Єва на зупинці обійняла військового, бо той схожий на татуся. Роман Кугій зник безвісти в Маріуполі
Роман Кугій – колишній боєць полку «Азов», мешкав в Маріуполі. З початком повномасштабної війни знову взяв зброю і у складі територіальної оборони став на захист міста. Останній раз він виходив на зв’язок 9 березня, а далі – тиша. До редакції Свої звернулася Олена Рибалко, колишня цивільна дружина Романа. Можливо, завдяки розголосу рідні зможуть дізнатися бодай щось про зниклого бійця.
Колишній азовець вступив до тероборони Маріуполя
Роман Кугій, 39 років, позивний Аспід, народився в Кременчуці. Останній раз дзвонив сестрі 9 березня з Маріуполя. Сусіди бачили його 12 березня у власній квартирі. У чоловіка багато татуювань. На верхній частині тулуба витатуювані слов'янські знаки. На руці – шкіра крокодила, на ліктях – Чорне сонце, на передпліччі – Перуниця.
Олена і Роман познайомилися Кременчуці в 2011 році. І після першого побачення почали жити разом.
«Рома молодший за мене на чотири роки, та я цього ніколи не відчувала. Він завжди був серйозним та зосередженим. Мені здавалося, що він міг перевернути світ, якщо йому треба».
В 2015 році у пари народилася донька Єва. В 2017-му Роман та Олена розійшлися. А через рік чоловік підписав контракт з «Азовом». Але через поранення в 2019-му році довелося звільнитися з полку. Довгий час чоловік знаходився в рідному Кременчуці на реабілітації. Після – повернувся в Маріуполь, де і мешкав до вторгнення російської армії, але контракт з «Азовом» не продовжив.
«Ми останній раз розмовляли 28 лютого. Рома зателефонував мені об 22.00, його голос був стривожений. На той час я з дитиною була у своїх батьків в Горішніх Плавнях. Він сказав, що вступив до тероборони. Шкодує, що в нас так все вийшло. Рома нібито прощався. Донці сказав, щоб слухалася матусю. Це перший раз за все життя, він Єві сказав про послух. Поки ми спілкувалися, я гризла пальці, щоб не плакати. Мала передчуття, що буде біда».
Чи є «Аспід» на «Азовсталі»?
Потім зв’язок із Романом зник. І лише 9 березня він подзвонив своїй молодшій сестрі. У розмові чоловік сказав, що води в місті немає, тому доводиться на вогнищі топити сніг.
«У березні обірвався зв’язок, і ми думали, що він на «Азовсталі». Дізнавалися через знайомих-волонтерів, чи є «Аспід» на заводі? Нам сказали так, «Аспід» є на «Азовсталі». Але ж Роман не був в «Азові», і, напевно, інша людина могла бути під цим позивним. Коли в середині травня бійці почали виходити з металургійного підприємства, його ніде не було ані в списках полонених, ані в списках вбитих. Я звернулася в Національну поліцію, де мені сказали, що Рома до жодної частини не приписаний. Тоді чому на фото, яке надіслав березні своїй сестрі, Рома був одягнений як військовий?»
Олена підписалася на численні групи в Telegram та Viber. Там вона шукала інформацію про Романа майже цілодобово – засинала о другій ночі, а просиналася вже в шостій ранку. Згадує, що цей досвід не забуде ніколи: зранку читаєш українські групи про їх злочини російської армії, а вже ввечері – теж саме в ворожих пабліках з тими ж фотографіями, де винуватими виставляють українську армію.
Сусіди кажуть, що Роман загинув у власній квартирі
В одній з таких груп вона знайшла сусідів, які сказали, що Роман начебто загинув у своїй квартирі. Що ще 12 березня чоловік повернувся додому. Поруч був обстріл і будинок на проспекті Будівельників загорівся.
«За словами сусідів, він допомагав сусідам виходити з будинку, а потім, чомусь повернувся і не вийшов. Після пожежі хлопці ходили туди, сказали, що Романа вже немає. І що потім приїхали МНСникі та забрали тіло. А ще ходили до сусідів та опитували їх, бо в квартирі була зброя. На цьому все обірвалося, бо сусіди не хочуть більше спілкуватися. Я не можу додзвонитися до МНС в Маріуполі, щоб дізнатися про долю Роми».
Потім Олена побачила в одній з російських газет статтю, в якій головним героєм був «Аспід» з «Азову». Але там не писали ані справжнього прізвища бійця, ані фотографії.
«Написала журналісту, що шукаю «Аспіда». Він відповів, щоб звернулася безпосередньо в редакцію. Але я так і не звернулася. В інтерв’ю людина поливала брудом «Азов», а я розуміла, що Рома не міг так відгукуватися про полк».
Ніколи стільки не молилася
Вже пройшло пів року з моменту, коли Роман останній раз подзвонив. Але Олена не втрачає надії знайти його.
«Мені було 19 років, коли не стало батька. Той біль завжди зі мною. Я дуже не хочу, щоб через це проходила наша донька. Зараз з Євою займається психолог. Влітку ми стояли в Кременчуці на автостанції біля колишнього «Амстору». Коло маршрутки стояло двоє військових. І один був з рудуватою бородою, вони чекали на відправлення маршрутки. Єва стояла і дивилася на них, і раптом каже: «Матусю, бачиш, он той військовий схожий на мого батька?» Я промовчала. А донька, не зводячи очей, продовжила: «Я його хочу обійняти». На мої вмовляння цього не робити, відповіла, що вона його запитає. І ось твоя дитина йде до зовсім чужого чоловіка і просить дозволу його обійняти. Що я робила в цей час? Я стояла і ревіла тихо про себе. Дякувати тому бійцю, він її обійняв, а потім поговорив з нею і купив морозива. Я підійти не змогла, очі були повні сліз. А дитина повернулася задоволена… Приїхав наш автобус, ми поїхали і більше не поверталися до тієї історії».
Олена каже, що ніколи стільки не молилася. За тих, хто в окупації. За тих, хто терпить тортури. За тих, кому боляче. За наших військових хлопців за дівчат. І за Рому. Хоче, щоб слова сусідів про його загибель були помилкою.
Якщо ви маєте якусь інформацію про Романа Кугія, напишіть Олені у Facebook.
Свої в Telegram 
