Дмитрик вперше побачив тата тільки у 4 місяці. Безвісти зниклий азовець повернувся додому
27 листопада можна назвати найщасливішим днем у житті Олени Середи: повернувся її чоловік, боєць полку “Азов”, який дев’ять місяців вважався безвісті зниклим. Наступного дня Ігор вперше побачив свого сина Дмитрика. Ця неймовірна подія надихнула Олену організувати проєкт «Таємний Санта», в якому будь-хто може стати чарівником для дітей загиблих військових.
Таємний Санта для дітей загиблих захисників Маріуполя
“Нам пощастило: мій син може обійняти свого татуся, але не всі дітки дочекались своїх батьків”, — написала Олена в соцмережі і закликала долучитися до проєкту. Чесно кажучи, вона не очікувала, що охочих порадувати діточок буде так багато. За попередніми підрахунками, діти бійців полку “Азов” отримали більше 100 подарунків.
“До Миколайчика я купила подарунки трьом дітям, чиї батьки загинули у боях за Маріуполь. А коли до мене повернувся чоловік, мені захотілося порадувати більше дітей, які так і не дочекаються своїх батьків або матерів. Але у мене не було бюджету, щоб втілити всі задумане. Випадково в соцмережі натрапила на жінку, яка робить проєкт “Таємний Санта” для дітей-переселенців. І я вирішила те ж саме зробити для діточок захисників та захисниць”.
Допис Олени, у якому вона розшукувала таємних Сант, розлетівся соцмережею — 300 репостів, тисячі вподобайок.
“У мене був список родин, але таємних Сант виявилося набагато більше. Тому я звернулася до патронатної служби “Азову”, а вони в свою чергу написали в группу, в якій спілкуються рідні загиблих захисників, а також безвісті зниклих і тих, хто зараз перебуває у полоні. Спочатку думала, що вдасться втілити бажання хоча б десятьом дітям, а зараз подарунки отримали вже близько сотні родин. І це неймовірно!”
Щасливе возз'єднання родини
Теплий одяг для малюка і привітання у Польщі
Багато хто писав, що їхні діти будуть раді будь-якому подарунку. Але деякі прохання Олену зачепили.
“Запам'яталася жінка, яка написала, що її чоловік загинув і залишився син — 7 років. А він, як батько, любить гелікоптери та літаки. І я для цього хлопця стала таємним Сантою і подарувала гвинтокрил на дистанційному управлінні. Є бабуся, яка сама виховує півторарічного онука — батько загинув, а її донька, мати малюка, у полоні. Вона просила теплі речі — куртку, шапку. Ми зібрали багато всього для хлопчика. Нещодавно бабуся мені дзвонила і дякувала крізь сльози всім, хто долучився до збору теплих речей. А ще отримала контакти родини полеглого героя, але з’ясувалося, що двоє діточок з матусею живуть у польському місті Єленя-Гура. А я колись рік жила та працювала саме в цьому місті і у мене там залишились добрі знайомі. Тетяна, дружина директора будівельної фірми, де я працювала, переодяглася в Санту, купили подарунки і привітала діточок цієї родини”.
Провідна інженерка + боєць “Азову” = любов
До повномасштабного вторгнення Олена працювала на “Азовсталі”. Cпочатку інженеркою з обліку електроенергії і помічницею начальника цеху мереж та підстанцій, а незадовго до вагітності — провідною інженеркою з ремонту обладнання конверторних цехів “Азовсталі” та меткомбінату Ілліча. І паралельно у неї завжди було хобі — флораріум: контейнер зі скла або щільного пластику, всередині якого висаджують найчастіше сукуленти.
Аби не з'їхати з глузду, Олена займалася улюбленою справою — флораріумом
З майбутнім чоловіком Олена познайомилася у 2017 році. Ігор родом з Донецька, в “Азові” з самого початку формування підрозділу.
“Кілька разів бачилися у компаніях спільних друзів. Через три роки Ігор написав мені в соцмережі і запропонував погуляти вулицями Маріуполя. Відтоді ми були разом. Весілля зіграли 7 жовтня. Ми дуже мріяли про дитину — завагітніла наприкінці жовтня”.
Виїхала в перший день, бо від путіна нічого доброго чекати не варто
20 лютого — день, коли Олена бачила чоловіка востаннє. Подружжя було у кафе з другом, теж бійцем “Азова”, з позивним “Пістон” (Максим Кагал — чемпіон світу з кікбоксингу за версією ISKA 2014 року в складі збірної України, загинув у бою за Маріуполь 25 березня — Свої). Раптом їм подзвонили і сказали, щоб терміново їхали на базу. З того моменту Ігор вдома не ночував.
