Маріупольська «Берегиня» евакуювала понад 1500 місцевих. І продовжує опікуватися переселенцями
У рідному Маріуполі Марина Пугачова у 2015 році заснувала організацію «Берегиня». Разом з командою вони опікувалися переселенцями, жителями прифронтових територій: надавали гуманітарну, психологічну, юридичну та медичну допомогу. З перших днів повномасштабного вторгнення вони організували евакуацію родин військових та цивільного населення до Варшави, самі ж продовжили робити все можливе, аби рятувати та допомагати маріупольцям. Вибравшись з блокадного міста, Марина продовжила волонтерську діяльність у Дніпрі та Івано-Франківську. Незабаром планує відкрити офіси організації на Київщині.
Аби не почувалися покинутими
Марина родом з Маріуполя, її чоловік — з Донецька.
«Десь у 2008 році ми вирішили, що житимемо в Донецьку. Тільки-но закінчили ремонт в нашій квартирі, як розпочалися страшні події 2014 року. Тож в червні ми повернулися до Маріуполя. З собою взяли найцінніше — нашого собаку та кицьку».
У рідному місті Марина не відчувала себе переселенкою та не оформлювала статус ВПО. Мовляв, приїхала додому.
«Тут почала допомагати людям виїхати з тимчасово окупованих територій, облаштуватися на новому місці. Спочатку з власної ініціативи. А у 2015 році ми зібралися з друзями та створили громадську організацію «Берегиня».
Марина Пугачова заснувала організацію «Берегиня»
Так разом з командою вони почали реалізовувати важливі для суспільства проєкти. Марина згадує, Маріуполь став містом, куди люди бігли від війни. І їм треба було дати раду, бо здебільшого вони були розгубленими. Особливо це стосувалася тих, хто жив у сільській місцевості.
«Крім того, ми працювали на лінії розмежування — у Гранітному, Чермалику, Кураховому, Красногорівці. Розвозили та забезпечували людей не лише гуманітаркою.
У нашій команді працювали кейс-менеджери, які одночасно були координаторами проєктів і соціальними працівниками. Ці менеджери координували роботу психологів, юристів, лікарів, які допомагали переселенцям у розв'язанні проблем — від оформлення документів до надання медичної допомоги».
Паралельно «Берегиня» займалася відновленням інфраструктурних об’єктів, які постраждали внаслідок бойових дій: амбулаторії в Гранітному, школи в Талаківці, дитячого садочку в Лебединському.
Команда організації робила все, аби люди не відчувалися покинутими
Щороку команда організації розширювала напрямки своєї діяльності, проте від основних проєктів ніколи не відходили.
«Якось у нас був 5-місячний проєкт з надання юридичної допомоги родинам військових. Він закінчився, але ми не могли відмовляти тим, хто звертався після його реалізації. «Сарафанне радіо» дуже активно працювало, тож в цьому напрямку ми працюємо й досі».
В організації можна отримати юридичну, психологічну, медичну та гуманітарну допомогу
Марина каже, їхня команда завжди займалася відродженням людини комплексно, надаючи відчуття потрібності, безпеки та впевненості.
«Багато уваги приділялося навчанню та веденню бізнесу. Понад сто жінок стали вправними представницями мікробізнесу, а деякі брали участь в програмі «Український донецький куркуль».
Готувалися заздалегідь
У січні 2022 року Марина захворіла на коронавірус. Лікувалася довго, остаточно прийшла у форму в середині лютого.
«Я почала багато читати новини, аналітику та прогнози. Вже було зрозуміло, що намічається лихо. 22 лютого я почала бити в дзвони, зв'язуватися з радником міського голови Петром Андрющенком. Просила, аби влада організувала пункти зв'язку — це було в їхніх силах. Але для них це питання було не на часі».
Сама ж Марина змогла організувати для своєї команди пункти збору. Головним пунктом стала «Халабуда», бо всі роки вони працювали поруч. Ще 22 лютого на всі гроші, які були доступні в організації, волонтери закупили паливо, продукти та медикаменти.
