З мене діставали осколки, а мого сина в цей час поховали. Мені навіть не сказали, що він загинув
На подвір’я Оксани Савюк із Лимана кілька російських снарядів прилетіли на Великдень. Коли бігли ховатися у погріб, загинув чоловік. А жінка разом із 13-річним сином отримали важкі осколкові поранення. А потім кілька годин стікали кров’ю, чекаючи, щоб закінчилися обстріли і приїхала швидка. Хлопчика не врятували, а от Оксана, переживши майже десять операцій, вибралася із «того світу».
Смертельний обстріл на Великдень
До повномасштабної війни 40-річна Оксана працювала у Лимані кухарем в ресторані, а чоловік – на залізниці. Виховували трьох синів – 13-ти, 18-ти та 19-ти років. Мали город та невелике господарство.
«На життя вистачало, – каже жінка, – складали гроші на освіту синам і будували плани на майбутнє, поки в одну мить нам все не перекреслив «російський мир».
Це був великодній ранок, пригадує Оксана. Ні сирени, ні вибухів не було. Сім’я мирно спала, коли їхній будинок раптово затрясло і вмить почали летіти шибки та меблі. Зірвавшись з ліжок, родина побігла на вулицю, щоби сховатися у погребі.
«Я взагалі спочатку не розуміла, що відбувається. Вийшло, що ми не встигли сховатися. Зірвалися спросоння, вибігти з хати і прямо на нас почали летіти міни, – розповідає Оксана. – Я почула, як чоловік голосно крикнув: Ай! Це були його останні слова. Прямо на наших з сином очах його вбило, а мене відкинуло. І такий густий дим піднявся, взагалі нічого не було видно. Я тільки чула, як кричав малий».
Оксана та її син отримали численні осколкові поранення. Їх напівпритомних до погреба дотягнула мама жінки, яка першою встигла сховатися, хоча теж була поранена. Старенькій потрапив осколок у шию.
«Ми в погребі лежали дуже довго. Ми викликали швидку, але вони сказали, що не виїдуть, поки на закінчаться обстріли. Ми напевно 2-3 години чекали, стікаючи кров'ю. Уявіть, як це? У мене на руці все було вирвано, а сину ніжку заділо і прямо біля серця потрапив осколок, – говорить крізь сльози Оксана. – Першими приїхали рятувальники, не швидка. Завантажили нас у машину і повезли до лікарні. Я постійно думаю про те, скільки часу було втрачено... Можливо, сина би врятували, якби допомога була надана раніше. Ох... які це страшні думки, як вони мене мучать».
Лікарі намагаються врятувати руку
Оксану повезли до лікарні у Краматорськ, а бабусю з онуком забрали до Слов’янська.
Та врятували 13-річного юнака вже не змогли, у лікарні він помер. Розказати про це жінці, життя якої теж висіло на волосині, хоча і була при тямі, рідні наважилися лише на четвертий день після похорону.
«Мені зробили операцію у Краматорську – дістали осколки із печінки, а наступного дня відвезли у Дніпро. Там теж одразу взяли на операційний стіл. Уявляєте, мені робили операцію, а в цей час ховали мого сина. Я кілька днів не знала, що він помер, аж поки сестра не сказала. Але я відчувала... відчувала щось погане. Думаю, що кожна мама відчуває, якщо з її дитиною біда, – говорить вбита горем жінка. – Я дуже важко це переживала. Пила сильні таблетки, щоби з розуму не зійти, психологи до мене приходили. Взяла себе в руки лише заради двох старших синів. Вони приходили до мене у лікарню і дуже просили, щоби я жила».
Оксана отримала поранення печінки, черевної порожнини з важкою внутрішньою кровотечею, травми грудної клітки та сильні поранення кінцівок. Найбільше постраждала ліва рука. У Дніпрі, – каже жінка, – лікарі наполягали на ампутації кінцівки, але постраждала не погодилася. Пояснює – відчувала пальці, тому вірила, що кінцівку можна відновити.
Рятувати руку мешканці Лиману взялися лікарі зі Львова, куди жінку доправили евакуаційним потягом. З нею працювали десятеро лікарів Центру хірургії Першого медичного об’єднання міста. Медики провели шість важких оперативних втручань. Зокрема, вкрай складну пластичну операцію з переміщення частин м’яких тканин передпліччя у зону пораненого ліктя.
«Із Дніпра постраждалу привезли до нас із серйозними післяопераційними ускладеннями. Відбулося інфікування рани на лівій руці, що призвело до масивного дефекту тканин та оголошення металевої пластини, якою фіксувалася кістка. Це дуже серйозне ускладнення, яке зазвичай потребує видалення металевої фіксуючої пластини, очищення рани та повторного встановлення платини. Проте, ми після очищення рани провели досить складну пластичну операцію - перемістили частину м'яких тканин з нижньої третини передпліччя на рану і, на щастя, рана почала загоюватися», – пояснює завідувач відділення хірургії Центру хірургії Першого медоб’єднання Львова Гнат Герич.
Попереду Оксану Савюк чекає реабілітація, проте медики уже впевнено говорять – руку жінці вдалося врятувати. Після виписки із лікарні лиманчанка планує їхати до Полтави, куди евакуювалася її родина. Оксана каже: понад усе хоче, щоби закінчилася війна, бо хоче поїхати на могили до сина та чоловіка.
«Чоловіка поховали у Лимані. Середній син мені розказував, що зарили хутко як собаку і втікали з кладовища, бо були обстріли. А молодшого сина навіть не змогли відвезти додому. Він похований у Слов’янську», - каже крізь сльози Оксана.
Свої в Telegram 