“А 24 лютого зранку Ігор подзвонив, сказав, щоб я зібрала речі і їхала до його рідних у село в Рівненську область. Начебто, щоб я не хвилювалася через вибухи. Але мені було все очевидно, і не потрібно бути політиком або військовим, щоб зрозуміти: після того, як путін проголосив, що “ЛДНР” приєднуються до росії, нічого доброго чекати не варто. Але повномасштабного вторгнення точно ніхто не очікував”.
Олена, будучи на третьому місяці вагітності, з невеликою сумкою необхідних речей і улюбленим наручним годинником чоловіка того ж дня виїхала з Маріуполя.
Квартира у Маріуполі, де жило подружжя, розбита
“Тоді дуже мало людей виїжджали з міста, з усіх моїх знайомих тільки одна подруга. Мене вмовляти не треба було, бо у січні 2015-го я попала під обстріл. Тоді я була у знайомих, які мешкали у мікрорайоні “Східний”. І коли почула вибухи 24 лютого, зрозуміла, що вони потужніші, ніж тоді. Я так злякалася, ледве з ліжка не впала. А потім дзвінок від Ігоря. Швидко зібралася. За мною заїхав чоловіка знайомий, крім нього в автомобілі були ще двоє жінок-військовослужбовиць. І таким складом ми поїхали з Маріуполя”.
“У тебе буде син”. Наступного дня зв’язок з чоловіком зник
2 березня Олена зробила перше УЗД і знімок надіслала чоловіку зі словами: “У тебе точно буде син!”. Їхнім радощам не було меж. Але в той же день вона дізналася, що чоловік у бою отримав поранення. Наступного дня з Ігорем вже не було зв’язку. А потім цілий місяць повної тиші.
“Я взагалі не знала — чи живий він. Потім стали приходити смс з невідомих номерів начебто від Ігора. Щоб перевірити, чи то насправді пише він, чи хтось видає себе за мого чоловіка, у переписці запитала, як буде звати нашого сина. То у нас був такий пароль. Крім нас ніхто не знав, що сина хочемо назвати Дмитром. І коли отримала правильну відповідь, то ніяких сумнівів не залишилося, що переписуюсь саме з Ігорем".
А потім знову тиша. І невідомість. Щоб не зійти з глузду і трохи відволіктися, Олена згадала про своє хобі — копирсання у землі, висаджування квітів її у той момент врятувало. А ще віра в те, що з чоловіком все добре. Все це надавало жінці сил подолати всі негаразди.
Дмитрик народився в день теракту в Оленівці
Олена народила сина на Рівненщині 29 липня, в день коли стався теракт в у колонії в Оленівці, де росіяни тримали полонених захисників Маріуполя. А коли Дмитрику виповнився місяць, переїхала до Києва.
"Але одного разу ледве не зірвалася. Я не могла зробити закордонний паспорт, тому що чоловік мав статус безвісти зниклого. Відправили до РАЦСу, щоб мені розповіли, як бути в такій ситуації. А співробітниця установи не розуміла різниці між безвісти зниклим і мертвим. А я знала, я відчувала, що Ігор живий, тому мене це так роздратувало”.
Засинаю і боюся, що коли прокинуся, чоловіка поруч вже не буде
27 листопада починався як звичайний день, від якого нічого Олена не очікувала. Але події які відбулися, залишаться у її пам'яті на все життя.
“Я пішла за водою і пролунав дзвінок. На тому кінці повідомили, що мій чоловік знаходиться на території вільної України. Я навіть забула подякувати за цю неймовірну звістку. Поклала трубку і почала плакати. Тягар, який був всі ці дев'ять місяців, за одну секунду впав”.
Наступного дня подружжя побачилося після дев’яти місяців розлуки. Олена каже, що у неї було відчуття, що з жінок, які чекають на своїх чоловіків, вона останньою свого побачить. А все тому, що у Ігоря не було статуса полоненого і його не було у списках на обмін.
“Ми зустрілися на парковці одного з київських торговельних центрів. Тоді ж Ігор вперше побачив сина. Ми утрьох міцно обійнялися. Я не могла повірити, що це правда, що Ігор поруч із нами. Знаєте, і зараз, хоча пройшов вже певний час, я засинаю і боюся, що коли прокинуся, чоловіка поруч вже не буде. І досі здається, що все це — лише сон”.
Після возз'єднання відбулася родинна фотосесія. Олена не хоче показувати чоловіка загалу. У боях за Маріуполь Ігор отримав серйозну травму ноги, тому зараз проходить реабілітацію.
“Ігор мріє зараз про перемогу України та окремий куточок для нашої родини. Маріупольська квартира, в якій ми незадовго до повномасштабного вторгнення закінчили ремонт, вщент згоріла. А ще я хочу хоча б на кілька днів поїхати в тихе місце, подалі від людей. Тільки я і двоє моїх улюблених чоловіків”.
Свої в Telegram 
