Артем Гуртовий загинув, захищаючи рідну Луганщину. Він хотів бути героєм для доньок-двійняток
10 листопада виповнюється пів року, як під час оборони Луганщини загинув прикордонник Артем Гуртовий. Тривалий час його родина жила в окупації. За першої ж можливості виїхали в Україну. Тепер дружина воїна Дар’я робить все, аби про чоловіка дізналися якомога більше людей. А їхні донечки-близнята пишалися батьком.
«Він був ідеальним чоловіком»
З Артемом Дар’я познайомилась в Луганському національному університеті ім. Тараса Шевченка, який після окупації міста виїхав до Старобільська.
«Це було у 2019 році. Ми обидва були активістами, кожен на своєму факультеті — студдекан. Тому під час загальних зборів ми часто зустрічалися. Але якось він мені написав і запропонував зустрітися. З того дня ми не розставалися».
Дар’я згадує, Артем одразу зачарував її. Зустрічатися вони почали в листопаді.
«Кажуть, що ідеальних людей не буває. Але Артем був таким. Він піклувався, балував, постійно дарував квіти та подарунки, які сам робив. Моє серце він підкорив одразу».
Артем одразу підкорив серце Даші
На День закоханих, 14 лютого, Артем освідчився Даші.
«Я не знала, що на мене чекає сюрприз. Того дня ми з друзями поїхали до Сєверодонецька у квест-кімнату. Там виконували завдання, шукали ключ. Коли все розгадали, замість ключа я знайшла обручку. Одразу не зрозуміла, чому вона там. Думала, то все гра. Але, обернувшись, побачила Артема. Він став на коліно та запропонував стати його дружиною».
Попри те, що батьки були шоковані новиною про одруження, одразу підтримали рішення дітей. Бачили, що вони кохають один одного.
27 серпня 2020 року Артем та Даша одружилися
«У лютому ми почали жити разом і планувати весілля. Обидва зійшлися на тому, що пишних урочистостей не хочемо. Тому 27 серпня 2020 року тихенько розписалися. А потім поїхали відпочивати до Одеси».
Казковий період
Дар’я з Артемом мріяли про дитину. Тривалий час у них не виходило.
«Ми вирішили, що ще не прийшов наш час. Аж якось я відчула, що зі мною щось не те. Зробила тест на вагітність і побачила довгоочікувані дві смужки. Пішла до лікарні, аби підтвердити вагітність. Але там мене направили на УЗД. Я злякалася, думала, щось погане. Але лікарка привітала мене і сказала, що у нас будуть двійнята. Хотіла зробити Артему сюрприз, але не могла стримати емоцій — одразу зателефонувала йому. Він був дуже щасливий».
Від батьків подружжя довго приховувало вагітність, хотіли поділитися новиною по особливому.
«Зібрали всіх за святковим столом і вручили батькам подарункову коробочку. У ній були соска та брязкальця. Вони дуже зраділи. А потім ми вручили другу коробочку. Вони не могли зрозуміти, до чого вона. Знову привітали нас. Тут ми і повідомили, що подаруємо їм двох онучок. Як сказали — плакали від щастя. Виявилося, в родині Артема були двійнята».
Дар’я каже, період вагітності був казковим. Артем, який і раніше піклувався, став ще більше радувати дружину.
20 лютого 2021 року на світ з'явилися Мирослава та Емілія
«20 лютого 2021 року у нас народилися дві дівчинки. Одну назвали Мирослава — так хотів Артем. Він казав, що то буде дівчинка, яка нестиме мир. Другу — Емілія, це ім’я обрала я. Завжди казала, як буде донька, так її назву».
Донькам виповнився рік і почалася війна
Дар’я каже, Артем завжди мріяв бути військовим. Навіть вступав до вишу, але трохи не дібрав балів на іспитах. Однак у 2019 чоловік втілив задумане — підписав контракт у прикордонній службі. І став служити на Луганщині.
Перші омріяні погони Артема
Контракт був до весни 2022, але Артем його продовжив. Напередодні повномасштабного вторгнення чоловік пішов у відпустку.
«Якраз нашим донечкам виповнювався рік. Святкувати ми вирішили вдома. Самі готували фотозону, конверти для волосся, прикрашали будинок. Тоді Артем сказав, що власноруч ми це робимо востаннє».
Перший день народження донечок Артема та Даші
За словами Дар’ї, скоріш за все Артем знав, що планується вторгнення. Він постійно був на телефоні.
«Але я не вірила, що розпочнеться справжня війна. Бо йому б просто не дали відпустку».
22 лютого родина поїхала до батьків Артема. Але там пробули не більше трьох годин, бо чоловікові зателефонували зі служби і повідомили, що треба прибути на місце дислокації. На збори дали добу.
«Тоді я зовсім не перелякалася. Артема часто викликали на роботу, це мене взагалі не здивувало. Ми спокійно почали збирати його речі, навіть встигли докупити необхідне».
24 лютого близько десятої ранку Артем мав їхати до Новопскова.
«Але близько п'ятої ранку до нас у кімнату зайшла моя мати. Тремтячим голосом вона повідомила звістку від знайомих про те, що прикордонників у Міловому накрило «Градами». Почалася війна».
Остання зустріч
До місця дислокації Артема одразу повіз батько Даші, бо транспорт вже нікуди не ходив.
«Вони з села поїхали у місто заправити машину. Там був хаос, великі черги. Близько дев'ятої доїжджали до Новопскова, але дорогою повідомили, що та місцевість була практично окупована. Їх направили до Старобільська».
З перших днів вторгнення Артем став на захист країни
Поки була можливість, Дар’я їздила до Артема, декілька разів він з побратимами приходив додому поїсти.
