Вкрали сина та розгромили будинок у Святогірську. Історик Володимир Скиба повернувся додому
Володимиру Скибі 65 років. Про себе каже, що пенсіонер та “ТРОшник”, “правосек”. Він корінний житель Святогірська, дуже цікавиться історією рідного краю та із завзяттям проводив екскурсії для всіх охочих у мирні часи. Коли почали говорити про можливу окупацію, він з дружиною та онуками виїхав до Чехії, тим часом його донька та зять боронять Україну у лавах Збройних сил України, а сина викрали окупанти прямо з будинку. Володимир повернувся, аби побачити, що наробили з його рідною домівкою окупанти та показав Свої наслідки окупації.
З подвір’я зробили смітник
“Тут цвів бузок. Я завжди робив клумби. Тут все було впорядковане. Зараз бачите до чого привели? Тут у мене завжди квіти, завжди все поливається. Черешні тут такі. Заходимо”, — відкриває нам калитку у свій двір пан Володимир.
Він приїхав буквально напередодні та вже встиг побачити, що зробили з його родинним гніздечком.
“Все це було розкрите, коли я вчора приїхав. Калитка відкрита. Двері вирвали. Трава скрізь. В мене завжди газон, завжди все поливається. Бачите, в якому стані все? Тут завжди у мене були троянди, клумба, було квітів багато. У мене немає картоплі, в мене город охайний. Тут у нас бунгало завжди стоїть. Прапори я підіймаю — червоно-чорний і жовто-синій завжди”.
Стріляли по будинку, по господарській спальні.
“Он там ковдра висить, це ще світломаскування. В стіні, в кімнаті, застрягла куля над моїм ліжком, але я ж тут не жив, звичайно, уже на той момент, коли окупанти зайшли”.
Літня кухня, де раніше панував порядок, перетворилася на смітник. У комору з дровами вирвані двері.
“Замок тут слабенький, він же для чесної людини. Не для тих, хто сюди зайшов”, — говорить Скиба.
Проходимо далі в будинок. Попри те, що в замку стирчали ключі, які пан Володимир залишив на всяк випадок, більше для сусідів, вхідні двері теж вирвані. В будинку гармидер. Окупанти забрали посуд, деякі речі, але залишили ікони, книги та, на диво, пралку.
“Я не знаю, що вони шукали. Навіщо це все отак перекидати? Що вони шукали? Вони чекали, що я їм тут мільйони залишу чи що я тут можу залишити? Ось кожен шарф, кожна хустка, кожна річ звідкись привезена, з якоїсь поїздки. Ми багато мандруємо з дружиною. У нас велика колекція каміння, мінералів, ми збираємо. Ми її вивезли. Може хтось знав, що у нас є камені, то шукали”, — говорить чоловік.
Під час розмови дізнаємося, що з будинку окупанти викрали сина Володимира.
Грошей не хотіли, вимагали інформації
“Шостого червня сина мого викрали орки. Мало того, вони з мене вимагали інформацію, я їм не дав ніякої інформації. Я у них питаю: "Ви хто?". Каже мені: "Я — спецслужба". Я кажу: "Мабуть, спецслужба Всесвіту чи як ви називаєтеся? Можливо, якоїсь держави?". Він каже: "росії". Я кажу: "Добре, а як кого ви утримуєте мого сина? Він до військової справи жодного стосунку немає". Він ніколи в житті не стріляв. Він пацифіст”, — говорить Володимир.
Сина пана Володимира викрали з цього подвір'я
Чоловік не засуджує сина, але не може зрозуміти, як таке могло статися.
“У нього якісь свої релігійні погляди, я не засуджую. Вони мені кажуть: "Он, наверное, человека убил". Я їм кажу: "Так "убил" чи напевно?". "У него дома нашли оружие, с которого он убил человека". Я кажу: "Якби в мене вдома була зброя, вона була б у мене, розумієте?". Я знаю, що з нею робити, у мене не може лежати без діла зброя. Воно повинно працювати”.
Володимир переймається, що не може ніяк зарадити зараз, вплинути на ситуацію.
“Він просто викрадений. Він був у Радьківських Пісках, катували його, потом перевезли до Сватового. Потім ми доклали дуже великих зусиль і перетягнули його до Донецька. Якби не ось ця їхня мобілізація-могилізація, ми б його, звісно, витягли б в Європу. А так — у нього документів немає. Зараз він заліг в засаду і якось тримається там. Їм я потрібен був. Щоб я поговорив з ними, щоб інтерв'ю дав таке, як Бандура. А я на це не пішов”.
До початку великої війни Володимир Скиба був активним учасником “Правого сектору”, керував підрозділом.
“Мене через це багато хто знає. "Правий сектор" це вирок був у 2014 році. Знаєте, коли 24 числа у нас організувалася тероборона, я прийшов у тероборону й у мене вже був автомат, у мене вже було 10 гранатометів РПГ-22, у мене вже було 25 тисяч патронів, у мене вже було два ящики нових гранат”, — розповідає чоловік.
Коли я питаю, що він відчув, повернувшись до рідного міста, пан Володимир не може стримати сліз, просить не фотографувати, бо так боляче йому бачити, що російські загарбники зробили з його рідним Святогірськом.
“Я люблю свій край. Я досліджую. Я тут один з корінних мешканців. Я знаю всіх і мене знають всі в області. Мені боляче, тому що це наша земля і ми повинні за неї воювати, і ми будемо за неї воювати”.
Свої в Telegram 
