Даша і Стас втратили все у Маріуполі. Але не здалися — і відкрили суші-заклад BLUEFIN у Львові

24 лютого люди у Маріуполі все ще замовляли суші

До 2014 року Дар’я працювала в міліції, а Стас — шеф-кухарем у Донецьку. Коли почалися бойові дії, їхній першій дитині був 1 рік і 10 місяців. Дар'я каже, вони рятувалися як могли, і завжди обирали сім’ю, тому обидва вирішили не повертатися на роботу і скоріше їхати з міста.

Коли Дар'я розповідає про український Донецьк і життя там до 2014 року, у неї блищать очі і вона посміхається: “Я ніколи не помічала Маріуполь, бо ми просто приїжджали до моря — і все. Тоді, до 2014, український Донецьк дуже сильно розвивався”.

“Там було дуже добре. Я навіть не знаю, як це описати, але мені дуже подобалося в українському Донецьку і зараз я б дуже хотів туди повернутися...”, — ділиться Стас.

У Маріуполі родина поступово адаптувалася і за якийсь час разом з друзями відкрила заклад на Лівому березі міста.

“Мій чоловік вже 12 років працює в сфері японської кухні, він шеф, це його життя. Тож ми захотіли відкрити щось своє. Саме так почалася наша з друзями спільна історія — суші-заклад BLUEFIN в Маріуполі”.

За словами Стаса, спочатку попиту не було, але потім клієнти почали пробувати їхні страви та повертатися знову.

Ми відкрилися і почали допрацьовувати певні нюанси, наприклад, тоді ще не було сайту

“Робили акцент на тому, що в нас було багато начинки і мало рису. Саме цим ми почали підкорювати людей, і тому в нас з’являлися постійні клієнти. Цікаво, коли ми виїжджали з Маріуполя 24 лютого люди в цей день ще робили замовлення. Стріляють, а люди замовляють суші”.

На Лівому березі, каже Дар’я, заклад відпрацював пів року, а потім родина відкрила ще один у центрі, біля пологового будинку. Через повномасштабну війну він там не пропрацював навіть двох місяців.

Заклад Bluefin у Маріуполі

Львів зустрів дуже тепло: допомагали зі всім, що нам було необхідно

“За день до того, ми ще з хлопцями жартували про те, що нічого не буде”, — з сумною посмішкою на обличчі каже Стас. А 24 лютого сім’я прокинулася о п’ятій ранку від потужних вибухів. Пригадуючи те, що відбувалося в Донецьку у 2014, Дар’я зрозуміла, що треба рятуватися в цей же день: “Якщо ми не врятуємось зараз, то ми не врятуємось вже ніколи”.

Родина вирушила до Запоріжжя, а за якийсь час вирішили сісти на евакуаційний потяг і рушати на західну Україну.

У Львові Даша і Стас поступово адаптувалися та шукали всі можливі варіанти, як оперативно відкрити свою справу у новому, незнайомому місті. Стас волонтерив кухарем.

“Нам не було до кого їхати у Львів. Просто вийшли на залізничному вокзалі і почали шукати житло. У перший день нашого перебування у Львові на вулиці ми познайомилися з людиною, яка, дізнавшись нашу історію, запропонувала нам пожити в нього хоча б два тижні, щоб ми прийшли в себе. Тоді я постійно плакала, була в шоці.

Чоловік одразу знайшов роботу кухарем, так поступово почали з’являтися контакти постачальників. Зрозуміли, що хочемо відкривати свій заклад. Коли знайшли приміщення і приїхали подивитися на нього, зрозуміли що хочемо займатися нашою справою саме тут”, — каже Даша.

На думку Стаса багато чого в новому місті залежить від людей, тож великим підсиленням для сім’ї стали львів’яни, які різними способами намагалися допомогти.

“Львів’яни — це супер. Я не очікував, що нас у Львові будуть так зустрічати. Люди допомагали і з квартирою, і з продуктами і всім, чим тільки можна”, — розповідає Стас.

Перший маріупольський концепт у львівському закладі

Сім’я приїхала до Львова на початку березня, а свій заклад BLUEFIN відкрили вже 20 травня.

Даша каже, коли вони з чоловіком зайшли у приміщення вперше, на стіні побачили велосипед, який вирішили не знімати і зробити еко-стінку з кумедним настроєм. Інша стіна зустрічає атмосферою Маріуполя, бо там вже розміщені мушлі, зображення моря і шлакової гори з міста Марії. Так родина Дмитрієвих хоче, аби відвідувачі могли побачити Маріуполь, а ще зберегти про нього пам'ять не лише в уяві, а й передати у дрібничках у закладі.

Третя стіна — про єдність всієї України. На ній Даша і Стас хочуть розмістити карту України з головним посланням: “Всі українці єдині і взаємодопомога зараз — це найвище, що варто давати один одному”.

Даша мріє, щоб колись в їх закладі за одним великим столом сиділи разом люди зі Львова, Тернополя, Донецька, Запоріжжя, Миколаєва й інших міст.

У закладі Стас відповідає за страви і кухню загалом, Дар’я — за адміністрування та все інше.

“Чому саме така кухня? Бо ми знаємося на цьому, а те, що ми знаємо — ми маємо демонструвати. За допомогою наших ролів, суші та удонів ми хочемо дати людям можливість доторкнутися до того українського Маріуполя”, — каже Дар'я.

Поки зал у закладі не працює, але дуже активно працює режим "на виніс". Даша каже, люди, дізнаючись їх історію, телефонують з різних регіонів України, щоб підтримати.

Був якось такий випадок, коли людина телефонувала з іншого міста і пропонувала оплатити замовлення, щоб ми потім комусь його подарували — навіть так нас хотіли підтримати

Розповідаючи про себе, Даша згадує, що її найбільша мотивація для неї — бажання жити. Для Стаса ж мотивацією є велике бажання діяти, незважаючи ні на що.

Понад вісім років Даша і Стас постійно рятуються, тому вони поспішають жити, і постійно намагаються пробувати створювати своє.

Даша каже: щоб адаптуватися в новому місті треба, перш за все, дізнатися, хто тут живе. Варто звертати увагу на історію міста, наприклад, вона дуже захоплюється містом Лева, бо відчуває історію України на кожному кроці, у кожній вулиці. А Стас додає, що далі важливо знаходити друзів, спілкуватися і говорити про свої ідеї. Родина впевнена, що люди точно допоможуть.

“Якщо чогось хочеш — пробуй і не бійся. А ще варто пам’ятати, що кожен має робити ту справу, яку любить”, — каже Даша.

“Щоб вийти з цього атрофованого стану треба розібратися в собі і зрозуміти, де ти є зараз, треба знайти щось, що витягне зі стану апатії та подарує ресурс. Головне пам’ятати, що в єдності наша сила і дуже важливо підтримувати нашу країну завжди”, — підтримує її Стас.

Якщо ви хочете підтримати бізнес Даші та Стаса, замовляйте страви на bluefin.com.ua.

***

Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів.

18-річний Павло ледь не загинув від російської міни. Він допомагав евакуювати людей на сході

Дмитро Чичера зник безвісти в Маріуполі. Він організував головний пункт волонтерів в блокаді

Ці бронежилети UKRTAC створюють в Києві, щоб захистити життя наших воїнів. Репортаж з виробництва