Героїв немає з нами — вони загинули у бою з ворогом. Азовець "Давід" присвятив книгу побратимам

Без достатньої кількості озброєння, їжі, води і медикаментів оборонці Маріуполя 86 днів захищали місто. Щоб доставити військовим вкрай необхідний вантаж на оточений металургійний комбінат “Азовсталь”, вертолітникам ЗСУ та спецпризначенцям Головного розвідуправління Міністерства оборони України довелося здійснити унікальну за складністю операцію.

Екіпажі Мі-8 долали щільну оборону російської ППО і авіації. Всього було 7 таких вильотів, у яких брали участь 16 гелікоптерів. “Вертушки” під час п’ятого і сьомого польотів не дісталися місця призначення — їх збили російські військові. Кожен борт доправляв ще й підкріплення. Це були 72 добровольця з числа чинних військових і ветеранів “Азову”.

У операції із прориву в Маріуполь брав участь і Руслан Сербов з позивним “Давід”. 4 квітня він з іншими бійцями вилетів на “Азовсталь”. Фільмуючи події на GoPro, азовець став одним з небагатьох, хто на той момент показував реальність кровопролитних боїв у Маріуполі від першої особи.

"Давід" у МаріуполіАвтор: архів Руслана

Під час виконання бойового завдання “Давід” був серйозно поранений: в ніч з 15 на 16 травня ворожий снаряд від протитанкової керованої ракети влучив йому у ліву ногу. Ті події Руслан згадує так:

“Почув різкий свист. Повертаю голову в бік і бачу, як снаряд влучає мені просто у ногу! Ніби гострою пилкою відрізає частину тіла, летить далі та врізається у залізний вагон… Удар був такої сили, що в мене навіть кишені повідривало на штанях. Відлетіли і мої турнікети…”

У шпиталі на “Азовсталі” лікарям довелося ампутувати його травмовану кінцівку.

Руслан у шпиталі в "Азовсталі"Автор: архів Руслана

Психотерапевтка стала моїм мотиватором

Всередині травня Руслан з побратимами потрапив у полон — у тимчасово окупованому Донецьку він пробув до 29 червня, його обміняли одним з перших, як важкопораненого. Далі — численні операції на нозі, лікування, реабілітація і робота з психотерапевткою. Автор каже, що саме Світлана Ісаєнко стала його мотиватором.

“Зі Світланою я працював, коли кілька місяців лежав у лікарні. Якби не ця людина, то я, можливо, і досі книгу б не написав. Коли приходив до Світлани на консультацію, вона кожного разу запитувала: “Коли книга?” І мені було незручно перед нею, тому і почав писати”.

В свою чергу Світлана Ісаєнко вважає, що у Руслана є талант. За її словами, “Давід” дуже легко і водночас глибоко пише.

"Давід" у лікарніАвтор: архів Руслана

“Я це побачила, коли давала йому психотерапевтичні завдання. Емоціям потрібен вихід, тому написання книги було також дуже важливим у нашій терапії. І головне, чому я наполягала на написанні книги — усі події його очима потрібні нашим наступним поколінням. Це важливий приклад хоробрості, мужності та розуміння поняття героя сучасності. Героя, який усвідомлює всі наслідки, сміючись в обличчя смерті, йде за покликом серця боротися за свою країну, за свою ідею”.

Цю книгу Руслан Сербін присвятив оборонцям МаріуполяАвтор: Свої

Перший екземпляр книги для відважного “Редіса”

Перший примірник книги Руслан передав для “Редіса”, свого командира Дениса Прокопенка, який після обміну з вересня 2022 року перебуває у Туреччині. Йому автор присвятив один з віршів.

Немає слів, щоб описати,

Незламну мужність і відвагу,

Військову витримку, звитягу,

Сталевих та незламних плеч,

Яка вселяє над надію,

Та вірність молодих сердець.

І ми готові все віддати,

Нам честь поряд з тобою бути,

Навіки подвиги здобути,

Лягти кістьми в холоднім полі,

Серед дубів та ясенів.

І твоя слава не забута,

Твоя хоробрість — це отрута,

Для підлих наших ворогів.

Руслан “Давід” наголошує, що свобода не дається просто так, її можна здобути тільки у кривавій битві. Кожен платить за неї по-своєму: хтось — здоров’ям, як автор книги, хтось — власним життям.

Але українцям треба знати про цих героїв і пам’ятати про їхні подвиги.

Я себе героєм не вважаю. Герої — це ті люди, які були поруч зі мною і які загинули у боротьбі з ворогом. Вони йшли у бій заради нас із вами

“І мені було за честь розділити з ними цю долю, але вийшло, як вийшло. Моя мета — розповідати про цих мужніх хлопців, які загинули, захищаючи Україну. Це наша історія, і її наші нащадки повинні знати. Сподіваюся, що через багато років цю книгу будуть читати і з шаною згадувати полеглих героїв”.

