Ділимося історіями та збираємо донати на потреби переселенців. Свої запустили благодійну платформу
Команда Свої розповідає про життя переселенців ось вже чотири роки. З початком повномасштабної війни історії стали більш гіркими, все більше людей зверталося по допомогу до редакції, тому ми вирішили використати ресурси, які маємо, і заснували благодійну платформу Svoi.Fund.
Разом з тим, допомогти кожному власними силами ми не маємо змоги, тому просимо кожного з вас долучитися. Розповідаючи історії, ми знайомимо вас із людьми, які потребують допомоги, а донатити для тих, кого ви знаєте, легше і приємніше.
“Ми розповідаємо історії – ви обираєте, кому допомогти. Наші благодійники об’єднані ідеями підтримки та небайдужості. Надсилаючи донат людині з українського сходу, ви стаєте частиною великої спільноти”, — говорить координаторка платформи Марина Терещенко.
Команда вперше взяла на себе відповідальність за організацію зборів.
“Ми зрозуміли, що не можемо залишатися осторонь. Тому вирішили використати ресурси, які маємо, щоб не лише розповідати історії людей, але й допомогти їм”, — каже Марина.
Свои.City — медіа про життя, людей та ініціативи українського Сходу. Тому під опіку платформи Svoi.fund ми беремо найчастіше людей із Донецької та Луганської областей — міста і села яких знищують російські окупанти.
Любов Павленко збирає на соціальне ательє
Любов Павленко — двічі переселенка. Спочатку війна її вигнала разом з двома дітьми з Гірського, а тепер вже з Сєвєродонецька. Старший син захищає Україну, а з молодшим Богданом вони наразі живуть в Ужгороді — їм допомогли з тимчасовим житлом та надали кімнату в квартирі. Богдан — дитина з інвалідністю, навчається зараз дистанційно. Через бюрократичні проблеми, Любов довго намагається оформити допомогу на дитину, отримати хлопцю спеціальне ортопедичне взуття.
Аби підтримувати моральний стан, свій та сина, звернулася за психологічною підтримкою. Перші місяці після евакуації Любов з Богданом жили на турбазі на Закарпатті, там жінка, яка є активною учасницею громадської організації “Мама діє”, шила безкоштовно постіль та пледи для таких же переселенців, як сама.
Вона забрала з Сєвєродонецька небагато — документи, трохи речей та швейну машинку, але зараз Любов без роботи та мріє відкрити ательє, а для цього потрібен стартовий капітал на оренду приміщення, тканини, нитки, фурнітуру, інструменти тощо.
“Зараз нам допомогли з житлом, виділили кімнату у прихистку “Мама та маля”, але я все ще мрію відкрити соціальну майстерню з ремонту одягу та пошиття різноманітного домашнього текстилю, де зможуть працювати такі ж жінки, як і я, а ціни на послуги будуть адекватними”.
Яка потрібна допомога:
90 000 на оренду приміщення за два місяці, матеріали та інструменти.
Притулок “ЛАДА” збирає на опалення приміщення
Бахмутське товариство захисту тварин “ЛАДА” було створене близько 10 років тому. Волонтери до останнього не збиралися виїжджати, бо кожен новий день був викликом — люди постійно підкидали тварин — і дорослих й новонароджених. Коли в місті вже стало зовсім небезпечно, а обстріли не припинялися ні на мить, волонтеркам з кількох спроб все ж таки вдалося евакуювати хвостиків на Дніпропетровщину.
Притулок розташований в ангарах колишньої птахофабрики. Вартість оренди ангарів — 15 тисяч гривень на місяць. Сюди наприкінці вересня евакуювали близько 150 собак з Бахмута.
Наразі волонтери облаштовують прихисток своїми силами та за допомогою небайдужих людей — будують приміщення, облаштовують вольєри, стелять дах, піклуються про стерилізацію та годування.
