Капелан Леонід Номерчук возить допомогу в гарячі точки. Там він обвінчав пару під обстрілами
Військовий та поліцейський капелан Леонід Номерчук від початку великої війни став найбільше допомагати цивільним. Майже щодня він їздить у прифронтові міста Донеччини, аби люди там мали що їсти та були в теплі. Велика Новосілка, Вугледар, Мар‘їнка, Авдіївка, Бахмут, Сіверськ, Соледар, Лиман — географія його поїздок вражає. Свої поспілкувалися з Леонідом про його діяльність та допомогу мирним мешканцям, які залишилися сам на сам із жорстокою війною на сході України.
Ми назвали наш благодійний фонд на честь літака “Мрія”, який знищили росіяни
Активна волонтерська діяльність та регулярні поїздки на Донеччину військового капелана Леоніда Номерчука розпочалися у травні 2022 року. Він був уже по всій лінії фронту на Донеччині: Велика Новосілка, Вугледар, Мар‘їнка, Авдіївка, Торецьк, Бахмут, Сіверськ, Соледар, Лиман і всі населені пункти поруч.
“З травня ми почали їздити активно. Їздили з волонтерами з різних країн світу, із організації Plain Campassion Crisis Resporse, які приїхали в Україну на початку війни, щоб допомагати нашим землякам. Вивозили цивільних з-під обстрілів, привозили гуманітарну допомогу в усі гарячі точки на сході”, — розповідає про перші місяці великої війни Леонід.
Спочатку він та інші волонтери співпрацювали з різними міжнародними організаціями, а потім започаткували свій благодійний фонд. Його назвали на честь знищеного росіянами літака “Мрія”.
Зараз команда БФ “Мрії” їздить із туром різними містами. Вони влаштовують театралізовані вистави на підтримку сімейних цінностей
“«Різдвяна кантата» — це театралізована вистава, яку показали вже в 40 країнах Європи. І тепер наша команда розпочала тур Україною. Це важливо, бо через війну багато сімей розпадаються. Багато хто втратив розуміння, що таке сім‘я. Багато людей втратили надію через те, що не мають гарних умов проживання. Відчай, страх, переживання. Через цю театралізовану виставу ми хочемо дати надію нашим сім‘ям”, — зазначає військовий капелан.
Ситуація в Авдіївці дійсно критична
Останні місяці Леонід Номерчук найбільше працював у Авдіївці. Він зазначає, що ситуація там дійсно критична.
“Разом з організацією «Сумка Самарянина» ми реалізовували в Авдіївці проєкт по забезпеченню населення пічним опаленням. Це єдиний варіант для жителів отримувати тепло. Ми возили туди “буржуйки” і дрова та допомагали місцевим встановлювати їх”, — каже Леонід.
Зараз у Авдіївці залишається близько 2,5 тисяч цивільних. Десь п’ята частина із цих людей евакуювалася на початку великої війни, але знову повернулася до рідного міста, яке постійно обстрілюють.
“Той район Авдіївки, що ближче до Донецького аеропорту, зруйнований зовсім. Там згорілі та розбиті цілі вулиці. У багатоквартирних будинках немає ні вікон, ні дверей. Був єдиний район, який більш-менш зберігся — “9 квартал”. Коли майже все місто було побите, там були цілі навіть вікна в будинках. Але за один день він став таким же, як і всі інші райони. Ми привозили туди “буржуйку” одній бабусі, а через день мали привезти дрова. Ми приїхали, а всі будинки вже без вікон. Вночі прилетіла ракета. Жодного вцілілого вікна не залишилося”, — жахається капелан.
Люди відмовляються евакуюватися, бо не хочуть працювати
“Чому люди залишаються під обстрілами — це така болюча для мене тема. Я часто сам не розумію, чому люди це роблять. Коли ми привозимо гуманітарну допомогу, то завжди пропонуємо евакуацію. Бо там дуже небезпечно. Велику кількість людей нам вдалося вивезти з-під Мар'їнки, коли були дуже сильні обстріли. Тоді ми вивозили і по 10 людей, і по 20. Але на Донеччині ще залишається багато цивільних”, — каже Леонід.