“Ахім” за день власноруч знищив два танки

Багато з тих, хто навічно залишився у Маріуполі, були не медійними особистостями, у них не було сторінок у соцмережах, тому про них мало хто знає.

“На жаль, полеглих героїв вже не повернути, але знати їх та поважати — це наш обов’язок”.

Одним з таких, про кого треба пам’ятати і ким треба пишатися, був 27-річний майор Віталій Зінченко з позивним “Ахім”.

"Ахім"Автор: архів Руслана

“Він був високим, худорлявим хлопцем зі щирою посмішкою та рудою бородою… “Ахім” — мій ровесник, і ми одразу з ним добре порозумілися. Це був не просто сміливий і грамотний офіцер. Про таких людей треба писати в книгах, називати на їх честь вулиці та присвячувати їм монументи. Це людина, яка за один день власноруч знищила два ворожих танки”.

5 травня в одному з боїв на території меткомбінату “Азовсталь” Віталій Зінченко загинув. Помітивши ворожий танк, що виїхав на пряму позицію, азовець накрив собою побратима, а сам отримав смертельне осколкове поранення. 24 травня Указом Президента України Віталій Зінченко був посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

Поховати героя рідні поки не можуть — його тіло і досі залишається в Маріуполі. У місті, яке, за словами Руслана, стало полем битви, де кожен метр землі змішався з порохом та кров’ю.

Вірш, який Руслан присвятив другу “Ахіму”.

Лежишь ты в поле, храбрый воин,

Обрел навечно свой покой,

Что заставлял тебя бесстрашно,

Бросаться в тот неравный бой.

Ты выбрал путь далеких предков,

Твою отвагу не отнять.

Ведь для мужчины нет лучше,

Чем грудь свою мечу предать.

Герої від народження

На презентації був присутній Владислав Пальчевський. Його зять — Вадим Лисенков, один з найкращих друзів Руслана. “Лисий” і “Давід” разом служили у “Азові” з 2017 року. Разом звільнилися у 2020-му.

“Хлопці дуже товаришували, ми багато часу проводили разом, любили смажити шашлик. “Давід”, “Лисий”, “Чудік” і я — “Пенсія”, мене молодняк так називав”.

Вадим ЛисенковАвтор: архів родини полеглого воїна

У грудні, за два місяці до повномасштабного вторгнення, Вадим серйозно зламав ногу, довелося поставити 9 шурупів і один великий, який тримав всю конструкцію ноги. У квітні можно було викрутити один шуруп, а взагалі з цією конструкцією він повинен був ходити до листопада 2022-го. Але зняв він її раніше.

“Вадима було не спинити, він казав, що не може лежати на дивані поки його побратими б’ються з ворогом. Я не вірив, що Вадима візьмуть на війну, бо він сильно кульгав. Пам’ятаю день, коли до Вадима приїхав його командир: зять вийшов з квартири з милицею, а з під'їзду вже рівним кроком. На першому поверсі залишив милицю. Я з дружиною дивилися з балкона і дуже здивувалися, як йому вдалося так рівно йти. Ніхто його не міг відмовити: ні дружина Аня, ні моя донька, ні я. Вадим вирішив йти воювати і це не обговорювалося”.

За шість днів до великої війни Вадим купив собаку і назвав його БантікАвтор: архів родини полеглого воїна

Наприкінці квітня Вадим у складі 3-ї окремій штурмовій бригаді ССО “Азов” вже був на позиції під Гостомелем, а п’ятого травня — перший бойовий вихід. “Лисий” був серед тих, хто брав участь у звільнені Херсону. Всередині листопада минулого року бійця перекинули у найгарячішу точку — у Бахмут. За словами Руслана, його друг був досвідченим, сміливий, відчайдушним.

24 листопада командир взводу під час штурму ворожих позицій отримав несумісні з життям поранення від гранатомету. Вадим Лисенков загинув за два тижні до свого дня народження, йому мало виповнитися 26 років. За шість днів до повномасштабного вторгнення Вадим придбав старфоршидського тер’єра, псу бійцівської породи дав прізвисько Бантік.

Нагорода Вадима ЛисенковаАвтор: архів родини полеглого воїна

“Такими, як мій зять Вадим і його друг Руслан, народжуються. Вони герої від народження. У Вадима на грудях було татуювання, напис перекладався як “Життя без страху”.

Рідні подали петицію щодо присвоєння Вадиму Лисенкову посмертно звання Героя України. Просимо підтримати.

Закінчується книга словами: “Я не герой, всі герої мертві, мені просто пощастило”.

Придбати книгу можна онлайн, коштує вона 500 гривень. Для замовлення пишіть в Інстаграм.

Захисник Маріуполя Микола Самойленко помер у полоні в СІЗО Донецька. Поверніть вбитого воїна додому

Діти побачили на ґанку мозок власного батька. Волонтер Микола Могилевський про трагедії прифронту

Цього янгола-охоронця Іринка ліпить для свого дядька. Захисник Маріуполя у полоні росії