"Зараз нас найменше цікавить футбол". Фанат луганської "Зорі" про війну і український Луганськ

Що зараз відбувається з фанатським рухом луганської “Зорі”?

— Зараз фанатський рух "Зорі" найменше цікавить футбол. Звісно, ми вболіваємо, дивимось трансляції матчів, але футбол зараз далеко не на першому місці. Переважна більшість фанатів “Зорі” зараз воює в різних підрозділах. Частина хлопців займається волонтерством. Є хлопці, які ще до війни виїхали за кордон і звідти допомогають. Мій друг з Варшави нереальну допомогу у березні та квітні надавав — гнали гуманітарку, спорядження, дрони, тачки. Це завжди потрібно. Деякі люди корисніші там, аніж тут.

Чому немає зведеного підрозділу саме з луганських фанатів?

— Це важко. Ми намагаємось триматись разом, переводитись один до одного у підрозділи, але не виходить. Хтось хоче бути в піхоті, хтось в розвідці. Повномасштабна війна застала нас зненацька. Сталось так, що люди, де жили там і записались до лав ЗСУ. У Києві був — пішов в "Азов", у Одесі — в 36-ту бригаду. Куди встигли, туди встигли.

Перед інтерв’ю я почитав російські сайти і дізнався, що на боці росії воює фанатський підрозділ “Еспанйол”. Чому російські фанати йдуть на цю війну?

— В росії всі протестні рухи — футбольні фанати або право-, ліворадикальні елементи, підпорядковуються ФСБ. Працюють “на майора” і нічого з себе не представляють. Чому вони пішли воювати проти нас? Може, вони дійсно патріоти росії. Ну, і молодці. Хоч якусь позицію показали. Ще у березні у них не було взагалі ніякої позиції. Потім їх почали провокувати наші хлопці. Представники "Дніпра", "Динамо" записували їм звернення. Казали: “Може позицію якусь оберете”. Ось вони обрали. Але я не думаю, що це щось серйозне. Вони більше на камеру хочуть показати, що російські фанати теж вміють воювати.

Дивився інтерв’ю з росіянами, які воюють у лавах ЗСУ. Чи є росіяни у вашому підрозділі і чи ти взагалі їм довіряєш?

— У мене є знайомий росіянин. Він з "Азова". Я дуже добре до нього ставлюсь. Є ще один, який з далеких околиць росії. Він навіть літав у Маріуполь наприкінці березня. Цих людей я вважаю нормальними росіянами. Люди, які воюють за нас, вони кращі ніж ті, які нічого не роблять. Я погано ставлюсь до всіх росіян. Окрім тих, які зараз в Україні та щось роблять для нашої перемоги. Всіх інших росіян для мене не існує. Їх країна творить геноцид нашої нації прямо зараз, а вони нічого не роблять проти. Вони або вороги, або біомаса. Яка мені до них справа? Я їх за людей не вважаю.

Ти б хотів бачити Майдан у Москві? Чи мирні протести тебе влаштують?

— Я би хотів бачити криваве протистояння, громадянську війну. Я хочу, аби росія розвалилась. росія насправді імперія зі своїми колоніями. Вона постійно претендує на сусідні території. Я би хотів, аби вона розпалась. Мені було б легше. Навіть якщо ми переможемо у цій війні, не дуже хочеться жити з сусідом, у якого шизофренія і маніакальний синдром.

Чому ти у 2014 році обрав сторону України, а не так званої “ЛНР” і “русской весны”?

— У мене дуже вчасно пройшов процес самоідентифікації — національного самоусвідомлення. Це сталось у школі, у 9-10 класі. У цей період я почав цікавитись українською історією, літературою, культурою. Хоча до цього мене виховували на книжках про “мальчиша-кибальчиша”. У моїй сім’ї не дуже було з українською культурою. І взагалі в Луганську було 50 на 50. Здебільшого все населення російськомовне. Всі свята, навіть у школах, були з російським нахилом. Було мало українських шкіл. А якщо і були, то з лише з українськими класами.

Я почав ставити питання. Мене це почало харити. Я народився в Україні, живу в Україні. Мені все життя розповідали, що Бандера і Шухевич — страшні монстри, які їли дітей, представники Української повстанської армії розстрілювали вчителів, яких прислали з Донбасу на допомогу західним областям. Мені стало цікаво чому так. Я почав читати, дивитись документальні фільми про це. Все виявилось не так, як розповідали. І, звісно, фанатський рух зіграв велику роль. Була група людей, яка не велась на російські приколи, і патріотична. Це дивує. Тобі стає цікаво, чому вони так думають. І до 2014 року в мене не залишилось питань і сумнівів, яку сторону обирати.

Що відбувалось на луганському Євромайдані? Що там відбувалось?

— Це було весело і сумно водночас. Нас була купка проукраїнських активістів, які намагались хоч трохи перекинути ваги на свою сторону. І була велика зграя місцевої гопоти, які намагались нам протидіяти. Спочатку ми просто збирались на акції підтрими Майдану. Коли Янукович втік, пішла більш акивна конфронтація з опонентами. Почались розмови за “ЛДНР”, "Новоросію". Почались сутички і бійки. Наша задача була показати, що Луганськ це українське місто. Нам сильно заважали, сили були 1 до 10 за рахунок того, що кожні вихідні з’їжджались автобуси з ростовськими номерами. І ми спостерігали, як натовп з колорадськими прапорами рушає у наш бік. Особливо запам’ятався день народження Шевченка. Тоді сталась наймасовіша бійка у Луганську. Коли пройшов референдум стало стрьомно. У них зя’вилась зброя і почалась партизанщина.

Ти воюєш на запорізькому напрямку. Що там відбувається?

— Мені здається там трохи спокійніше, ніж на інших напрямках. Більш менш зрозуміла лінія фронту. Ми просто сидимо в обороні. З середини травня на нашій ділянці лінія не змістилась. Ми зараз відійшли, але коли були на позиціях, росіяни намагались прорватись, але в них нічого не вийшло. Зараз у них і сил немає на атаку.

Є в тебе поради для мобілізованих з Луганська і Донецька, як правильно здаватись у полон?

— Їм потрібно дзвонити на гарячу лінію Головного управління розвідки України і говорити, що вони хочуть здатись. Ну, або не стріляти у наш бік і складати зброю.

В яку частину тіла російський солдат або мобілізований в “ЛДНР” має собі вистрілити, аби не залишитись людиною з інвалідністю і не піти на війну потім?

— Мабуть, треба стріляти в сідницю збоку. Але я не знаю, куди треба вистрілити, щоб куля вийшла в дірочку. Можна зламати ногу. Будь-яка травма може призвести до інвалідності. Може, краще отримати інвалідність? Я думав про мобілізацію на окупованих. Що робити якщо тебе мобілізували? Ти йшов по Луганську за пиріжком, а тебе схопили. Можна героїчно загинути, розстрілявши своїх командирів. Краще контактувати з ГУР і українськими спецслужбами. Тоді у них є шанс вийти цілими.

«Що тобі одрізать: вухо чи серце?» Як врятувати полонених з «Азовсталі» від жорстоких катувань

Вивіз родину від війни і відкрив магазин для військових. Сергій Яресько опановує нову справу

Як окупанти “розкуркулюють” донецьких кримінальних авторитетів. Юра Єнакіївський, Батурін та інші