Мотивація людей залишатися на сході майже завжди однакова. Ніхто не хоче їхати в невідомість, залишивши все, що нажите, в рідному місті.
“Вони кудись поїдуть, побудуть і повернуться. Можливо, не в найкращих умовах, де по 5-10 людей в кімнаті. Цих коштів, які в них є, їх не вистачає на житло. Тому треба влаштовуватися на роботу і щось робити. Потрібно рухатись, бо ніхто не буде вас безкоштовно годувати. Але це ж потрібно рухатися. Багато хто не хоче цього робити. У Авдіївку людям привозять їжу, одяг та всіляко підтримують їх. Там їм все забезпечують. Я часто думаю — можливо, не варто возити туди гуманітарну допомогу? Адже саме це мотивує людей залишатися там. Це неправильно, але немає такого закону, який зобов’язав би їх виїхати”, — відверто розповідає військовий капелан.
Втратити свою нерухомість у місті, яке постійно обстрілюють, — це те, чого люди бояться найбільше. Задача зберегти життя має бути пріоритетнішою, проте не для всіх.
“Я завжди даю людям номер телефону в місцях, куди ми приїжджаємо. Якщо людям потрібна допомога, вони можуть зателефонувати нам. Нещодавно ми їздили до Бахмута і привозили гуманітарну допомогу. Буквально через тиждень нам зателефонувала жінка і попросила її звідти вивезти. Ми все кинули й відразу поїхали туди. З нею мали поїхати ще двоє людей. Ми приїхали одразу з гуманітарною допомогою. Коли за нею вийшли люди, ми жахнулися. У них були чорні руки та обличчя — вони гасили пожежу в будинку, в який влучив снаряд. Люди, які мали евакуюватися того дня, відмовилися саме через це. Мовляв, якщо вони поїдуть, то хто гаситиме їхню квартиру”, — пояснює Леонід Номерчук.
Пара у Великій Новосілці попросила обвінчати їх під обстрілами
“Люди іноді скептично ставляться до волонтерів, які до них приїжджають. Вони думають і кажуть, що вони нікому не потрібні. Ми розмовляємо з ними і намагаємося донести, що їх не покинули. Ми робимо все можливе, аби їм допомогти”, — пояснює складнощі спілкування з людьми з прифронтових територій капелан.
В умовах постійних обстрілів, люди майже відрізані від комунікацій із навколишнім світом. У прифронтових містах немає зв’язку, а самі люди вимушені жити в підвалах.
“Спілкуючись щоразу з місцевими, ми бачимо, як їхні душі відкриваються. Вони починають нас дійсно чути та слухати. Одного разу ми приїхали у Велику Новосілку з гуманітарною допомогою. Тоді до нас прийшла одна пара та попросила їх обвінчати. Ми були дуже здивовані й навіть перепитали: “В сенсі — обвінчати?”. Навколо літають ракети, постріли, а вони до нас: “Вінчайте”. Коли вони пояснили ситуацію, ми погодилися”, — розповів Леонід.
Так під обстрілами у місті з’явилася ще одна сім’я. Військовий капелан зізнався, що цей випадок розчулив його найбільше.
“Під канонади ми почали їх вінчати. І квіти знайшлись відразу, й люди вийшли. Вони співали весільні пісні, сусіди обіймалися, цілувалися. Пара була дуже вдячна, й люди були раді. Ось так під обстрілами у нас відбувалася така радісна подія. Нас не зламати. Наш український народ — це дивовижні люди. Хоча в нас дуже багато проблем, ми завжди знайдемо привід для радості. Ми маємо перемогти цю темряву, яка прийшла на нашу землю”, — згадує приємний момент військовий капелан.
Свої в Telegram 
