Данило Клименко евакуювався з Костянтинівки до Черкас. І знайшов однодумців через любов до музики
Данило Клименко — 26-річний айтішник і гітарист з Костянтинівки. Свої поговорили з ним про евакуацію до Черкас, інтеграцію переселенців, заняття музикою під час війни і те, як знайти нових знайомих у будь-якому новому місті.
Намагався жити, як раніше
23 лютого, перед тим як лягти спати, я побачив пости з Телеграм-каналу вагнерівців з надписом: “Zаходим”. Тоді мене це дуже сильно здивувало. 24 числа я вже прокинувся від звуків вибухів у Костянтинівці. Спочатку нічого не зрозумів і не міг повірити, а потім знайшов на YouTube те саме звернення Путіна, в якому він оголосив “початок спецоперації”. Я побачив у його очах таку ненависть до нас і подумав: “За що це все?”. Але одразу прийшло розуміння, що потрібно діяти по ситуації.
У найперші дні повномасштабного вторгнення я підписався на усі можливі новинні канали і постійно їх читав. У Костянтинівці я був до квітня. Продовжував працювати, ходив до місцевого волонтерського штабу, щоб допомагати. Я намагався зберігати мій типовий спосіб життя і звичний ритм, бо морально зломлена версія мене точно не допомогла б країні.
Мені здавалося, що в нашому місті було спокійно. Цікаво було спостерігати за тим, як мої улюблені місця пристосовувалися до нової реальності. Але я не хочу запам’ятовувати їх такими: обкладеними мішками з піском і безлюдними.
Евакуація до Черкас та пошуки "спільників"
Перші місяці повномасштабного вторгнення мені здавалося, що в нашому місті бойових дій не буде. Втім ми з родиною розглядали два сценарії, за яких ми поїхали б з Костянтинівки: захоплення "Азовсталі" і наступ на Ізюмському напрямі. Коли це сталося, ми підготувалися до евакуації. До того ж, платіжна система, якою я користуюся на роботі, була заблокована у Донецькій і Луганській областях через санкції, тому це також було важливим фактором.
Я одразу ж вирішив вивезти батьків. Як майже всі люди зі сходу, ми з батьками і дівчиною хотіли їхати до Дніпра, але на той момент місто вже було переповнене. Так ми прийняли рішення їхати до Черкас, хоча там у нас майже не було знайомих.
У Черкасах нас зустріли дуже добре — ще в жодному місті мені не було так комфортно. Хоча до повномасштабного вторгнення я взагалі нічого не знав про це нього. Тож перший час ми намагалися принаймні познайомитись з Черкасами.
Десь через два місяці я вирішив почати заводити там нових нових знайомих. Я спостерігав за місцями, де збираються молоді люди. Одним з таких місць став заклад The Room, де я познайомився з більшістю моїх нових друзів. Там я зустрів хлопця Яна, з яким постійно віталися майже всі відвідувачі кав'ярні. Виявилось, що він гітарист, як і я, тож я просто взяв і написав йому в соціальній мережі.
Мені здається, що дуже важливо мати своє захоплення і справу життя. Це точно допомагає соціалізуватися, а відмовлятися від такої переваги в житті як комунікація з людьми — дуже дивно. Як музикант я можу знайти спільну мову з музикантами в будь-якій країні й будь-якому місті. І так може бути в усіх сферах діяльності. Наприклад, так я знайшов групу, яка займається організацією мистецьких подій в Черкасах, і почав ходити на місцеві концерти.
На одному з таких івентів я познайомився з місцевим музикантом Владом Бєліком, виступ якого мені дуже сподобався. Виявилось, що він фіналіст "Голосу Країни" і якраз збирався робити благодійний сольний концерт (Влад Бєлік — музикант з Луганська, який переїхав звідти після початку війни на сході України — Свої). Влад запросив мене грати на гітарі в його групі — я одразу погодився. Тож, важливо зробити перші декілька кроків і познайомитись бодай з кимось, а далі все піде, куди треба.
У Черкасах Данило познайомився з Владом БєлікомФото: Особистий архів
Важливо не приділяти увагу ворогу
Зараз я менше приділяю часу особистим музичним проектам — за ці шість місяців було дуже важко зібрати себе до купи і займатися музикою як такою. Є відчуття, що в мене щось забрали, відірвали якусь частину. Не знаю, де її шукати і чи повернеться вона з перемогою України, але грати музику з живими людьми перед живою аудиторією мені завжди подобалось, і це може вивести мене з будь-якого складного стану.
Соціалізація і співпраця з іншими людьми точно допомагають у схожих ситуаціях. Тим паче зараз є дуже великий інтерес аудиторії до української музики, яка завжди була якісною. А в українських культурних діячів тепер є більше мотивації створювати музику, бо її дійсно будуть слухати люди. Це важливо, бо українці усвідомили, який вплив “невинне” прослуховування російської музики має на війну в Україні. Думаю, зараз важливо не приділяти увагу ворогу.
Раніше я постійно викладав нові відео і у мене було багато підписників серед іноземців. З початком повномасштабного вторгнення вони переживали, постійно писали — зараз це відбувається не так часто.
Це можна пов'язати з тим, що у людей на заході є "втома" через новини про війну в Україні. Але допоки люди цікавляться тим, що зараз відбувається в Україні, у цьому немає нічого поганого.
На мою думку, зараз дуже важливо почати говорити з людьми. Де б ми не знаходились, ми можемо знайти спосіб робити щось і допомагати іншим. Але починати потрібно саме із себе.
Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа — сильне суспільство», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів.
Свої в Telegram 
