Сєвєродончанки відкрили салон краси у Івано-Франківську. Їхню «Музу» у рідному місті розбили снаряди
Ольга Хома та Оксана Домну родом з Луганщини. У 2018 році вони заснували у Сєвєродонецьку власну майстерню перевтілень «Муза». Ольга працювала візажисткою, а Оксана не уявляла свого життя без перукарської справи. За їхніми послугами зверталися жінки з усієї області. Але з 24 лютого їхній салон перетворився на купу каміння, а самі жінки мали рятувати власні життя. Понад пів року знадобилося, аби віднайти в собі сили та поновити справу. Та вони змогли, і в листопаді відкрили салон краси «СІМ-СІМ» у Івано-Франківську.
Звичайний робочий день з дивним передчуттям
«23-го числа у нас був звичайний робочий день. Ми працювали десь до десятої вечора, так не хотілося йти, бo було дуже дивне передчуття, що може статися щось погане. Ми коли розходилися, я Оксанці сказала: «Обіймімося, бо невідомо, що буде завтра». І моя інтуїція мене не підвела», — пригадує Ольга.
Наступного ранку Сєвєродонецьк почав здригатися від гучних вибухів, тоді стало зрозуміло, що на роботу вони вже не вийдуть. Оксана з родиною того ж дня вирішила евакуюватися. Вони мали попередній досвід у 2014-му, коли довелося виїжджати з окупованого з Луганська, тож цього разу вирішили не чекати.
Оксана Домну і Ольга Хома
«Ми з чоловіком заздалегідь продумали план, як діяти в такій ситуації. Коли він зателефонував і сказав: «Почалося», я все зрозуміла. Ми були готові до цього. Валізи були спаковані, він приїхав, забрав нас з дитиною і ми вирушили у Дніпро, а наступного дня — на Закарпаття. Найцікавіше те, що незадовго до вторгнення було таке тривожне і незрозуміле відчуття, і я в Інстаграм зробила сторіз, де написала: «Хочу в гори». І от за тиждень моє бажання здійснилося. Тому після цього я всім кажу: «Бійтеся своїх бажань або формулюйте їх правильно», — розповідає Оксана.
Ольга ж ще понад тиждень перебувала в місті, сподіваючись, що все налагодиться. Вона добре пам'ятала, коли у 2014-му довго довелося жити без води, світла та газу, але зрештою місто звільнили. Втім, цього разу з кожним днем ситуація ставала дедалі складнішою.
«Валіза в мене була зібрана, але треба було розв'язувати нагальні питання. Потрібно було зв'язатися з орендодавцем приміщення нашого салону. Я не знала, що робити з меблями — чи тягти з салону додому, чи навпаки. Пам'ятаю, як в перший день несла величезні сумки з роботи, бо хотілось хоча б щось зберегти, і доки я йшла почався обстріл. Схоже, що десь біля мене був приліт, і я наче заклякла, люди мені щось кричать, а я стою з цими сумками й не можу поворухнутись. В той момент у мене з'явилося наче шосте чуття, я називаю це «повести носом». Тобто, коли мені треба було кудись йти, я як на запах відчувала — безпечно там чи ні», — каже Ольга.
Щоденні обстріли та страх за власне життя переважили. П'ятого березня Ольга з сім'єю таки змогла евакуюватися. Вони вирушили до Греції, де мешкала її сестра. Вже там Ольга отримала сумну звістку — майстерню зруйнувало обстрілами.
Затишний простір "Музи" в одну мить зруйнували російські снаряди
«Мені прислали фото нашого салону. Він був майже зруйнований. Тобто фактично стіни є, але вікна та меблі посічені уламками. Прикро, бо «Муза» — це був простір, де наші клієнти могли не тільки перевтілитися ззовні, а й зсередини. Ми були для наших клієнтів, як психологи, подруги. Вони могли розповідати нам своє найпотаємніше, і це в одну мить зруйнували снаряди.
Мені знадобилося чимало часу, аби відновитися. Я відчувала, що не можу повернутися до роботи у такому стані, адже ти маєш нести позитив, а після цього всього, самі розумієте, який настрій я могла передати людям. Тому час проведений у Греції я використала виключно для відновлення», — ділиться візажистка.
Зробити паузу, щоб знову об'єднатися і почати все спочатку
Тим часом Оксана, перебуваючи на Верховині, почала потроху повертатися до роботи. Маючи невеличкий запас засобів по догляду за волоссям, робила зачіски та фарбування жінкам, які теж були вимушені покинути свої домівки. А згодом запропонувала Ользі поновити справу в Івано-Франківську.
