Так вийшов в ефір сюжет про акції, що квітнуть на вулицях, супроводжуваний віршами маріупольських поетів».
Сюжет переріс у цикл передач. За весь час виходу проекту написано і відзнято разом з фахівцями телеканалу «Сигма» 983 випуски. Зараз вони відцифровані, їх можна подивитись на YouTube.
«Співпраця із Сергієм Давидовичем була серйозною школою роботи з короткометражними фільмами, якими, по суті, є випуски цієї програми. Він під час їхньої підготовки завжди спирається на історичні факти, джерела, спогади людей старшого віку, співпрацює з музеями міста. Дуже ретельно та скрупульозно підходить до підбору матеріалів. Можна сказати, що завдяки цій програмі я відкрив для себе невідомі сторінки історії нашого міста», - згадує головний редактор «Сигмы» Андрій Василенко.
Містянам чоловік відкривав двері у світ минулого. Де знаходилась у Маріуполі «пивна Гітлера», як працювало радіо у Другу світову та як звали маріупольчанку вигравшу чемпіонат світу з баскетболу знав лише він. Свої доробки він перетворив у 5 книг. Статті, записки, особисті архіви стали основою книги «Мариуполь и мариупольцы». В ній пан Сергій згадував воєнне та післявоєнне дитинство, видатних містян, проводив паралелі між старим та сучасним містом. З інших його книг ми можемо дізнатись про життя художника Архипа Куїнджі, маріупольську театральну сцену та трудолюбивих працівників Азовсталі.
Сергій Буров до останнього подиху залишився вірним місту свого дитинства. Помер у блокадному Маріуполі.
Свої в Telegram 