До можливого вторгнення Марина та її команда готувалися заздалегідь
Коли 24 лютого розпочалося велике вторгнення, Марина була до цього готова.
«Я не була розгубленою та знала, як буду організовувати свою роботу. Політики організації, які були розроблені ще у 2016 році, тільки доповнювалися. Окремо велику увагу ми приділяли саме політиці безпеки. Там зазначали, як здійснювати евакуацію та діяти під час загострення ситуації».
23 лютого Марина провела бесіду з дружніми організаціями з Польщі та Німеччини, які запевнили у своїй підтримці. Вже 25 лютого був відправлений перший мікрорейс Україною, а 26-го з Маріуполя рушив великий евакуаційний рейс до Польщі. Першими евакуйовували родини військових, волонтерів, громадських діячів та жінок з дітьми.
«З собою ми давали воду та елементарний набір продуктів. Чотири доби — доки люди добиралися до Польщі, я практично не спала та не їла. Відчувала велику відповідальність за них. Лише коли вони перетнули кордон, змогла видихнути. А далі ми потроху почали збирати людей на інші рейси. Однак ми не врахували, що дорогу з Маріуполя на Запоріжжя дуже швидко заблокують».
За словами Марини, якщо перші рейси відбулися відносно спокійно, то наступні стали справжнім квестом.
«Через загострення ситуації на фронті було надзвичайно складно організувати евакуацію. Допомагали й волонтери, і місцеві. Інколи доводилося звертатися до перевізників».
А найболючішим стало те, що Марині доводилося вмовляти людей виїжджати.
«Ми могли б врятувати ще більше людей, але вони відмовлялися виїжджати. Та коли в місті стало дуже гаряче, хотіли вибратися, проте організовувати такі рейси було вже неможливо».
З перших днів вторгення була організована евакуація
На одному з рейсів людей супроводжував лікар з «Берегині» Андрій. Він виїхав з Маріуполя та мав повернутися, але в місто вже нікого не впускали.
«Його дружина залишалася в Маріуполі. Андрій дуже переживав за неї. Тож ми з чоловіком вирішили навідатися до неї. Привезли до неї її батька. Разом готували на багатті та розвозили місцевим їжу. За декілька днів повернулися додому і побачили, що наш будинок обстріляли. Снаряд влучив у нашу спальню. Якби тоді ми не поїхали до жінки Андрія, нас би вже не було».
Марина згадує: якось до «Халабуди» прибігла жінка, донька якої після пологів захворіла на пневмонію.
«Вона попросила ліки. Дякую Богу, що ми закупили їх ще до початку повномасштабної війни. Тож цю жінку ми врятували — вона вижила».
Запах миру
Найстрашнішим та найболючішим, розповідає Марина, було бачити, як вмирає її місто, а разом із ним — люди.
«Коли розвозили продукти містом, у Приморському районі на Черемушках бачили, як відділення Нової пошти перетворилося на імпровізований морг. А в Центральному районі тіла просто лежали уздовж дороги, у дворах».
Витримати жахи війни допомагали люди, які були поруч.
«Пам’ятаю, як на багатті приготували суп з консерви та різних круп. Спочатку годували дітей. І ось один хлопчик підбігає і каже: «Він такий смачний, майже як у садочку. І ці щирі дитячі емоції вселяли віру».
А ще, каже Марина, вона намагалася бути на позитиві, попри все проводити ритуали з ранкової кави та обов’язково користуватися парфумом.
«Напередодні вторгнення чоловік подарував мені парфуми. І коли ми їхали розвозити допомогу, я їх використовувала. До мене підійшла жіночка та й каже: «Можна я вас обійму? Бо ви пахнете миром». Тепер цей флакон з парфумами став для мене своєрідним символом».
Свої для своїх
Залишатися в Маріуполі вже було неможливо, тож 15 березня Марина та її команда організували колону з 13 автівок. Ними з міста виїхала команда «Берегині» та всі охочі.