«Пауза інколи дуже потрібна, щоб визначитися зі своїми бажаннями та вибудувати собі шлях — куди рухатися. Але всьому має бути межа, і коли з'явилося відчуття, що я в нормі, почала потроху повертатися до роботи. Спочатку стригла та фарбувала в домашніх умовах. Потім ми переїхали до Івано-Франківська, де я орендувала робоче місце в салоні. Ми з Олею були постійно на зв'язку і неодноразово обговорювали, чи не хочемо ми знову об'єднатися. І восени таки зрозуміли, що готові розпочати все спочатку», — пригадує Оксана.
«Я приїхала у Франківськ на декілька днів і весь цей час ми буквально, проскакали. Ніяк інакше не можу сказати. Ми у такому шаленому ритмі все робили — за вихідні обійшли всі можливі приміщення, які здавалися в оренду. І натрапили на цей салон. Якраз перед повномасштабним вторгненням одна родина готувала його до відкриття, але через війну вони виїхали за кордон. Нам здалося, що тут дуже затишно. Було видно, що люди робили для себе. Робочі місця укомплектовані, було обладнання, тобто це був найкращий варіант. На ньому і зупинилися», — додає Ольга.
Власник приміщення пішов на зустріч майстриням і на перший час зменшив орендну плату, аби був час стати на ноги. Необхідну косметику жінки закуповували за власні гроші. Згодом вдалося залучити гранти.
«Я подалася на грант з відновлення підприємницької діяльності від Данської ради. Вони підтримували мене в Сєвєродонецьку, і тут так само. Вдалося отримати невеличкі кошти, за які докупили інструменти та доглядові засоби, яких не вистачало», — каже Оксана.
«Ми не користувалися державною програмою «Релокація бізнесу», оскільки думали, що замаленькі для цього. Тому намагалися робити все самі. Тоді доводилося починати з нуля, це було довго і покроково, а зараз був чіткий план дій і все йшло доволі легко й швидко», — розповідає Ольга.
Власники салону у Івано-Франківську назвали його «СІМ-СІМ», Оксана і Ольга вирішили не змінювати назву. Вже 18 листопада салон відчинив свої двері для відвідувачів. Оксана розповідає, що в Сєвєродонецьку, окрім стандартних процедур, в салоні часто проводили майстер-класи, тематичні вечори та різноманітні курси. Тож з часом хочуть створити такий простір і тут.
«Людям дуже подобалося. Перукар проводив свій майстер-клас, візажист — свій. Стиліст давав рекомендації. Також в нас був масажист, який розповідав про швидке оздоровлення, так би мовити», — розповідає Оксана Домну.
Доєдналися до команди й інші майстрині. Більшість з них теж сєвєродончанки. Наразі у салоні «СІМ-СІМ» працюють перукар, візажист, масажист, бровіст, майстри манікюру та шугарингу. Втім, у свою beauty-родину жінки готові прийняти ще майстрів.
«Зараз у нас є вакансії перукаря та ще однієї майстрині манікюру, тому ми залюбки будемо раді бачити цих фахівців у нашому колективі», — каже Ольга.
У майстринь вже є перші клієнти, серед яких не тільки франківці, а й земляки. Не забувають підтримувати зв'язок і зі своїми постійними відвідувачками, які зараз знаходяться в інших містах і країнах.
«Знаєте, зараз, як ніколи, відчувається, наскільки нерозривний цей зв'язок клієнта зі своїм майстром. Ми зіштовхнулися з тим, що дівчата поїхали за кордон і не можуть знайти, наприклад, свого перукаря. Не так пофарбували, не так підстригли, то вони часто пишуть мені, телефонують, питають поради і так ми підтримуємо наше спілкування», — каже Оксана.
Розпочати нову сторінку життя було непросто, кажуть жінки, але можливо, якщо маєш велике бажання та надійних людей поруч. Своїм же землякам майстрині бажають використовувати кожен момент життя та не переставати вірити, що перемога обов'язково буде за нами.
«Дуже важливо не стояти на місці, а розвиватися. Ця війна навчила, що треба використовувати кожну хвилину з користю і не боятися відкриватися новому. Наприклад, я давно цікавилася психологією і цьогоріч подала документи в університет, тепер навчаюся на психолога. Подумала, що зараз — саме той момент. Розвиток це дуже важливо перш за все для самих нас», — ділиться Ольга.
«Знаєте, нещодавно я натрапила на світлину, зроблену під час бойового конфлікту у колишній Чехословаччині. На цій світлині йшла жінка — із зачіскою, макіяжем, гарно вбрана. І вона йшла повз військових, які могли її розстріляти, з гордо піднятою головою, як символ усіх незламних жінок. І я дуже захоплююся такими людьми, вони є й серед наших клієнток, і це надзвичайно приємно. Я хочу сказати, що ми маємо жити далі і обов'язково знати, що перемога буде. Так, у нас немає конкретного числа чи місяця, але це неодмінно станеться і зустрічати цей день потрібно у всій красі, як та жінка на світлині», — підсумовує Оксана.
Свої в Telegram 
