Захиснику Маріуполя терміново потрібна допомога. Він отримав надсерйозну травму голови
Максим Кушнір на війні від самого її початку. Довго він був у складі “Азову”, разом з побратимами-однополчанами звільняв Маріуполь у червні 2014. З вересня 2021-го у лавах Збройних сил України, у 56-ій окремій мотопіхотній Маріупольській бригаді. Під час бойового завдання отримав важке поранення — снайперська куля пройшла крізь щелепу і Максиму видалили частину язика. Потім полон. Зараз військовослужбовець перебуває у клінічній лікарні Одеси №10, де на нього чекають складні і дорогі операції.
Про допомогу небайдужих людей просить дружина захисника Катерина Шевченко. Вона і розповіла для Свої історію свого чоловіка та про жахливі події у Маріуполі після вторгнення російської армії.
Тато підігрівав воду онучці, коли у двір прилетіли три міни
Максим і Катерина познайомилися восени 2014-го через спільних друзів. За пів року до повномасштабної війни одружилися.
“Десь о четвертій ранку чоловікові подзвонили з бази зі словами: “Терміново збирайся. Виїжджай на позиції. Почалося!” Чоловік поїхав, я залишилася з двома дітьми — старшій доньці Валерії на той момент було 5 років, молодшій Поліні — 7 місяців. Вони спали, навкруги ще не було чутно обстрілів — гуркотіло тільки у мікрорайоні “Східний”. Поспіхом зібрала сумки, але ми так і не поїхали, бо мій батько вирішив залишитися у місті. І чоловіка я не хотіла кидати”.
Катерина і Максим
А з 1 березня у Маріуполі почалося жахіття, про які вже відомо всьому світові. З чоловіком Катерини не було ніякого зв’язку. Іноді він приїздив у підвал, де переховувалися його найрідніші. Востаннє це було 10 березня. А через три дні загинув батько Катерини.
“Він вийшов зі сховища у двір, щоб на вогнищі нагріти воду для заварювання дитячої суміші молодшій онучці. Біля багаття окрім тата були сусіди, які готували їжу. І в той момент прилетіли три міни. Батько загинув миттєво. Поховати його одразу не змогли через постійні обстріли, до того ж був сильний мороз і земля промерзла. Спочатку батько кілька днів лежав на землі, прикритий різним одягом. Люди, з якими я переховувалася у підвалі, допомогли знайти труну. Туди переклали татуся, але поховати змогли тільки через п'ять днів. Ми не знали, що у нашому районі вже панує російська армія, тому чекали на приїзд "швидкої" та поліції, щоб зафіксувати смерть. Ми піднімалися на дах нашої 12-поверхівки, там можно було спіймати мобільний зв’язок. Дзвонили у швидку, але потрапляли у лікарню Новоазовська”
18 березня чоловіка поховали біля під’їзду — яму викопали чоловіки сокирами і ломами. Більше залишатися у Маріуполі жінка не могла.
“Добре, що автівка, яка стояла у гаражі, вціліла. Хоча поруч всі ці дні палали будинки. У підвалі залишалися люди, серед них сусід, якому снарядом відірвало ногу. А ще 22-річний хлопець, якому уламками сильно порізало все тіло. Коли я поїхала, у нього по руках вже пішла гангрена. Не відомо, чи вижили вони. А батька перепоховали небайдужі люди”.
Боялася чеченців на блокпостах
Катерина згадує, як страшно було дорогою, особливо на блокпостах, де стояли чеченці. Вони питали: “Почему ты одна? Где твой муж?”. Заради спасіння довелося брехати, сказала, що він далекобійник і зараз на заробітках у Європі і якраз їдуть до нього.
“Чеченці намагалися перевірити телефони, але тоді стабільного зв’язку не було. Хоча я заздалегідь видалила всі світлини чоловіка, всі контакти. Залишила тільки наші спільні фотографії, де Максим у цивільному одязі. Їх і показувала на кожному блокпосту дорогою до Запоріжжя. 24 березня тільки вдалося дістатися на підконтрольну українській владі територію. Наступного дня, коли ми їхали до рідних чоловіка у Хмельницьку область, Максим вийшов на зв’язок. А далі — знову тиша”.
Максим зі старшою донькою
Вже згодом Катерина дізнається, що у боях за Маріуполь коханий отримав важку контузію — поруч вибухнув танковий снаряд. На ноги його поставили лікарі у госпіталі на “Азовсталі”.
“9 травня зателефонував, сказав, що все гаразд, прийшов з позиції і буде відпочивати. Неодноразово у розмовах наголошував, якщо їх з “Азовсталі” не витягнуть, то всі бійці там залишаться. Завод бомбили кожну хвилину…”
У Донецьку ампутували язика. Говорить погано, годують через шприц
13 травня Максим отримав поранення. Наступного дня дружині написав, що ситуація вкрай важка. І надіслав фотографію.
“У нього було снайперське поранення. Куля влучила в обличчя трохи нижче вуха, де починається щелепа, пройшла через весь рот і вийшла з іншого боку через щоку. Куля перебила всі нижні кістки щелепи, відірвала язика. У госпіталі Максиму зшивали рот. Частину операції робили під місцевою анестезією, частину — по-живому”.
А 16 травня, коли військові виходили з “Азовсталі”, Катерина побачила чоловіка у новинах. Його на ношах повезли "швидкою" до Новоазовська. Жінка каже, сподівалася, що важкопоранених стабілізують у лікарнях і відправляють на підконтрольну територію. Але стався полон: 1,5 місяця Максим пролежав у донецькій лікарні №15. Захисника Маріуполя обміняли 29 червня.
Відео з обміну. Максим на ношах
Чоловіка лікували у одній з донецьких лікарень — нижня щелепа вщент розбита. Там йому ампутували язика, бо він на волосинці тримався і майже увесь згнив. Поставили у ротову порожнину шину. Після обміну повезли у лікарню до Запоріжжя, далі у санаторій — до Нових Санжар, а вже потім до Полтави.
Після операції імплант не прижився
“Там 4 серпня Максима прооперували, поставили титанові імплантати. Але потім з’ясувалося, що операція була зроблена не зовсім правильно, бо імпланти не прижилися. У роті все знову почало гнити, тому імплантати вилізли назовні. Їсти не може, тільки через шприц рідку їжу. Говорити Максим може, погано, але розібрати можна”.
Максим з донечкою
Зараз Максим Кушнір на лікуванні у Одесі. Місцеві спеціалісти спочатку знімуть титанові імплантати, робитимуть язик, потім поставлять нові імплантати на щелепу і зроблять пластику обличчя.
Дружина захисника Маріуполя просить небайдужих людей долучитися до збору грошей на лікування її чоловіка і батька донечок.
Монобанк:
Приватбанк:
- 4149 4991 3296 4436 — отримувач Катерина Шевченко Катерина, дружина військового.
Приватбанк:
- 5168 7450 3092 1693 — отримувач Максим Кушнір.
***
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
Свої в Telegram 
