Анна Тузова допомагала дітям з аутизмом на сході. А після евакуації робить це у Кракові
Засновниця центру допомоги дітям з особливостями розвитку “Промінь” вимушено залишила Костянтинівку через повномасштабне вторгнення. У приміщенні центру вже немає вікон через ракетний обстріл. Анна ж продовжує допомагати дітям та родинам вже в іншій країні.
Евакуація зайняла 8 днів. У Польші витратила $5000 на новий центр
“Є багато досліджень, які свідчать про взаємозв’язок сильного стресу в матері та розвитком у дитини аутичного спектру. Обставини того року дійсно змушували відчувати вагітних жінок величезну напругу: хтось втратив житло, у когось загинув чоловік, хтось потрапив під обстріли. Це не лише моє відчуття, що 2014-й рік потягнув за собою народження великої кількості дітей з неврологічним статусом”, — розповідає Анна через відеозв’язок. Зараз вона знаходиться у Польщі зі своїми дітьми.
23 лютого вони з родиною зібрали валізи і навіть спали в одязі — відчували, що може статися найгірше, треба буде швидко збиратися. У той же день вона, її чоловік та двоє дітей поїхали в західному напрямку машиною: спочатку доїхали до Дніпра, де залишився чоловік, а потім зупинилися у друзів із Прикарпаття і, з рештою, поїхали до Кракова. Дорога з Костянтинівки до заходу України зайняла 8 днів через великі затори, блокпости і комендантську годину. Польський кордон родина перетнула за 15 годин — це, за словами Анни, “ще непогано”.
У Кракові жінка склала резюме англійською і почала шукати роботу за спеціальністю, але усі відмовляли їй через незнання польської мови. Пізніше їй пощастило познайомитись з літньою парою поляків, які хотіли допомогти українцям.
“Двоє синів цих людей зібрали $5000 у США і сказали, що я можу витратити їх на що завгодно. Ці гроші я вирішила використати для оренди робочого приміщення і зарплати для фахівців. Через Facebook я знайшла інших спеціалістів: дефектологиню з Харкова і ABA-терапевтку (прикладний аналіз поведінки — Свои) з Житомира. Також я знайшла приміщення, де зараз знаходиться діючий центр допомоги дітям з аутизмом. Їхній робочий день починається з 13:00, тому ми орендуємо приміщення на чотири години з 9:00”, — розповідає Анна.
У польському місті заняття з Анною на постійній основі відвідують 15 дітей — здебільшого вони всі приїхали з гарячих точок або окупованих територій України. Ці діти з аутизмом постійно чули вибухи і перебували в підвалах. Як зазначає жінка, у більшості дітей відбувся значний відкат у набутих навичках.
Наприклад, якщо до 24 лютого дитина тільки навчилася розмовляти, то зараз вона вже не говорить. Якщо тільки навчилася писати або вивчила літери, то вже забула їх. Анна розповідає, що хлопчик з найбільшим регресом залишався з мамою в Бородянці під час окупації. У нього мало бути спеціальне харчування без глютену, але 3 тижні його мама не могла дістати навіть звичайного хліба. На думку жінки, після війни у неї та її колег буде дуже багато робити, бо зараз навіть нормотипові діти стикаються з великим стресом. Але вони цього не чекають і працюють вже зараз.
Втратила дім у Донецьку, а тепер під обстріл потрапив центр
Саму ж Анну підштовхнули до такої діяльності проблеми з її власним сином, якому поставили діагноз “Синдром гіперактивності та дефіциту уваги”. Тож вона присвятила останні 5 років життя роботі з дітьми із особливостями розвитку: затримкою мови і розвитку руху, аутичним спектром тощо. Допомагаючи синові, Анна знайшла дієві методи і вирішила перетворити це на свою справу. Для цього жінка отримала другу освіту і відкрила центр допомоги дітям з аутизмом “Промінь” у 2018 році в Краматорську. До цього моменту в Донецькій області не було жодного подібного закладу.
Центр, де працювала Анна та 5 інших фахівців, зупинив свою діяльність 24 лютого 2022 року, бо уся команда виїхала з Донецької області. А вже в березні внаслідок ракетного обстрілу приміщення залишилось сильно пошкодженим: вилетіли всі вікна, постраждали меблі та інвентар. Та це не перший військовий досвід Анни та її родини — в перший раз вони поїхали з Донецька 8 років тому.
У січні 2014-го року Анна, її чоловік та двоє дітей тільки переїхали до обласного центру в нову квартиру, у якій до цього робили ремонт пів року. У їхній квартирі нічого не змінилося з того моменту, коли вони залишили її навсені 2014-го.
“Коли ми виїжджали, я навіть залишила на сушильці маленький одяг нашої 8-місячної доньки. Мені було цікаво, скільки їй буде років, коли ми зможемо повернутись. Увесь цей час ми оплачували комунальні послуги, бо сподівалися повернутися, але перестали це робити рік тому”, — згадує жінка.
Анна Тузова з родиноюФото: Facebook, Anna Tuzova
Родина була вимушена поїхати до Костянтинівки через окупацію Донецька навесні 2014-го року. Анна ж розпочала своє навчання у 2015-му році, щоб допомогти синові. З того часу до неї почали звертатися різні люди, аби вона ділилася своїм досвідом допомоги дітям з особливостями розвитку. Це надихнуло її відкрити власний кабінет, куди родини могли б звертатися за допомогою, а згодом і центр “Промінь”.
Вона згадує, що переважно центр відвідували діти з Донецької області, але на літні інтенсиви також потрапляли родини з Великобританії, Швеції й Канади. Усього через “Промінь” пройшло близько 60 дітей. Засновниця центру зазначає, що переважна більшість з них були або народжені у 2014 році, або знаходились в утробі матері в цей період.
“Бувають дні, коли я падаю, ридаю і зовсім не маю сил. Але потім я кажу сама собі, що моя робота потрібна. Я — відносно щаслива людина, бо можу працювати і жити. Можливо, це дивно прозвучить, але зараз мені все одно, чи прилетить завтра ракета до мого дому. Навіть попри те, що ми роками відкладали гроші в його будівництво. Найважливішим зараз є наше об’єднання як українців і життя моїх близьких. Нам тепер не потрібно багато”, —розмірковує Анна.
Вона із сумом зазначає, що більшість українських родин планують залишатися в Польщі через кращі умови для дітей з особливостями. Також вона звертає увагу на велику підтримку поляків.
“Варшава була такою ж зруйнованою війною, як зараз Маріуполь. У Польщі ще живі люди, які бачили Другу світову війну на власні очі і передавали пам’ять про неї своїм дітям і онукам. Тож вони дуже добре розуміють, що зараз відбувається”, — каже вона і додає, що місцеві дуже пишаються українською армією. Адже, на думку Анни, поляки бояться війни — не впевнені, що “зможуть боротися так, як українці”.
Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів
Свої в Telegram 