“Тварини, котрі зараз на вулиці, будуть у вольєрах, як тільки добудуємо. Сподіваємося, що вже скоро всіх-всіх зможемо розселити”, — говорить керівниця Бахмутського товариства захисту тварин “Лада” Марина Шажко.
Аби перезимувати, притулку потрібна фінансова допомога.
“Зараз головне для кожного з нас — прийняти нову реальність та навчитися в ній жити. Це наш шлях до нового життя, тому що колишнє обнуляється і треба все починати спочатку! Але не падаємо духом — погані часи часто дають прекрасні можливості”, — говорять волонтери.
Владислав Єщенко збирає на реабілітацію
Майже три місяці Владислав Єщенко живе у лікарнях. На початку повномасштабного вторгнення хлопець пішов до військкомату і приєднався до лав Збройних сил України. Вже 5 березня Влад став військовим у складі інженерно-саперних військ. У серпні він отримав поранення на Донеччині через самоліквідацію боєприпасів. І дивом залишився живий, але повністю втратив зір, перестав чути на одне вухо. Нещодавно лікарі прооперували Влада, щоб трохи поліпшити слух на лівому вусі. Чи дасть ця операція очікуваний результат — буде відомо у середині листопада.
У хлопця міцна підтримка — батько Олександр, друг Артем та кохана Валерія. Нещодавно 24-річний Влад освідчився Валерії, вони вже замовили обручки. А ось дату весілля ще не обрали — все залежить від лікування і темпів одужання.
"Ми на майбутнє планували жити у своєму затишному куточку десь на дев'ятому поверсі із панорамними вікнами, кохати один одного, мандрувати на круїзному лайнері і ще багато чого. І це обов’язково буде! Залишилося лише пережити цей складний період, а далі все буде, як ми захочемо", — говорить Валерія.
Артем Гудим збирає на обладнання шелтера
Артем жив у місті Сєвєродонецьк, займався юридичними консультаціями, був блогером, журналістом та громадським активістом. З початком російського вторгнення 24 лютого у Сєвєродонецьку почав волонтерити — розносив та розвозив ліки й їжу стареньким, зібрав команду. Однак, з часом машину розбило снарядом, будинок, де він жив, теж постраждав, тож Артем з мамою та собакою вирішили їхати.
У Дніпрі не могли знайти житло за помірною ціною — орендували офіс. Прийшла ідея зробити там шелтер, аби іншим переселенцям було куди їхати від війни. Він існує й розвивається завдяки небайдужим людям: хтось приносить їжу, одяг, посуд, медикаменти, хтось допомагає руками.
“Самостійно збирали ліжка, збирали гроші на бойлер і підміняли один одного в чергах за гуманітарною допомогою. Тому що ми всі в одному човні — і треба залишатися людьми”, — говорить Артем.
Славік Долженко збирає на оренду житла
Славік Долженко створив в Маріуполі Музей старовинних речей. Екскурсії для всіх охочих чоловік проводив сам. Гроші за це не брав. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Славік разом з 91-річною мамою залишалися у місті. На власні очі бачили, як горіли їхня квартира та музей. Під постійними обстрілами, у холоді та голоді вони виживали у нелюдських умовах.
Сім місяців Славік з мамою та собакою трималися з усіх сил в розгромленому Маріуполі. Лише наприкінці вересня завдяки волонтерам їм вдалося вибратися: спочатку — в Запоріжжя, а зараз їх прихистили в невеличкому селі на Київщині.
Славік перебуває у дуже важкому психологічному стані. Йому потрібна робота з психологом, а, головне, знайти житло. Адже кімната в селі — лише тимчасове місце перебування.
“Мені дуже важко. Інколи думаю, що дарма виїхали. Але я вірю, що завдяки підтримці, впораюся. Нам вкрай потрібне житло, де ми з мамою та собакою зможемо розпочати все з нуля”, — говорить чоловік.
Подивіться відео з презентації, де Свої вперше знайомлять аудиторію з героями Svoi.Fund — ТУТ
Свої в Telegram 