«Дорогою ми хапали всіх. Машини були переповнені. Вибиралися дуже важко. Спочатку рушили на Мангуш, потім до Токмака. Речей з собою фактично не брали. Намагалися взяти якомога більше людей та тварин — як же їх залишити? Тож в колоні разом з нами вибиралися 12 котів та 6 собак».
У Токмаку, який вже був під окупацією, колону зустрічали місцеві. Хтось пригощав пиріжками та печивом, хтось давав яблука чи хліб.
«Потім до нас підійшли представники релігійної організації, які створили притулок. І їм було плювати, що вони в окупації. Вони, попри все, допомагали своїм людям. І за це їм велика вдячність. Ми не почувалися покинутими, навпаки, були своїми серед своїх».
У цьому притулку вони переночували та рушили далі — до Запоріжжя.
Із Запоріжжя колона рушила до Дніпра. Там на них чекала їхня місцева волонтерська команда.
Допомога 24/7
На новому місці «Берегиня» продовжила свою діяльність. 19 березня вони організували евакуаційний рейс до Варшави.
«Для нас було важливо не просто вивезти людину, а ще й надати їй прихисток. І у цьому нам дуже допомогли наші друзі з Варшави».
З початку повномасштабної війни команда «Берегині» змогла евакуювати близько 5 000 цивільних, з них понад 1,5 тисячі маріупольців та мешканців з прилеглих територій.
«Ми знайшли фінансування, аби продовжувати евакуацію людей з прифронтових територій до більш безпечних місць».
За рік повномасштабної війни вдалося евакуювати близько 5000 цивільних
Наразі офіси «Берегині» працюють у Дніпрі та Івано-Франківську. Скоро відкриття третього — у Києві. Там команда створює безпекові осередки, де людина може отримати медичну, юридичну, психологічну та гуманітарну допомогу, а також відвідати жіночі групи спілкування та підтримки.
«Також працюють курси шиття, в’язання, роботи в інтернеті. Ми продовжуємо свою діяльність. Змінилося лише те, що раніше в команді була я одна, яка втратила будинок, зараз ми всі такі».
На базі організації працюють різні курси
Працюють в центрі й кризові психологи.
«Вони мають багатий досвід. Ще у 2015 році ми розробили брошури «Допомога населенню під час війни методом кейс-менеджменту» та «Кейс-менеджмент під час війни». І ці наші розробки реально працюють., бо чітко розписані всі моделі. Тож коли до нашого фахівця приходить людина, він чітко ідентифікує, до якої моделі вона відноситься. І на кожну цю модель є апробований роками чіткий алгоритм дій. Не буду лукавити, але я вважаю, що наша організація найбільш підготовлена до такої роботи, тому з нас можна багато питати».
Наразі «Берегиня» працює з понад 7000 родин, а за роки існування їх було понад 38 000.
Ось так проходять заняття в жіночому клубі
«Наша команда розширилася. До нас приєдналися люди, яким свого часу ми допомагали. Та хоча навантаження щодня зростає, про вигорання не йдеться. Можливо, воно станеться згодом, але ніяк не раніше нашої перемоги. Якщо ми взялися за допомогу, то працюємо фактично 24/7».
Марина ділиться, вони планують відкрити офіси «Берегині» ще в Ірпені та Бучі, адже там зараз дуже багато переселенців зі сходу.
«Там зараз дешеве житло, але дуже багато нагальних проблем, які практично не вирішуються. Потрібна наша допомога. Ми хочемо, щоб у наших центрах люди могли отримати весь спектр допомоги. Хочу урізноманітнити навчальні курси, аби люди могли працювати і самі себе забезпечувати».
Звернутися до організації можна, написавши їм на сторінці.
«Ми відкриті до діалогу. У відкритому доступі телефони та електронна пошта. Скоро запрацює ще й газета «Берегині».
Свої в Telegram 