«Потім ми вирішили виїхати з дівчатами в село до батьків Артема. Вважали, що там буде спокійніше. Наступного дня в місті були перші прильоти. Артем залишався в Старобільську».
Тоді, перед від’їздом, Даша просила чоловіка залишитися вдома.
«Він сказав, що мусить захищати свою землю. Жити під окупацією росіян він би не зміг. А ще казав: «Як я потім буду дивитися в очі доньок, якщо залишуся, а не буду боротися?». Ми вірили, що це ненадовго і він скоро приїде за нами. Якби тоді я знала, що то була наша остання зустріч».
«Я подарую тобі день, ти тільки збережи його»
8 травня в Артема був день народження. Так склалося, що через службу він ніколи не святкував його вдома — то був на чергуванні, то у відрядженні. Але Даша завжди готувала для коханого сюрпризи.
«Йому виповнювалося 26. І ми з дівчатками малювали для нього плакат. Фарбами написали: «Тато, ми тебе любимо», ставили відбитки долоньок доньок. А ще я знімала відео, як ми це робимо. Туди я наклала українську пісню, слова якої стали пророчими: «Я подарую тобі день, ти тільки збережи його».
Даша надіслала фото та відео чоловіку. Але в цей день він його не побачив через відсутність зв’язку.
«Лише наступного дня він набрав нас по відеозв’язку. За всі місяці війни я вперше його побачила в цивільному одязі. Ми дуже довго розмовляли. І він зізнався, що зараз знаходиться в Лисичанську, хоча до цього я знала, що вони боронили Донецьку область».
Артем пообіцяв подзвонити ще ввечері. Але телефон мовчав. Даша не переживала, бо таке було не вперше. Натомість тоді Дашу набрала знайома.
«Вона повідомила, що загинув побратим Артема Микола. Я не вірила, тому намагалася додзвонитися чоловіку, але зв’язку не було. Мені стало дуже тривожно. Набрала маму, вона мене заспокоїла. Та і я подумала, що у разі чогось поганого, мені б вже повідомили».
11 травня Даші телефонували з незнайомого номеру. Вона не встигла взяти слухавку, тому про всяк випадок додала номер до телефонної книги. Через месенджери побачила фото людини у формі.
Нашу розмову чули батьки Артема та його бабуся. У них почалася істерика.
«Я перепитала, чи не помилилися вони, чи був жетон на Артемі, хто його впізнав. Сказав, що побратими. Мені здавалося, що після авіаудару від людини фактично нічого не залишається. Але мені службовець повідомив, що тіло вціліло, і запропонував відправити фото Артема. Я навіть не знала, як на це реагувати».
Прикордонник повідомив, що Артема везуть до Бахмута, а звідти — до Дніпра на поховання.
«У мене це не вкладалося в голові. До нас почали сходитися сусіди. Приїхали мої батьки. Про смерть Артема їм повідомив мій старший брат, бо його телефон чоловік давав як додатковий контакт».
Як з’ясувалося згодом, під авіаудар Артем потрапив разом з Миколою, про смерть якого Даша дізналася декілька днів тому.
За декілька годин Даша набрала прикордонника і все-таки попросила надіслати фото чоловіка. Отримала його наступного дня.
«Я не можу передати словами, що відчула в той момент. Землі пішла з-під ніг».
Поховали у Дніпрі через 10 днів після загибелі
Брат Даші, який на тоді був на Рівненщині, одразу поїхав до Дніпра. Була надія побачити тіло Артема.
«Але цього не сталося. З моргу показали лише декілька фото: обличчя, бирку з номерним знаком. Ці фото і досі в моїй пам’яті».
Даша попрощатися з чоловіком не змогла, бо їхнє село вже було під окупацією.
«Я навіть не знала, коли саме будуть ховати мого Артема. Зв’язку в місті не було. А окупанти перерізали дроти, щоб не стало інтернету. Блукали містом, нам вдалося завантажити лише одне фото».
Поховали Артема 20 травня, через десять днів після його загибелі. Того дня простилися з 26 захисниками України.
У нас сильний янгол-охоронець
Даша дуже хотіла потрапити на могилу Артема. Та й жити в окупації вона не могла.
«Для виїзду у нас було два варіанти: через росію або ж ризикнути і проїхати через Печеніги. Я розуміла, що на кордоні рф ми б просто не пройшли, бо були на емоціях і могли вилити весь біль. Та й дальня дорога була б дуже важкою для донечок. Тому 20 червня ми рушили через Харківську область».
Тоді випускали лише жінок та дітей.
«Гарантій, що ми виїдемо, не було жодних. Але я знала, що тепер в нас є сильний янгол-охоронець, який вбереже і допоможе. На щастя, ми змогли вибратися з цього пекла».
З Харкова волонтери вивезли родину Даші до Дніпра. І вони одразу рушили на могилу Артема.
«Було дуже важко. Якщо спочатку ми планували залишитися в місті, щоб бути ближче до чоловіка, то тоді я відчула, що не можу. Дуже боляче. Тому вирішили їхати на Рівненщину, де був мій брат».
Коли Даша шукала житло, відгукнулися люди, які виїхали за кордон, а голова родини пішов служити.
«Ми живемо безплатно, платимо лише за комунальні послуги. Хоча спочатку люди пропонували не платити ні за що. Мовляв, вони самі все владнають».
Нещодавно Дар’я оформила всі необхідні документи. А зараз робить все, аби про її Артема дізналися якомога більше людей.
Артем мріяв бути в очах доньок героєм
«Артем хотів бути героєм для дівчат. І нехай він не отримував медалі, не відзначився під час бою, але він поклав своє життя за наше майбутнє. Коли доньки підростуть, я обов’язково буду розповідати їм про тата — ідеального чоловіка, мужнього захисника і справжнього патріота».
Свої в Telegram 
